1.3 Раціональні форми організації виробництва даної галузі

Виробничий процес - це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, що потрібні для виготовлення продукції. Сукупність засобів праці становить техніко-технологічну базу (ТТБ) виробничої сфери підприємства. Ця база виробництва має технічну та технологічну складові. На різногалузевих підприємствах під впливом науково-технічного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси дальшого усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси виявляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм організації виробництва. В усьому світі спостерігається стала тенденція підприємств різних форм організації виробництва до об'єднання. До раціональних форм суспільної організації виробництва належать концентрація, спеціалізація, кооперування, комбінування.

Концентрація — це зосередження виробництва на великих підприємствах (виробнича концентрація) та зосередження підприємств однієї галузі на обмеженій території (територіальна концентрація виробництва). Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових великих підприємств або об'єднання декількох малих. Концентрація - це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції. У сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах. На розвиток концентрації виробництва впливають такі чинники, як зростання потреби в окремих видах продукції, технічний прогрес у промисловості.Економічний ефект при цій формі організації виробництва забезпечується за рахунок зменшення затрат на одиницю продукції, збільшення фінансових можливостей для модернізації підприємства. Концентрація виробництва на підприємстві можна досягається збільшенням кількості машин, устаткування, технологічних ліній попереднього технічного рівня; застосуванням машин і устаткування зі збільшеною одиничною потужністю; одночасним збільшенням машин (устаткування) як попереднього технічного рівня, так і сучасного. Тому у господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

- агрегатну, це збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

- технологічну, це укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

- заводську (фабричну), це процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Розрізняють абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром підприємств тієї чи іншої галузі народного господарства, другий - часткою великих підприємств за певним показником.Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами. Групувальною ознакою може бути чисельність персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак треба усвідомлювати, що чисельність персоналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизованого виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише опосередковано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації виробництва.У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно визначати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продукції, -- за кількістю встановленого устаткування (наприклад, у текстильній промисловості -- за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад, цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.Велике підприємство є районотвірним фактором: довкола нього виростають підприємства-суміжники, відбруньковуються філії. Таке підприємство стимулює розвиток усього регіону, де воно розташоване. За приклад може правити спорудження у Росії, у Східному Сибіру, великих ГЕС (Красноярської, Саяно-Шушенської, Усть-Ілімської) або каскаду ГЕС на р. Колумбія у США (включно з відомою греблею Гренд Кулі), які стали ядрами формування територіально-виробничих комплексів.Для визначення рівня концентрації використовують такі показники:

а) Галузевий рівень концентрації Q; РК гал = вел.гал *100 %,Qзал.гал - де Q вел.гал, Q заг.гал -- обсяг виробленої за певний період продукції відповідно великими підприємствами і галуззю загалом, грн.

б)Рівень загальногосподарської концентрації Qзг; Qзг=РКзг *100 %,Qзаг.г.к - де Qзг, Qзаг.г.к - обсяг продукції, виробленої за певний період великими підприємствами в межах господарського комплексу України.

Оптимальний розмір підприємства при концентрації його виробництва можна визначити кількома підходами. Зокрема, застосовують підхід, пов'язаний з мінімізацією зведених витрат Зі на випуск одиниці продукції, тобто

Зі = Sі + Ті + ЕнКі>mіn

де Sі -- собівартість одиниці продукції;

Ті -- питомі транспортні витрати;

Ен -- нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

Кі -- питомі капіталовкладення на одиницю випущеної продукції.

До переваг концентрації як суспільної форми організації виробництва належать такі:

- ці підприємства є основними провідниками НТП, адже мають можливості здійснювати весь цикл “наука -- виробництво”, тобто фінансувати та виконувати великомасштабні науково-дослідні, пошукові, прикладні роботи зі створення і поширення нової техніки;

- на цих підприємствах легше впроваджувати найсучасніше потужне устаткування;

- на цих підприємствах створюються кращі можливості для застосування найдосконаліших форм організації праці на виробництві;

- економніше використовуються матеріали і паливо;

- зі збільшенням обсягу виробництва знижуються постійні витрати на нього, що призводить до зниження собівартості виробництва продукції;

- досягається значний ефект від застосування ЕОМ.

