практик з псих упр перс_1 / література / конфліктологія

2.4. Становлення конфліктології як науки в Україні та її розвиток на сучасному етапі

Все народжується тоді, коли приходить його час.

Народна мудрість

В Україні конфліктологія тільки формується, її почали вивчати у вищих закладах освіти.

Упродовж ХХ і початку ХХІ століття кількість конфліктів на планеті не зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світових війн, революцій, локальних зіткнень, проблемних ситуацій на міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо. Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття.

Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибокого осмислення їхньої природи, динаміки, а й вимагає створення певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички їх розв’язання.

Отож вивчення теорії конфліктів, проблемних ситуацій сьогодні є одним з основних напрямків роботи провідних наукових центрів Заходу. Дослідження характеризуються взаємопов’язаністю теоретичних пошуків з їхнім практичним втіленням. На військових, поліцейських, юридичних, економічних, політологічних, соціологічних, психолого-педагогічних факультетах це одна з основних дисциплін, до якої науковці та практики ставляться серйозно виходячи з усвідомлення потреб буття, яке було, є і буде конфліктним завжди, бо інакше загальмується суспільний прогрес.

Останніми роками українська громадськість активізувала дослідження проблем діагностики, гносеології, соціології, політики та психології конфліктів. Цьому були присвячені міжнародні конференції, моніторингові дослідження проблеми “Соціальні конфлікти і молодь” Українського науково-дослідного інституту проблем молоді, праці науковців Інституту соціології НАН України, Інституту психології НАПН України, Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича та Київського військового гуманітарного інституту з організації роботи, пов’язаної з виданням 25 томів п’яти міжнародних і чотирьох всеукраїнських конференцій та першого словника термінів з конфліктології, підручників, інші напрацювання.

31

Перед українськими дослідниками цієї проблеми постала низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Виходячи із проблемності людського буття, можемо вважати, що теорія та практика конфліктів має багатоаспектний характер, а тому їх повинні вивчати вчені різних наук і профілів: соціологи, політологи, філософи, психологи, історики, педагоги, економісти, правознавці, біологи, медики. Наприклад, прогнозування конфліктних ситуацій неможливе без математичного моделювання, ретроспективного дослідження, політико-соціопсихологічного аналізу тощо.

Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології:

•напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конфліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та необхідних наук;

•інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математич- них методів, ЕОМ;

•підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв’язання конфліктів, створення спецгруп практиків-конфліктологів;

•вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом за сприяння Міжнародного фонду “Відродження”;

•організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв’язання та запобігання конфліктам.

Нарешті, вважаємо, що доцільно розглянути таке проблемне пи-

тання, як створення підручників і цікавих монографій у сфері конфліктології, які мали б теоретико-практичний характер.

Серед праць сучасних західних конфліктологів заслуговують на увагу книги Роджерса Фішера й Вільяма Юрі “Шлях до злагоди” (1983 р.), Луїса Крісберга “Соціальні конфлікти” (1973, 1982 р.), Чарльза Тіллі “Від мобілізації до революції” (1978 р.), Антоні Обершелла “Соціальний конфлікт та громадський рух” (1973 р.) та ін.

32

У республіках колишнього СРСР за останні роки з’явилися цікаві підручники: А. Дмитрієва, В. Кудрявцева, С. Кудрявцева “Вступ в загальну теорію конфліктів” (1993 р.); О. Г. Здравомислова “Соціологія конфлікту” (1995 р.); А. Т. Ішмуратова “Конфлікт і злагода” (1996 р.); “Словник-довідник термінів із конфліктології” (1995 р.) за редакцією М. І. Пірен, Г. В. Ложкіна; “Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні” (1994 р.) І. Е. Бекешкіної та ін.

Це допомагає не лише пізнавати сутність конфліктів та їхню функціональну роль у суспільстві, а й практично реалізувати ідею про спеціальну підготовку фахівців-конфліктологів, які навчатимуть людей розв’язувати проблемні ситуації в житті.

