практик з псих упр перс_1 / література / конфліктологія

8. Бізнес і політика — конфліктність взаємин

Підприємництво, психологія підприємницької діяльності завжди конфліктні, тому вони викликають зацікавленість таких знаних дослідників, як А. Маршал, Ф. Найт, Д. Скотт, Д. Ден та ін.

В умовах перехідного періоду, який переживає українське суспільство, виробнича функція підприємця опосередковується і супроводжується соціальною дією, спрямованою на зміну соціальних відносин.

На етапі перебудови підприємницька діяльність легалізована. У підприємництво прийшли нові люди, тому частина бізнесменів включилася в політичну діяльність; деякі комерційні структури почали надавати матеріальну допомогу політичним партіям, підприємницька діяльність і політика злилися воєдино. Однак уже на цьому етапі певний політичний прошарок почав усвідомлювати свої особисті інтереси, через те виникає потреба в спільних бізнесово-полі- тичних діях для задоволення політичних інтересів.

Колишній режим зламано, нова держава тільки підіймається, політична нестабільність, боротьба представницької та виконавчої влади ще не створюють нормальних умов для підприємницької діяльності, а здебільшого спричинюють конфліктні ситуації. Люмпенізоване населення, яке звикло до державного патерналізму та зрівнялівки, з недовірою ставиться до бізнесменів і приватної власності. Корупція, мафія, великі податки, висока інфляція, падіння попиту — можливі реалії конфліктної ситуації в системі бізнесу.

Досить проблемною ситуацією щодо політики та бізнесу є система дії малого та середнього бізнесу. Адже цей суспільний феномен не має реальних можливостей впливати на характер і процес прийняття політичних рішень, бо не має стільки фінансових можливостей для привернення на свій бік засобів масової інформації та політики.

Для психологів та економістів важливо враховувати таку деталь. Порівняно з 1990–1991 рр. в 1995–1996 рр. підприємницька еліта помолодшала, а це у свою чергу дає право стверджувати, що в бізнес влиласяаполітична молодь, такепідприємництво опинилося позаіснуючими партіями. Якщо оцінювати цей процес, то можна вважати, що відбувається конфлікт “політична влада — суспільство — підприємництво”.

Тому сьогодні основна маса бізнесменів занепокоєна долею свого підприємництва і готова підтримати ту політичну владу, котра дасть можливість вести бізнесові справи вигідно. Сьогодні в українському суспільстві серед представників бізнесу можна зустріти як

231

лібералізм, так і послідовників авторитарних методів правління. Проте підприємцям вдається здійснювати свій вплив на політику не тільки через особисту участь у партійно-політичній діяльності, а переважно за рахунок лобіювання, тиску організованих структур підприємств на органи влади, через депутатів парламенту, вплив на експертів, державних чиновників, які беруть участь у розробці політичних рішень і проектів законів. В Україні, наприклад, чимало експертів паралельно працюють у комерційних структурах. Це добре і погано водночас.

У перехідні періоди розвитку суспільства досить конфліктна ситуація, яка пов’язана зі зміною ціннісних орієнтацій, зокрема, зміною психології в ланцюгу “Ми” — “Я”, “ініціатива — ризик” тощо. Вважаємо, що є нагальна потреба формувати сучасні цінності на основі інтелекту й духовності.

Нині політичним авангардом підприємництва стають представники великого бізнесу. Вони нагромадили солідний капітал, але в умовах економічної та політичної нестабільності не готові інвестувати його в політику — а це теж конфліктна ситуація, яка існуватиме тривалий період. Представники малого й середнього бізнесу свої повноваження щодо розв’язання політичних проблем схильні віддати великому представництву бізнесменів, хоча не відмовляються від політики, вони “в курсі ”, підтримують “своїх” політичних лідерів, проте активістами не стали.

Серед бізнесменів плекається ідея про створення нової політичної культури, яка б враховувала менталітет народу. На наш погляд, це позитивно, бо моделювати все з-за кордону для нас шкідливо. До того ж епоха не та, ми позаду, тому врахуймо досвід і шукаймо своє.

