практик з псих упр перс_1 / література / конфліктологія

•високі суто управлінські якості (творчість, професіоналізм, почуття новизни, глобальність мислення, відчуття ситуації);

•високі суто людські якості (доброта, повага до батьків, любов до дітей, оберігання сім’ї, любов до рідної землі, традицій, віри, культури) тощо.

З-поміж усього, що маємо в Україні, теперішня владна псевдоелі-

та втратила найголовніше з того, що необхідно для здійснення реформ — авторитет і довіру мас. Унаслідок цього вона перестала бути елітою і перейшла до розряду безавторитетного чиновництва. Мусимо зрозуміти, що стара політична управлінська еліта цілковито себе вичерпала, не має жодних перспектив розвитку. Її час минув.

УПосланні Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради України сказано, що “упродовж усіх років незалежності не вдалося сформувати дієздатне ядро управлінської еліти”. Ця проблема в Україні існує і вирішуватиметься поетапно.

Україні відчутне кланове регіональне протистояння. Негативним

єте, що в регіонах немає механізму контролю над правлячою елітою або зовсім, або він неефективний. Центральна влада повинна міняти моделі своєї поведінки щодо регіональної еліти, якщо не хоче конфліктів і зневаги. Вона повинна поставити на порядок денний ідеї циркуляції еліти, щоб досягти успіхів у системі управлінської діяльності та ефективного утвердження адміністративної реформи. Центральна влада повинна звільняти місця й запрошувати для управлінської діяльності елітарних фахівців із регіонів.

Усуспільстві, що трансформується, необхідною умовою для зміцнення демократії й становлення громадянського суспільства має бути вільна конкуренція елітних груп.

Відчуження владних структур від мас, відсутність діалогу між більшою частиною владної еліти й народом загрожує утвердженням у державі авторитаризму і тоталітаризму. Модернізаційні процеси цього не терплять. Аби цього не сталося, слід створити умови для динамічної циркуляції елітних груп. Вони мають бути відкритими для входження в них представників як різних верств населення, так і різних регіонів. Цікавими щодо цього є результати соціологічного опитування. Так, на запитання: “Чи змогли б Ви в майбутньому опинитися в складі правлячої еліти?”

44,3 % респондентів заявили, що такої мети не ставлять; 44,0 % — що “туди пускають тільки своїх”, а ще 55,2 % “впевнені, що такого

251

ніколи не станеться”. Ось вони реалії нашого сучасного буття! Над цим варто замислитися.

Досвід вчить, що всі найважливіші рішення приймаються владною елітою. Але буває й так, що звичайний людський егоїзм нерідко переноситься на сферу політики, проявляючись, зокрема, в прагненні політиків непомірно розширювати права й повноваження для “себе”, здійснюючи владне панування над тими, хто їх обирав, забуваючи про честь і мораль. “Щоб збудувати і зберегти державу, — писав В. Липинський, — треба егоїстичні інстинкти обмежити... бо необмежений егоїзм правлячих веде до руйнуючого державу зловживання владою і силою” (Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956. — С. 12).

Елітарна особистість управлінця — це совість нації, взірець відданості, порядності, професіоналізму та патріотизму. Виходячи з поліетнічності українського суспільства, українська еліта поліетнічна, а перераховані морально-етичні якості мають бути притаманні всім елітарним групам України.

Сьогоднішні державотворчі процеси, які так важко протікають в Україні, ставлять перед управлінцями чимало вимог, серед яких найважливішими є:

•загальна компетентність: знання директивних документів, психології управління;

•знання й розуміння проблем сучасного світу й сучасного стану справ в Україні та її перспектив;

•загальні навички: працювати з документацією, своїм прикладом утверджувати інтерес до роботи інших співробітників;

•уміння приймати рішення: довіряти підлеглим, прогнозувати наслідки прийнятих рішень;

•уміння користуватися владою: визначати межі своєї влади, спиратися на колектив у процесі прийняття рішень;

•організаційні вміння: працювати за планом, виступати перед колективом, організовувати роботу підлеглих;

•уміння підтримувати дисципліну в колективі та раціонально застосовувати заохочення й покарання;

•уміння будувати стосунки з підлеглими, утверджувати в колективі здоровий мікроклімат співпраці;

•уміння будувати стосунки з керівництвом, обстоювати свою позицію перед керівництвом; захищати інтереси колективу, зберігати свою гідність як людини компетентної;