Певним внеском учених України в розвиток конфліктології як науки є проведення міжнародних конференцій та видання їх матеріалів, а саме: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” (1993 р., м. Чернівці), “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (1994 р., м. Чернівці), “Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика” (1995 р., м. Київ), “Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХ століття” (1996 р., м. Чернівці — Київ); “Етносоціальний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століть” (1997 р., Київ — Чернівці); “Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя” (1998 р., Київ — Чернівці); “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (1999 р., Київ); “Українська еліта та її роль в державотворенні” (2000 р., Київ); “Сім’я та родина в Україні” (2001 р., Київ). Матеріали цих конференцій становлять досить цікавий та об’ємний банк даних, що має гносеологічну та інформаційну цінність для спеціалістів-дослідників проблем конфліктології, а також практиків-конфліктологів.

Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних, соціальних конфліктів. Проблема полягає в тому, що сучасна західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, якого в Україні немає. Тому конфліктні ситуації в українському суспільстві потрібно розглядати разом з притаманними йому специфікою та особливістю його історичного розвитку, українською ментальністю. Саме це

33

враховують нині як конфліктологи західних країн, так і вітчизняні дослідники. Наприклад, Дж. Бертон, член Американського інституту миру, співробітник Центру аналітичного вивчення й розв’язання конфліктів при університеті Дж. Мейсона (США), дійшов висновку, що основне завдання конфліктології на сучасному етапі полягає у створенні “техніки” розв’язання конфліктів усіх типів. Таке завдання неможливо розв’язати в межах однієї наукової дисципліни, воно являє собою “міждисциплінарну галузь” досліджень.

Вивчення конфліктології має суттєве значення, бо знання цієї галузі науки дасть змогу попереджувати й вирішувати конфлікти. Конфліктологія стає надійним опертям повсякденного життя кожного, бо допомагає осмислити проблеми власного життя, виховання дітей, проблеми фізичного здоров’я кожного та нації в цілому, вирішити завдання, які поставило перед людством ХХІ століття. Перед людством постала складна парадигма — зберегти людину й природу в гармонійному єднанні.

Контрольні питання

1.Сформулюйте думку Геракліта щодо конфліктів.

2.Польсько-австрійський юрист Людвіг Гумплович про конфлікти.

3.Коротко поінформуйте про марксистську теорію конфліктів.

4.Г. Зіммель та його теорія конфліктів.

5.Найвидатніші особистості західної науки першої половини ХХ століття про конфлікти.

6.Погляди на конфлікти К. Юнга, Е. Берна, З. Фрейда.

7.Німецький соціолог Р. Дарендорф та його теорія “конфліктної моделі суспільства”.

8.Становлення конфліктології як науки в Україні.

34

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М., 1999.

2.Бандурка А. М. и др. Конфликтология. — Харьков, 1997.

3.Ващенко И. В. Общая конфликтология. — Харьков, 2001.

4.Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.

5.Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социс, 1994. — № 5.

6.Дмитриев А. В. Конфликтология. — М., 2000.

7.Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.

8.Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М., 1995.

9.Ішмуратов А. Т. Конфлікт і злагода. — К., 1996.

10.Конфликтология: проблемы, методы, перспективы. — Симферо-

поль, 1997.

11.Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учеб. пособие. — К., 2000.

12.Пірен М. І. Основи конфліктології. — К., 1997.

13.Психология конфликта / Сост. и общая редакция Н. В. Гриши-

ной. — СПб., 2001.

35

РОЗДІЛ 3

ПРИРОДА КОНФЛІКТІВ

Немає людини, немає проблем.

Народна мудрість

3.1.Поняття, структурні елементи конфлікту

Унауковій літературі, в публіцистиці поняття “конфлікт” трактується неоднозначно. Є чимало визначень суті цього поняття. Так, у буденному житті поняття “конфлікт” використовується стосовно широкого кола явищ — від збройних зіткнень, протистояння різних соціальних груп, міжособистісних розбіжностей аж до сімейних непорозумінь.

Саме праці Р. Дарнедорфа та Л. Козера спонукали розглядати конфлікт з позиції чіткішого окреслення проблемних полів їхніх досліджень. Поняття конфлікту починає відокремлюватись від поняття боротьби, набуває конкретного змісту й опису, конфлікт перестає бути абстрактним.

Пояснення причин конфліктів американськими авторами відрізняється від вітчизняного, що пояснюється стилем життя і менталітетом народу. Насамперед вони відзначають такі причини: взаємозалежність завдань, відмінність у цілях, розбіжність в уявленнях і цінностях.

1.Можливість конфлікту існує там, де одна людина залежить від іншої.