Цікавою для психології в бізнесі є тенденція, яка простежується у нас сьогодні, у кризові моменти: і великі, і малі підприємці готові об’єднуватися і включатися у політичну боротьбу. Нині українські підприємці не зовсім задоволені політикою уряду, на це є ряд причин як правового, так і економічного характеру, а саме: слід упорядкувати податки, законодавчі акти, створити нормальні умови для інвестицій тощо. Психологічно аналізуючи наукові емпіричні дослідження періодики та іншої інформації, доходимо висновку, що є нагальна потреба коригувати державну політику щодо бізнесу, щодо бізнесменів, є потреба активізації інтересу до піднесення рівня політичної культури, яка б відповідала вимогам часу.

232

Політизація підприємницького прошарку має відбуватися в контексті політизації всього суспільства. Зацікавленість до політики усіх прошарків нашого суспільства втрачається через поведінку деяких представників депутатського корпусу, яка розчаровує усіх. Це проблема, вона може призвести будь-коли до конфліктної ситуації. Хоча потрібно зауважити, що процес кристалізації соціально-еконо- мічних інтересів підприємців проходить швидше, ніж в інших прошарках.

На нашу думку, важливо те, що в підприємницькому середовищі існує вагомий резерв політичної активності, який можна і доцільно використовувати для утвердження в системі економічної політики.

Недовіра до ефективності політики державних перетворень настільки утвердилася в сучасному українському суспільстві, що будьякі державні постанови, які так часто змінюються і не виконуються, викликають у підприємців скептицизм і небажання користуватися ними в бізнесовій справі.

Корупція і мафія, жорсткі податки, висока інфляція викликають песимізм і розчарування — неприємний для підприємницької активності контекст. Повноцінними економічними та політичними діячами підприємці можуть стати, якщо політики створюватимуть простір для громадянського суспільства.

9. Конфлікт у системі відносин “жінка та суспільство”

У молодій українській державі, як і в будь-якій іншій державі планети, жіночі проблеми посідають чільне місце. Основним Законом Українижінкамічоловікамнаданірівніправа. Цязаконодавчанорманаче й забезпечується щодо одержання освіти й професійної підготовки, в праці, у винагороді за неї та просуванні по роботі, в громадсько-по- літичній, культурній діяльності, певною мірою утверджується спеціальними заходами охорони праці, здоров’я жінок тощо.

В українському уряді спостерігається прагнення створити умови, які дали б змогу жінкам поєднувати працю з материнством.

Тернопільський науково-дослідний інститут “Проблеми людини” 1994 року проводив дослідження з проблем життєдіяльності жінок в Україні. Дослідження проводилося в Київській, Одеській, Львівській, Тернопільській, Харківській та Чернівецькій областях.

233

Опитано 1867 чоловік, середній вік респондентів — 34 роки. 74,5 % опитаних — жінки. Тому можна вважати отриману інформацію оцінкою жінками свого становища в суспільстві та виявлення проблем, які можуть сприяти виникненню конфліктних ситуацій.

У соціологічну анкету дослідниками було внесено низку актуальних проблем, вивчення яких в українському суспільстві може привести до вирішення конфліктних ситуацій на різних рівнях і в різних сферах життєдіяльності жінок.

На запитання: “Чи існує, на вашу думку, рівноправність між чоловіками і жінками в Україні?” 15,9 % опитаних відповіли ствердно, 63,7 % вважають, що існує, але не скрізь і не в усьому, 21,4 % опитаних вважають, що рівноправність лише проголошена. Виходячи з наведеної інформації, складається враження, що лише 15,9 % жінок мають підстави вважати, що в українському суспільстві вони реалізують себе або мають реальні підстави заявити про це. Що ж до інших, то 63,7 % і 21,4 % жінок, які становлять 85,1 % жінок в Україні, заперечують можливість самореалізуватися в суспільстві. Цей показник засвідчує, що 85,1 % жінок (а вони в Україні становлять 52 % всього населення) не віддали суспільству очікуваного і не отримали від нього своїх резервів для життєдіяльності. Вони перебувають у конфліктній ситуації, яка уже частково надсилає негативні імпульси з тих структур, де вони працюють, і в системі внутрішньоособистісного стану (людина не отримала очікуваного в соціумі як суспільна істота), таке суспільство не є здоровим, демократичним, духовним.

Досить тривожною серед громадян України, особливо жінок, є проблема правової культури, яка, на нашу думку, є своєрідним арбітром прав і обов’язків людини в громадянському суспільстві й запобігає політичним і соціальним конфліктам.