252

•здатність керувати собою, бачити власні недоліки, вчитися на своїх помилках, використовувати досвід інших;

•уміння вдало проявляти інтелектуальні та інші здібності (вольові, творчі, організаційні);

•уміння демонструвати підлеглим свою здатність спілкуватися;

•уміння проявляти свою особистісну зацікавленість у праці й діловому спілкуванні;

•виявляти здатність до виконання завдань і прийняття ефективних рішень;

•надійність у партнерських взаєминах і чесність у дотриманні слова. Як свідчить практика, самих законів і вимог у державі замало,

потрібні й інші особистісні чинники, передусім висока духовність. З цього приводу В. Липинський писав, що потрібний “Божий закон громадської моралі. Без такої організуючої і стимулюючої духовної сили, якою є віра, в громадському житті запанує груба сила матеріальна” (Липинський В. Релігія і церква в історії України. — Нью-

Йорк, 1956. — С. 21).

Щодо України, то в умовах зростання злочинності та беззаконня владні структури не можуть самотужки змінити справи на краще. Лише спільними зусиллями держави, церкви, сім’ї, школи можна досягти успіху.

Сьогодні до української елітарної когорти системи управління повинні належати ті особистості, які живуть державотворчими проблемами, духовними потребами народу й людства, творять нові знання та політику, дослухаючись до своєї совісті, самовіддано працюючи над розв’язанням проблем свого профілю.

Аналізуючи якісний стан підготовки управлінських кадрів, беручи за основу низку загальнодержавних документів, доходимо висновку, що в освітянських програмах має запроваджуватися гуманітаризація системи нової генерації управлінців. Ідеї гуманізму, духовності, усвідомлення неповторності життя, визнання кожної людини як суспільної цінності мають бути альфою й омегою у свідомості кожного управлінця, покликаного слугувати людям і справі, яку слід робити чесно. Конституцією України визначено, що метою державотворення є розбудова суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, яка дбатиме про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнюватиме громадянську злагоду в українському суспільстві (Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К., 1997).

253

Отже, аналізуючи сказане, доходимо висновку, що разом з певними правами управлінець державної служби повинен мати конкретні професійні вміння, обов’язки та відповідальність, мусить постійно підпорядковувати своє внутрішнє “Я” суспільному “Ми”, бо він є представником національної управлінської еліти, найкращих людей суспільства.

Україна живе у передчутті нової генерації виконавців — людей, які можуть, хочуть і знають, що потрібно будувати демократичну, цивілізовану багату державу — Україну. Як заявив Президент Л. Д. Кучма у своєму виступі у Верховній Раді України 22 лютого 2000 р.: “Назріла необхідність формування національної еліти у всіх без винятку сферах”. У системі управління ця потреба дуже нагальна і вагома, бо управління людьми, наголошував Сократ, є “царське мистецтво”. До нього можна допускати лише тих, хто оволодів основами багатьох знань, добре вихований, має здатність до керівництва, відзначається чеснотами.

12.Людина й проблеми управління власним і суспільним буттям

(психологічні роздуми автора в ремарках)

У людей зло виростає з добра, якщо вони не вміють управляти і належно користуватися добром.

Демокріт

Життя людини — суперечливий, динамічний процес. Він потребує від державної політики високого сенсу, а від людини — вміння освоювати нові реалії в системі соціального та індивідуального існування. А ще — високої духовності та гнучкості для того, щоб людина могла регулювати свої зусилля відповідно до можливостей, даних їй Господом.

Щонайосмисленіше слід ставитися до життя в молодому віці, коли людина творить себе як особистість. Молодість — особливий період людського буття. Саме на цьому етапі людина визначає свої життєві орієнтири, розробляє життєву стратегію і життєві плани. Цей процес особливо проблемний і конфліктний для молоді України на етапі перехідного періоду.

254

Процес трансформації українського суспільства пов’язаний з переходом від тоталітаризму до демократії, до нової моделі розвитку, яка має відповідати сучасним загальноцивілізаційним принципам і водночас базуватися на власному історичному досвіді. Найефективніше вирішувати цю проблему спроможні молоді люди (цьому сприяє енергія, час, мінімум комплексів, прагнення до самореалізації тощо).