До недоліків концентрації як суспільної форми організації виробництва належать:

- збільшення транспортних витрат на перевезення сировини, матеріалів та комплектуючих виробів до підприємства і відправлення готової продукції споживачам через збільшення радіуса перевезення;

- збільшення потреби в інвестиціях на спорудження великих концентрованих виробництв і подовження терміну їх будівництва;

- ускладнення процесу управління зі збільшенням масштабу підприємства;

- підвищення навантаження на природне середовище;

- порушення принципу рівномірного розміщення промислового виробництва та комплексного розвитку окремих регіонів країни.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність. Це зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного використання. Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, перевищення якої унеможливлює дальше зростання ефективності виробництва.Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотний процес - деконцентрація виробництва. Це спричинюється до появи широкої мережі малих і середніх підприємств. Серед них виживають і ефективно працюють економічно ефективніші, тобто технічно й технологічно передовіші, спеціалізованіші, мобільніші щодо зміни кон'юнктури ринку. Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світовому й національному ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками іспоживачами більш важливим стає зворотний процес -- деконцентрація виробництва.Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності. В економічно розвинутих країнах з'являється дедалі більше невеличких підприємств (так звані "венчурні підприємства").Наприклад, у США в науково-дослідно-конструкторській сфері близько 90% усіх компаній - це малі фірми, так звані венчурні (ризикові) організації, які на одиницю витрат створюють новин і реалізують нововведень у кілька разів більше, ніж великі концерни; понад 80% несільськогосподарських підприємств належать до дрібних і середніх (з чисельністю робітників менше 500 осіб, а на більшості з них - навіть менше 50 осіб), їхня частка в загальній кількості робочих місць становить понад 45%. Оптимальним варіантом у сучасній економіці є поєднання підприємств різних розмірів, що виконують свої специфічні функції у регіоні. І тому, безперечно, українській економіці треба дещо розосередити виробництво, що підвищить загальну його ефективність.Розрізняють як суто виробничу концентрацію, так і територіальну концентрацію виробництва. Концентрація виробництва часто виглядає як зосередження великих підприємств на обмеженій території, цебто як територіальна концентрація. Це властиво гірничорудній та паливно-енергетичній промисловості: за приклад можуть правити Донбас і Криворіжжя. Почасти це неуникний процес; крім того, у таких випадках відбувається економія за рахунок кращого використання інфраструктури. Проте територіальна концентрація має свої межі, які не варто переступати. На певному щаблі розростання підприємство припиняє давати ефект, собівартість продукції — порівняно зі зростанням витрат на будівництво підприємств — знижується повільно, а фондовіддача падає. Треба також пам'ятати про екологічну небезпеку зосередження деяких видів виробництва.Концентрація виявляється також у централізації управління шляхом об'єднання підприємств (управлінська концентрація), але такий процес найчастіше називається централізацією. Такий вид концентрації часто лежить у основі територіальних господарських кластерів та діяльності транснаціональних корпорацій.