На прикладі вивчення громадської думки жінок можна пересвідчитися у надзвичайно низькому рівні правової культури жінок в Україні, хоча правові предмети в школах, у вищих навчальних закладах вивчають.

На запитання: “Чи ознайомлені ви із законодавством про права жінки в Україні?” лише 5,3 % опитаних відповіли ствердно, 34,9 % відповіли, що знають про його існування, але конкретно не поінформовані, 13,9 % ствердили, що не ознайомлені з таким законодавством, але бажають мати інформацію, 20,6 % опитаних дали категоричну відповідь, що вони із законодавством про права жінки в Україні не озна-

234

йомлені. Аналізуючи відповіді на запитання, доходимо висновку, що жінки настільки зневірені в наших законах, які повинні давати їм соціальні гарантії, що лише 13,9 % бажають мати інформацію про закон. Правомірно тут зауважити, що в Україні так склалося історично, наприклад, за радянської влади, що закон поширювався не на всіх. У народі говорять: “Закон як дишло, куди повернеш, туди він і повернеться”. Сьогодні час диктує потребу в силі закону. Пам’ятаймо давньоримське висловлювання: “Dura Lex, sed Lex”. Така невідповідність прав і дії закону в суспільстві створює передумови для відхилень від правових норм і, врешті-решт, до різноманітних конфліктних ситуацій у свідомості жінок.

Відтак жінки в Україні не відчувають своїх прав і обов’язків. Наприклад, на запитання: “Чи має можливість жінка користуватися правами, наданими їй законодавством України?” відповідали так: 19,5 % вважають, що жінка має таку можливість, 20,0 % — що вона більше має, ніж не має, 50,6 % вважають, вона такої можливості не має і 8,1 % стверджують, що в Україні жінка не може користуватися наданими правами. Ці відповіді для вчених, законотворців, правозахисників є серйозним сигналом того, що закон в Україні потребує великої роз’яснювальної роботи, аби про нього почули, повірили в його дію і звикли жити за нормами закону, в правовому полі, однаковому для чесних людей.

В анкету було внесено й таке питання: “Чи згодні ви з тим, щоб на рівні українського уряду був створений орган, який би займався питанням жіноцтва?” Було одержано ствердні відповіді 81,8 % опитаних. Лише 5,8 % респондентів вважають, що в ньому немає потреби, а 11,6 % опитаним було важко відповісти. Аналізуючи відповіді, доходимо висновку, що створення жіночої організації на урядовому рівні в Україні — потреба життя і часу. Досить відрадним для нас є створення 18 січня 1997 р. “Партії жінок України”, на діяльність якої суспільство покладає великі надії щодо визнання місця і ролі жінок в українському відродженні, адже наш менталітет “в Україні жінка

— Берегиня”. Саме ця організація може згуртувати думку та енергію жінок на вирішення соціально-економічних, політичних, виховних і культурологічних проблем, ознайомлення жінок України з міжнародним досвідом жіночого руху та місцем жінок у розв’язанні та запобіганні конфліктним ситуаціям, бо здібності жінок не використовуються в тому обсязі, в якому могли б бути використані. Про це

235

свідчать відповіді опитаних. Наприклад, було поставлене запитання: “Чи достатньо у вас використовуються здібності жінок в структурах влади?” Відповіді наступні: 9,4 % відповіли ствердно, 36,7 % опитаних дійшли висновку, що здібності жінок використовуються у нас недостатньою мірою, 15,8 % відповіли, що зовсім не використовуються.

Розбіжність між особистими, сімейними та громадськими інтересами є для сучасної жінки досить важкою проблемою, бо повсякчасно доводиться поступатися або першим, або другим. І кожна жінка, котра хоче жити повноцінним життям, стоїть перед дилемою вибору.

Життя за сучасних умов вимагає оновлення суспільної свідомості жінок, зростання їхнього прагнення до самовиявлення в усіх царинах життєдіяльності. Тому доцільно подумати про всебічний науковий аналіз функціонування різних соціальних механізмів, підготовки жінок до управління в політичних, виробничих і культурологічних структурах, у сфері бізнесу. Потрібні центри акумуляції жіночого досвіду й інтелектуального осмислення цієї проблеми вченими різного профілю.