Аби забезпечити самореалізацію особистості для здійснення державної політики модернізації українського суспільства, слід надати їй свободу і соціальні гарантії. Особливої актуальності набули питання збереження цілісності, суверенності людської особистості, що потребує від суспільства:

•заборони на довільне втручання в її біосоціальну структуру, в тому числі й використання з цією метою сучасних технічних систем та інформаційних технологій;

•забезпечення свободи саморозвитку й самовираження особистості, дедалі рішучішого витіснення різних форм насилля над її індивідуальністю, над дарованою людині природою самобутністю;

•забезпечення умов для формування гармонії людини зі світом, із самою собою, з іншими людьми, із суспільством, з тією епохою, в якій триває її індивідуальне буття;

•забезпечення широких громадянських і людських прав кожній особистості та соціальних гарантій виконання нею обов’язків пе-

ред сім’єю, суспільством, нацією, державою.

“Народ — основний у державі, а правитель посідає останнє місце. Тому тільки здобувши прихильність народу, можна стати правителем” (Мен-Цзи, IV ст. до н. е.).

“Для сучасного суспільства, — як зазначав Еріх Фромм, — найскладніша проблема — ставлення людини до сили, влади, політики і грошей”. Таке ставлення є різним, проблемним і конфліктним у будь-якому суспільстві, в тому числі українському. Все залежить від багатьох чинників, зокрема від часу.

Більшість запропонованих проблем культури управлінської діяльності та спілкування слід розглядати крізь призму міждисциплінарного підходу, однак стрижневим є політико-психологічний підхід.

Сучасні політичні, соціально-економічні та інші сфери життя потребують від особистості керівника, управлінця постійного пошуку, витончених форм життєтворчості, неабиякої психологічної витримки, щоб долати стреси, творити себе як потенційну особистість.

255

За таких умов повернення до духовності, злагоди зі своїм “Я” та світом може стати основою для внутрішньої рівноваги людини й суспільного прогресу в державі.

У західній, зокрема американській, соціології “третя хвиля” розвитку суспільства, за О. Тоффлером, настає тільки через повернення творчої людини в родинне коло, або “тиху пристань”. Саме в сім’ї людина повинна відтворити себе в спокої, злагоді, щасті від дітей, радості, що ти живеш заради сім’ї, у ній і для неї (Тоффлер О. Третя хвиля // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К., 1996. — С. 281).

Вірмо й усвідомлюймо, що ми разом у пошуку тієї істини, до якої людство і всі ми приходимо. Хто раніше, а хто — перед смертю прозріває, і це теж великий плюс — спасти душу й усвідомити, задля чого живе людина на цьому світі. Сіяти добро словом і справою, покаятися вчасно за незроблене добро і скоєне зло — це основний закон життя й людської життєтворчості, ось чому ми повинні за життя служити людям, бути високодуховними та милосердними.

Через працю, через повагу до людини, громадянськість ми можемо побудувати нашу демократичну Українську державу. Лише в такому разі в ній утвердиться громадянське суспільство для всіх її громадян, незалежно від етнічного походження, соціального статусу, статі, віку, освіти та інших чинників.

Світове покликання України, якій Богом дано прекрасні землі, працьовитих людей і яка сьогодні стоїть перед необхідністю поставити при владі кваліфікованих державних службовців, управлінців, менеджерів-державників, які не тільки здійснювали б функції контролю, а й самі були професійними виконавцями.

ТількиПрезидент іКабінетМіністрівневзмозіцьогозробити. Потрібні “Ми” — всі, гуртом, по краплині для держави й усіх нас”, — таким має бути гасло української управлінської еліти, має формуватися політична психологія українського народу в державі. Стародавні латиняни говорили: “Крапля камінь точить не силою, а частим падінням”. Краплямаєбутипрозороюйчистою. Пропрозорістьвусіхсферахжиття в Україні говорять багато, віримо, що й справи будуть іти прозоро.

Класична школа завжди намагалася орієнтувати фахівців на консенсус, запалити прагнення в особистості до злагоди із собою й світом, розуміючи при цьому, що світ і буття людини в ньому потрібно вивчати, пізнавати, завжди сумніваючись на шляху пізнання.

256

Зустрівшись у процесі життєтворчості з безкінечною кількістю проблем — думати, долати проблеми, доносити істину до людей щиро, доброзичливо, розуміючи, що життя коротке, непередбачуване, завжди проблемне й конфліктне. Інакше був би застій у житті, все зупинилося бі не було б прогресу й бажання підніматися вгору, на вищі щаблі історії, не було б злету й щастя, яке завжди треба вистраждати.