Спеціалізація виробництва - це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах та в їх підрозділах, тобто це процес виробництва однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій на підприємствах, в об'єднаннях або галузях. В основі спеціалізації лежить поділ праці. Адже суть будь-якого поділу праці полягає в спеціалізації виробника на випуск будь-якої продукції в обсягах, що перевищують його власну потребу, при одночасній відмові від виробництва іншої (також необхідної даному виробнику) продукції.Економічний сенс зазначеного процесу полягає в тому, що сумарні витрати всіх виробників на даний обсяг всіх видів продукції знижуються в порівнянні з варіантом «універсального» виробництва окремого виробника. Зниження продуктивних витрат кожного виробника на одиницю випущеної продукції забезпечується наявністю сприятливих умов, до числа яких, крім суто індивідуальних властивостей (наприклад, фізіологічні здібності людини), можна віднести і ті «можливості», якими володіє та чи інша місцевість для виготовлення певного виду продукції ( історичні, економічні та природні передумови розвитку виробництва).В силу наявності тих чи інших сприятливих умов на який-небудь території виникає можливість спеціалізації здебільшого проживає тут населення на деяких видах виробничої діяльності. У результаті окремі галузі (виробництва) закріплюються за певними територіями, зосереджуються на цих територіях. Таким чином, безпосереднім проявом територіального поділу праці є спеціалізація виробництва на певній території, тобто територіальна спеціалізація.Спеціалізація країн і районів, що виникла на базі сприятливих передумов (умов) на певній території, існує в будь-якій суспільно-економічної формації, т, е. і при капіталізмі, і при соціалізмі, і при будь-якому іншому суспільному ладі. Спеціалізація підприємства на певному виді продукції означає, що з внутрішньорегіональних і локальних причин саме у цій точці простору створюються сприятливі умови для виробництва цієї продукції.Виокремлюють кілька об'єктних видів спеціалізації:

а) Предметна спеціалізація – випуск підприємством кінцевої, готової до споживання продукції (тракторний завод, взуттєва чи кондитерська фабрика тощо).

б) Подетальна спеціалізація - виготовлення окремих деталей (редукторів, гумотехнічних виробів, інтегральних схем тощо) та агрегатів і вузлів для комплектування готової продукції (двигуни, електроустаткування, будівельні конструкції).

в) Технологічна (стадійна) спеціалізація - самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу (ливарні, ковальсько-штампувальні, складальні заводи в машинобудуванні, прядильні та чаєрозважувальні фабрики у легкій і харчовій промисловості тощо).

г) Функціональна спеціалізація- ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Спеціалізація підприємств є важливою передумовою неухильного підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх видів спеціалізації підприємств звичайно супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і високопродуктивного спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації взаємозв'язаних виробничих ланок.Основні переваги спеціалізації: створення передумов для механізації та автоматизації виробництва; вища якість продукції; більше можливостей для застосування продуктивної техніки і технології та ефективного їх використання; досягається зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок вищого рівня механізації та автоматизації праці, застосування кваліфікованішої робочої сили; зумовлюється необхідність об'єктивного розвитку стандартизації та сертифікації виробництва.Усе це сприяє ліпшому використанню всіх елементів процесу виробництва, про що свідчать такі приклади: кожний відсоток підвищення рівня предметної спеціалізації підприємств забезпечує зростання продуктивності праці на 0,4--0,5%; на підприємствах подетальної спеціалізації фондовіддача у 3-5 разів вища, ніж на великих предметне спеціалізованих заводах і фабриках; питомі витрати металу на одну тонну кріпильних виробів (гайок, болтів, гвинтів тощо) на спеціалізованих заводах у 2,5-3 рази менші, ніж на підприємствах, що виготовляють таку продукцію у невеликих обсягах (лише для власних потреб) і використовують для цього універсальне устаткування.Поряд з перевагами спеціалізація як суспільна форма організації виробництва має й певні недоліки. Один з них - монотонність праці. Уникнути цього можна завдяки автоматизації виробництва, упровадженню промислових роботів. Надлишки спеціалізованої продукції створюють проблему їх реалізації. Як бачимо, переваг більше, а тому цю форму організації праці використовують з метою підвищення продуктивності праці.Задля оцінки ефективності спеціалізації конкретної території розраховують коефіцієнти спеціалізації, локалізації, міжрайонної товарності, душові показники тощо. Коефіцієнт спеціалізації:

С=Рв\Р*100

де С — загальний рівень спеціалізації району (регіону);

Р— сукупний суспільний продукт, створений у районі, у вартісному вираженні;

Pg — частина сукупного суспільного продукту району (регіону), що вивозиться за його межі (у вартісному вираженні).