Дані відповідей опитаних наводять на думку: чоловіки, які керують урядовими структурами, перебувають у передконфліктній ситуації з 54 % населення України, бо не використовують їхню творчість та енергію для впровадження ноу-хау в системі управління соціаль- но-політичними інституціями як в інтересах жіноцтва, так і всіх членів суспільства.

Прогнози на ХХІ століття в плані стимуляції жінок у державі, регіональних і місцевих структурах управління потребують сучасних дієвих рішень. ХХІ століття — століття гуманізму, демократичних правових засад, адже техніко-військові напрямки вирішення людських проблем вичерпали себе. Людство повинно повернутися до розв’язання глобальних проблем через розум, розсудливість, материнську душу і жіночу лагідну психологію, утвердження духовності, здійснюючи пошуки гармонії людини і суспільства, суспільства та природи.

236

10.Конфлікт і проблеми життєвої кризи особистості в перехідні періоди

розвитку суспільств: психолого;політичний аналіз українського соціуму

Конфлікт — феномен людського буття. Він охоплює всі сфери життєдіяльності людини, всі етапи її життя. Проте в системі конфліктної взаємодії особистості та суспільних проблем важливо виокремити періоди життєвих криз, на які доцільно звернути увагу та врахувати їхню об’єктивність і те, що життєва криза ставить людину перед фактом: або з нею рахуватися, або конфліктувати й опускатися до її негативних наслідків.

Вітчизняні психологи замислились над проблемою життєвих криз особистості, які в перехідні періоди розвитку суспільств набувають всеохопного глибокого характеру. Відомий фахівець з цієї проблеми Т. М. Титаренко називає п’ять типів кризових станів, над якими працюють українські психологи Інституту соціальної та політичної психології АПН України, а саме:

•нормативні кризи на послідовних вікових етапах;

•кризи ненормативні, які породжують рольові конфлікти;

•кризи, що призводять до суїцидальних намірів, поведінкових девіацій;

•кризи, що викликають відхилення в психосексуальному розвитку;

•кризи, що викликані психосоматичними захворюваннями тощо (Титаренко Т. М. Життєва криза як механізм особистісного зрос-

тання. — С. 51).

Уперекладі з грецької “криза” — це зміна напрямку, рішення, вибір. У кризовій ситуації людина остаточно вирішує, як саме їй жити далі, що необхідно кардинально змінити у власному житті, від чого назавжди відмовитися, що переробити, а що зберегти.

Перехідний період суспільного розвитку, в якому нині перебуває Україна, теж став базовою основою життєвої кризи більшості співвітчизників. Про це заявляє більшість населення України (табл. 1) (Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. моногр. / За ред. М. О. Шульги. — К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. — С. 684).

237

		Таблиця 1
Чи задоволені ви своїм нинішнім становищем у суспільстві?
	1994 р.	1999 р.
зовсім не задоволений	16,8	31,40
скоріше не задоволений	31,9	34,39
важко відповісти, задоволений чи ні	27,6	19,05
скоріше задоволений	20,5	13,51
цілком задоволений	2,5	1,66
не відповіли	0,6	0,22

Старий соціальний лад спочатку потроху, а згодом дедалі відчутніше руйнується. Опинившись у кризовому стані, українське суспільство мусить докорінно модернізуватися, тому і потрібні відповідні зміни для кожної людини, бо 65,79 % респондентів на 1999 р. засвідчили, що зовсім або швидше незадоволені своїм життям і лише 1,66 % цілком задоволені ( табл. 2) (Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. моногр. / За ред. М. О. Шульги. — К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. — С. 684).

			Таблиця 2
Чи задоволені ви своїм життям загалом?
	1994 р.		1999 р.
швидше не задоволений	62,4		73,30
важко відповісти, задоволений чи ні	24,8		18,73
швидше задоволений	12,6		7,98
не відповіли	0.3		0,28

Психологія українського суспільства повинна змінитися, змінюючи при цьому психологію кожної людини. Насамперед потрібно замінити в людей психологію меншовартості на психологію державного народу, усвідомити, що держава як суспільний інститут мусить слугувати людині. Якщо взяти особистість, яка, опинившись у кризі, а таких людей в Україні близько 65 % (в основному безробітні та пенсіонери), не може задовольнити свої найперші потреби, то це стає базовою основою кризових станів людини і суспільства загалом. Що робити?