Життя наше — це той дар, яким ми розпоряджаємося по-різному. Йдеться про вас, наших творців сьогоднішніх, які прагнуть модернізувати країну, або навіть більше — хочуть зробити для людей добро, “безкорисливе” добро у справі державотворення і людинолюбства для соборної демократичної України. Далі важливо нагадати, що “спочатку ми обираємо свій шлях, а після він обирає нас”. Бажано, щоб цей шлях навчання виводив на дорогу істини.

Суть будь-якої діяльності лежить поза її межами. Усередині самого життя її не виявити. Це правда! Поряд із життям нашим має бути велика мета, до якої ми повинні йти. Людина великої мети знає свій шлях, вона шукає його і йде, долаючи перепони, конфліктуючи, йде і знаходить те, про що мріє.

Людина, яка не має великої мети, не хоче знати свого шляху, ставить перед собою мету, яку легко досягти. Шлях життя — це не лише гроші, не тільки багатство, а й справа для суспільства, людей і, нарешті, для себе. На жаль, наш шлях частіше буває іншим.

Буває: молодий швидко помирає, а старий творчо працює. Висновок: перший був старим змолоду, така його карма; другий — був завжди молодим. Кожному природа подарувала свою долю.

Життя не може складатися тільки з радощів й успіху. Людина щаслива тільки психічним і фізичним здоров’ям, все інше — лише доповнення до щастя.

Невдачі, конфлікти пов’язують нас із реальністю, не дозволяючи втратити розум, бо в одноманітності ми втратили б себе. Тому думаймо, що в кожній невдачі, у кожному нещасті криється щось позитивне й корисне. Живемо в русі, пошуку, у боротьбі, у проблемах, і долаючи їх, стаємо думаючими людьми.

Зоряний час є у кожної людини, проте різною мірою та в різні періоди, а декого життя викидає, як кажуть, “за борт”. Тому наші пращури говорили так: “Якщо життя трясе нас, то ми можемо вийти з цього становища, якщо знайдемо вихід”. Тож шукаймо!

257

Мало людині мати мету, треба вміти доводити її до раціонального завершення. На жаль, 75 % людей відступають від мети своїх пошуків, здаються. Але цього не варто робити. Ідіть своєю дорогою до мети.

Ми не готові до проблемної дороги життєтворчості, тернистої і складної, завжди конфліктної. Слабкі особистості не є щирими, творчими і щасливими, тому зупиняються на півдорозі, нищать себе і свою долю. А отже, їхнє життя марне.

Мудрість життя полягає у з’ясуванні й осягненні основних засад світоіснування й життєтворчості. Ще із сивої давнини цей феномен осмислювався нашими пращурами і носив назву “софійності”, а Свята Софія наша є доказом того, що Господь нагородив нашу землю благодаттю мудрості, всіх її жителів і тих, хто засвідчить себе в центрі цієї мудрості — нашій святині — Софійському Соборі.

Біда в українського народу в тому, що ця висока духовність поки що не зажила в його серцях. Можливо, на це прийде час, бо дар Високого Розуму потрібно заслужити.

Ми розуміємо, коли “дорослішаємо”, що легше просити за іншого, ніж за себе. І це правильно, тоді в іншого буде привід попросити за вас. Робіть так, щоб рідко за вас просили, бо будете слабкими. Певна річ, набагато легше, якщо за нашою спиною стоїть хтось сильний і авторитетний. Але тут виникає конфлікт.

Побоювання, ненависть, страх. Страх — важке почуття. Його не можна ігнорувати й не можна ним не користуватися. По суті, страх дано людині на благо. Він примушує її думати. Якщо людина має рацію, сила Космосу її збереже, якщо ні — навіть озброєні охоронці не врятують.

Усе, що можете перевірити самі, — перевіряйте. Лише тоді з’явиться вміння, навичка відрізняти справжнє від марного (важкого, порожнього, недоброго). Інколи перевірте близьких, щоб з’ясувати, хто вони для вас. Вибирайте шлях і думайте, хто ним піде, якщо можете — йдіть самі для вирішення завдань. Не посилайте боязкого, полохливого на переговори до нахабного, бо все закінчиться невдачею.

Немає однакового розміру взуття для всіх людей, у кожного розмір свій і своя нога, і почерк у роботі теж має бути свій власний. Благородна справа показати людині її шлях, щоб вона стала потрібною в колективі й щасливою у житті. Погано, якщо особистість нічого не

258

може. Вона — раб у суспільстві. Лихо в тому, що таких багато. Позбуваймось рабської психології!