2.Ймовірність конфліктів збільшується із збільшенням спеціалізації організації та розподілом її на підрозділи. Це відбувається через те, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі й

36

прагнуть приділяти більше уваги досягненню їх, аніж цілей всієї організації.

3.Замість об’єктивної оцінки ситуації люди вважають себе, свій відділ найголовнішим у вирішенні будь-якого питання. Таке трапляється, якщо організаційно-виховна робота ведеться на низькому рівні [14, 320].

Американський соціолог та економіст К. Боулдінг, автор “загальної теорії конфлікту”, прагнув створити цілісну наукову теорію конфлікту. Термін “конфлікт” він використовує для аналізу фізичних, біологічних і соціальних явищ. Він, зокрема, підкреслював, що всі конфлікти мають загальні елементи й загальні взірці розвитку, і саме вивчення цих загальних елементів може відобразити феномен конфлікту в різних його специфічних проявах. У працях К. Боулдінга, Дж. Бернарда, Р. Дарендорфа, К. Дойча, М. Дойча, Г. Зіммеля, Л. Козера, А. Раппопорта та інших дослідників наведено різноманітну методологію, категоріальний апарат, систематизовано досвід класифікації конфліктів, подано характеристики їхніх соціальних функцій.

На думку вітчизняних науковців, що займаються психологією управління, конфлікт — це явище міжособистісних і групових відносин. Будь-який конфлікт є прагненням здобути перемогу, створити ідею, здійснити вчинок. Тому управлінці твердять, що конфлікт — це й свого роду можливий показник неправильної управлінської діяльнос-

ті [7; 8; 9].

Утвердилася стереотипна думка, начебто конфлікт — це щось украй погане та шкідливе.

Американська школа сформувала своє бачення конфлікту — коли негативно думають про конфлікт, то асоціюють його з агресією, суперечками, війнами. Тому й конфлікти для них щось небажане (вербівська школа) [1, 45].

Європейська “школа людських стосунків” теж вважає, що конфлікт — показник неефективної діяльності організації та поганого управління. На думку вчених, доброзичливі взаємини в організації можуть запобігти виникненню конфліктів.

Сучасні теоретики-управлінці схильні вважати, що в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними.

Конфлікт — це не завжди погано чи добре, це певний показник розвитку організації. Позитивна роль конфлікту полягає у його

37

діагностуючій сутності — він допомагає виявити “вузькі місця”, “проблемні зони”, “наболілі питання”, оцінити процеси організації

йефективності праці тощо.

Іякщо керівник “не помічає” конфліктів, у співробітників може знизитися інтерес до праці, що викличе плинність кадрів та інші негативні дії.

Ден Тьєсвольд зазначає, що конфлікт — це викривлення нормального виробничого процесу й існування колективу взагалі [15, 80].

Проте в такому разі не бажано бути й категоричним, бо в колективі виокремлюють конфлікти необхідні та зайві. Зайві конфлікти можуть відбуватися паралельно чи окремо, це так звані невиробничі конфлікти в колективі (сімейні).

Отже, конфлікти — це динаміка, джерело змін у суспільних та особистісних відносинах. Тому найкраща стратегія управлінця в його практичній діяльності, в організації — бути “на ти” з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, попереджуючи їх думкою, аби правильно відреагувати на їхні причини і дати компетентні відповіді на питання, вирішити чи запобігти конфлікту.

Структурні елементи конфлікту

Із чого почати вивчення конфліктів? Найперше — з визначення причин конфлікту. Як правило, справжні причини конфліктів замовчуються, тоді як конфлікти втягують у свою орбіту нових і нових учасників.

Розглянемо таку схему конфлікту.

Конфліктна ситуація + Інцидент → Конфлікт

Охарактеризуємо суть цих понять.

Конфліктна ситуація — це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту.

Інцидент — це збіг обставин, що є приводом для конфлікту. Конфлікт — це відкрите протистояння як наслідок взаємовик-

лючних інтересів і позицій.

Існує думка, що вирішити конфлікт — означає:

•ліквідувати конфліктну ситуацію;

•вичерпати інцидент.

Однак життєвий досвід показує: якщо конфліктну ситуацію з

об’єктивних причин подолати неможливо, то слід бути дуже обережним, аби не створити інциденту як попередника конфлікту.

38

Стрижневу роль у вирішенні конфлікту відіграє правильне фор-

мулювання конфліктної ситуації. Це повинен робити кваліфікова- ний фахівець, добре обізнаний з причинами конфліктів.