238

Особистість повинна докорінно перетворювати саму себе, відмовившись від звичного й зручного уявлення про власну цінність, про своє призначення в цьому світі. Але час плинний, все змінюється, перебуває в динаміці, і це відчувається у суспільстві, природі і в самій людині. Тому особистості потрібно інколи відмовлятися від своїх усталених, звичних уявлень про цінності, цілі, ідеали. Особистість ніби опиняється перед подвійною проблемою: сенсу власного буття та певного самовияву в суспільних процесах, у тій суспільній ніші, де особистість перебуває. Криза вимагає від людини творчості відповідальної та пошукової, бо на порядку денному її вжиття — хоча б мінімальний комфорт, а також адаптація до нових життєвих умов.

Отже, кризові ситуації вимагають від людини творчого пошуку свого власного “Я” в новій формі та новій суті. Такий кризовий стан на всіх полюсах нашого суспільного розвитку відчутний для членів нашого суспільства, хоча різні особистості мають різні потреби, різний соціальний статус і по-різному оцінюють розвиток суспільного процесу, а отже, й по-різному знаходять відповіді на свої проблеми.

“Особистість — писав М. Планк, — потребує відповіді на найважливіше питання свого життя: як я повинен учинити?” Відповідь непроста — здійснити вчинок, який слугував би власне собі й народові. Це вимагає підготовки, осмислення та рішучих дій. Процеси державотворення в Україні потребують громадянської позиції високоморального вчинку: побудувати багату Українську державу та утвердити в ній громадянське суспільство на демократичних засадах. Для цього потрібно подолати певні проблеми, які полягають:

•у змінах змісту й характеру трудової діяльності (праця втрачає можливість бути засобом самовираження й самореалізації особистості, засобом збереження людської гідності);

•у трагедії людей, що страждають від неможливості професійно робити “свою справу” через відсутність умов добре робити справу. Це гнітить особистість не менше, ніж невиплата зарплати або принизлива залежність від хазяїна, бо він сьогодні аж “ніякий”, йому б побільше грошей, щоб утриматися “на плаву”;

•у значному погіршенні фахового та кваліфікаційного потенціалу трудових ресурсів;

•у недоступності для більшості нації людських благ, транспортних послуг, театрів, нормальної їжі, побутових товарів, у подорожчанні комунальних послуг, медицини, освіти, відпочинку тощо;

239

•у надзвичайній нерівності, руйнації трудової мотивації. Це створює стресовий стан у людей та поганий соціально-психологічний клімат у самому суспільстві. Свого часу В’ячеслав Липинський писав: “Щоб збудувати й зберегти державу, треба егоїстичні інстинкти облишити ... бо необмежений егоїзм правлячих веде до руйнуючого державу зловживання владою і силою (Липинський В. Релі-

гія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1995. — С. 10).

Це важлива деталь у пошуках власне свого, українського суспільства; український народ повинен шукати власне свій шлях, ми не повинні послуговуватися “чужими” моделями, для нашого менталітету вони неприпустимі, ми можемо взяти лише дещо зі світового досвіду. На українській землі слід будувати українське суспільство — багате, цивілізоване, гідне людини. З огляду на проблеми особистості важливе місце належить мові, бо вона виступає базою культури, життєтворчості народу в Україні саме: українській державній мові для всіх її громадян. Мова — не лише засіб комунікації чи оформлення думки — в ній закодована історична пам’ять нації, її духовність, культура, через яку і здійснюється процес національної ідентифікації. Мова — засіб усвідомлення буття нації, народу. Ось чому виховання особистості тісно пов’язане з народом як найважливішим національним чинником. “Хто не любить свого народу, — писав М. Бердяєв, — той не може любити людство”, оскільки “... людина входить у людство через національну індивідуальність як національна людина, а не безлика людина” (Бердяев Н. Судьбы России. Опыт по психологии войны и национальности. — М., 1990. — С. 85).

Яким є ставлення до української мови громадян України? (табл. 3) (Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. моногр. / За ред. М. О. Шульги. — К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. — С. 586).

			Таблиця 3
	Ваша рідна мова?
		1994 р.	1999 р.
українська		62,3	61,05
російська		34,7	36,08
інша		2,6	2,87
не відповіли		0,4	0,00

240