Чи добре, якщо особистість усе може? Вона не може всього могти — це вада, патологія. Будьте обережні! Така людина все може за рахунок енергії інших. Взагалі можна сказати, що кожна людина, як актор, грає у своєму житті безліч ролей: дітей і батьків, професійних і тих, що поза світом професій, трагічних і комічних, ліричних, романтичних і драматичних. Наш рольовий репертуар у житті різноманітний, але мудрість людини полягає в тому, аби вибрати роль найпростішу, найефективнішу і найпотрібнішу. Ваш вибір буде мудрий у тому разі, коли ви усвідомите, що все у цьому світі взаємопов’язане і залежить від багатьох чинників: історичних традицій, менталітету, рівня освіченості, особливостей виховання, демократичних засад у суспільстві, епохи, в якій ми живемо, і тих завдань, які за життя нам призначено Господом виконувати. Тому і треба вміло прийти до біблійної заповіді: “Вчасно і сердечно попросіть Господа, і вам відкриється шлях”.

Спостерігаючи за суспільством, життєтворчістю, доходимо висновку: “Кожен із нас управляє світом!” Питання для всіх: “Як саме?” Правомірна відповідь: камінь на дорозі керує підводою, машиною...

Дитина ще говорити не вміє, а, дивись, управляє родичами. Дружина — чоловіком. Суспільство — людьми. Гроші — багатим господарем.

“Усі керують усіма!” У народі про такий процес управління кажуть: “Крутить світом, як циган сонцем”. Ми ж маємо пам’ятати істину: “Не соромно керувати світом, соромно цю роботу виконувати погано!” Ось дилема внутрішньоособистісного конфлікту.

Той іде правильним шляхом, хто постійно вчиться керувати собою і світом дедалі краще й краще. Його шлях — його вчитель!

Погано те, що більшість управлінців шукають не сильніших за себе, а слабших. Це передумови виникнення конфліктів.

Хто скаржиться чи просить, той не має свого шляху, він завжди слабкий, завжди у внутрішньоособистісному та міжособистісному конфлікті. Той, хто пропонує, здатний відмовити, якщо ж він іде своїм шляхом, то отримавши відмову, стає ще сильнішим, бо має новий резерв розв’язання проблеми.

Немає значення, “так” чи “ні” ви говорите, які аргументи наводите. Важливо вміти утримати владу. Той, хто має владу, кажуть,

259

завжди має рацію. Це так і ні, а отже, не зовсім так. Інколи маєш владу, а нею користуються інші. Бо немає мети й власного шляху. Важливо також, чи завжди цей шлях духовний і громадський. Шляхи людей не перетинаються. Люди, які мають мету, не можуть зашкодити собі чи комусь. Усім природа забезпечила місце під сонцем і нішу в суспільстві. Важливо, щоб службовець, учитель, управлінець умів дати пораду слабшим, знайти собі місце в суспільстві. Над цим в Україні поки що мало замислюються. А жаль.

Пам’ятайте, що погляд із минулого в майбутнє сильніший за нинішній і вчорашній. Робімо свій почерк життя таким, який би звеличив нас як особистостей, а не як власника для себе. Коли ми розуміємо, на що здатні? Коли усвідомлюємо те, чого са´ме ми не можемо.

Якщо управлінець буде сіяти добро — досягне значного, але це добро має бути загальнолюдським, а не лише власним. За власним втрачаємо і людське, й особистісне.

Повірмо в себе, спираючись на мудрість історії та вимогу нашого сьогодення. Це якраз те нове, що є досить забутим старим.

13. Бажано знати кожному, щоб не бути у внутрішньоособистісному

конфлікті

Шукати й знаходити ідеї

Ідеї приходять не так часто, як би нам хотілося. Тому ідеї необхідно шукати систематично. Однак важливо не тільки мати ідеї, а й уміти їх “пробивати”. Більшість ідей натрапляють на своєму шляху на численні перешкоди. Тому бажано частіше запитувати себе: “Як зробити так, щоб ідею зреалізувати практично?” З ідеями треба поводитися, як із великою цінністю.

Успіх і невдача

Управлінець зазнає більше невдач, ніж успіхів.

Невдачі слід навчитися переживати, бо інакше особистість не розвиватиметься. Бо ж кажуть: хто вміє використовувати уроки минулого і вчитися на власному досвіді, той має шанси на успіх. Невдачі не випадкові, їх причини варто шукати в собі, і таких причин завжди багато, це процес нескінченний. Проте важливо уміти здій-

260