В. А. Шейнов у праці “Конфлікти в нашому житті та їх вирішення” пропонує “Правила найбільш ефективного вивчення конфліктної ситуації” [16]. Він вирізняє шість таких правил.

Правило 1. Пам’ятайте, що конфліктна ситуація — це те, що не- обхідно долати.

Правило 2. Конфліктна ситуація завжди виникає раніше за кон- флікт. Конфлікт виникає одночасно з інцидентом.

Правило 3. Опис конфліктної ситуації повинен підказувати, що робити, як себе поводити в ній.

Правило 4. Ставте перед собою запитання “чому?” і думайте над ним доти, доки зрозумієте першопричину виникнення конфліктної ситуації.

Правило 5. Сформулюйте конфліктну ситуацію своїми словами, не повторюючи слів з опису конфлікту.

Суть цієї ситуації в тому, що при розгляді конфлікту багато говоримо про його видимі сторони (про конфлікт й інцидент). До розуміння конфліктної ситуації приходимо після певних висновків та узагальнень. Таким чином, у її формулюванні з’являються слова, яких не було раніше.

Правило 6. У формулюванні конфліктної ситуації бажано обхо- дитися мінімумом слів (“стислість — сестра таланту”).

Таким чином, конфліктна ситуація — це діагноз хвороби під назвою “конфлікт”. Тільки правильний діагноз допоможе вилікувати таку хворобу. Як бачимо, у цьому й полягає потреба вивчати проблеми і теорію конфліктів (у межах можливого).

Аби проаналізувати структуру конфлікту, слід виокремити основні його складові.

І. Конфліктуючі сторони — окремі особистості або групи можуть бути замішані у конфлікті, а інші учасники конфлікту — співчуваючі (з одного або з другого боку), провокатори (підбурювачі), примирювачі, консультанти, невинні.

ІІ. Зона розбіжностей — предмет, факт, проблема. Її не завжди легко виявити. Нерідко самі учасники конфлікту її чітко не уявляють. Однак коли вони почнуть конфліктувати, зона розбіжностей розбухає, у ній з’являються нові й нові зони. Коли конфліктологи

39

досягають згоди в якомусь пункті, то зона розбіжностей звужується. У разі ліквідації всіх розходжень вона зникає, що означає завершення конфлікту.

ІІІ. Уявлення про ситуацію. Кожен з учасників має своє уявлення про конфліктну ситуацію. Конфліктанти бачать справу по-різному — це, власне, і створює ґрунт для їхнього зіткнення. Щодо конфлікту це означає: якщо людина вважає конфліктну ситуацію реальною, то це викликає реальні конфліктні наслідки.

ІV. Мотиви. Чому двоє людей уявляють одне й те саме по-різно- му? Тут існує багато причин. Вільям Шекспір писав, що кожна людина — цілий світ у мініатюрі, який ніхто ніколи не зможе пізнати й зрозуміти повністю. У кожної людини складається свій комплекс установок, потреб, інтересів, думок, ідей. Мотиви можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Конфліктолог далеко не завжди може легко зрозуміти мотиви, якими керуються конфліктанти. Люди нерідко приховують справжні мотиви своєї поведінки, бо самі їх як слід не розуміють, навіть інколи щиро помиляються. Для конфліктолога важливо розібратися в мотивах, прагненнях конфліктантів, бо інакше складно зрозуміти їхню поведінку, щоб спрямувати хід конфлікту на конструктивне вирішення.

V. Дії. Коли в конфліктуючих людей є зона розбіжностей, різні уявлення про ситуацію, яка виникає у зв’язку з існуванням цієї зони, то, природно, ці люди починають поводитися так, що їхні дії заходять у суперечність. Дії однієї сторони заважають іншій досягти своєї мети — тому оцінюються обома як негативні, некоректні. У зіткненні спрямованих один проти одного дій та протидій конфліктолог повинен бачити за видимими проявами конфлікту його невидимі сторони. У цьому полягає його місія.

У конфліктних відносинах доцільно виокремити об’єктивні й суб’єктивні фактори, які штовхають людей на конфлікт.

Об’єктивні фактори — це реально існуючі обставини, суб’єктивні фактори — це чинники, що є стимулами до конфліктних дій, зу- мовлені ілюзорними обставинами.

40