Галузі спеціалізації обраховують за допомогою коефіцієнта локалізації й коефіцієнта виробництва продукції району (регіону) на душу населення.Коефіцієнт локалізації або концентрації даного виробництва К на території району (регіону) обчислюється за формулою:

Кл=Ппр\Ппк

де Ппр - питома вага галузі району в промисловому або с\г виробництві району;

Ппк - питома вага і відповідної галузі району (регіону) в країні.

Коефіцієнт виробництва продукції району (регіону) на душу населення:

Кз = Пг\Пн

де Пг - питома вагаг галузі району, що вивозиться за його межі,

Пн - загальна вартість продукції що виготовляється в регіоні. Для галузей спеціалізації Кл та Кз> 1.

Розмір коефіцієнта свідчить про ступінь спеціалізації району щодо виробництва того чи іншого виду продукції. Ці коефіцієнти можуть сягати значення Кл > 2, що свідчить про високу товарність даної галузі.У масштабах країни — аналізуючи ефективність регіональної спеціалізації — треба враховувати транспортний фактор, особливо якщо територія країни достатньо велика. Тоді формула ефективності спеціалізації набуде такого вигляду: де Т — середні транспортні витрати на одиницю продукції. Нерідко використовують обернене співвідношення у цій формулі, одержуючи індекс поточних витрат:

Кооперування як суспільна форма організації виробництва – це тривалі виробничі взаємозв'язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування - широка мережа подетально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених виробництв.Кооперування органічно зв'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-технологічних вимог головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.За формами спеціалізації у промисловості розрізняють три форми кооперування:

а) Подетальну (кілька спеціалізованих підприємств постачають головному заводу вузли та деталі для подальшого збирання та випуску готової продукції);

б) Предметну (спеціалізовані підприємства постачають певні вироби головним заводам, що збирають та випускають готову продукцію);

в) Технологічну (спеціалізовані підприємства постачають головним заводам напівфабрикати власного виготовлення).

Кооперування буває внутрішньогалузеве, якщо кооперативні поставки здійснюються між підприємствами однієї галузі, й міжгалузеве. У територіальному розумінні кооперування поділяється на внутрішньорайонне й міжрайонне. Внутрішньорайонне кооперування, особливо якщо воно сполучається з міжгалузевим, є основою формування регіональних територіально-виробничих комплексів. Нарешті, важливою формою є міжнародне кооперування. Воно розповсюдилося завдяки транснаціональним корпораціям і створенню регіональних економічних спільнот (як-от "Спільний ринок").Одним з показників економічної ефективності спеціалізації (кооперування) є економічний ефект від їх розвитку, який обчислюється за формулою:

Е = ((S1 - S2) - (Т2 - Т1))V2 - Ен * К + П

де S1, S2 - собівартість одиниці продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

Т2, Т1 - транспортні видатки на одиницю продукції відповідно до і після спеціалізації (кооперування);

V2 - обсяг випуску продукції після спеціалізації; Ен - нормативний коефіцієнт ефективності капіталовкладень;

К - додаткові капіталовкладення, необхідні для здійснення спеціалізації (кооперування) виробництва;

П - додатковий прибуток, що може бути отриманий за рахунок поліпшення якості продукції внаслідок спеціалізації (кооперування).

Річний економічний ефект від спеціалізації (кооперування) за вибраним варіантом обчислюється так:

Еріч = (З1 - З2)Vф

де З1, З2 - зведені витрати відповідно звичайного і спеціалізованого (кооперованого) підприємства;

Vф - фактичний річний обсяг випуску продукції в натуральних одиницях після спеціалізації (кооперування).

Найрозвинутіше кооперування у галузях, що виробляють складну продукцію, особливо у машинобудуванні. На автомобільних заводах 40-60% загального обсягу продукції становить та, що надходить із суміжних підприємств. Особливо вигідно, коли кооперовані підприємства розміщені близько, що зменшує транспортні затрати.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва - це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.До характерних ознак комбінованого підприємства (комбінату) належать об'єднання різнорідних виробництв, пропорційність різнорідних виробництв, техніко-економічна та організаційна єдність виробництва, єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні та обслуговуючі виробництва. Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємозв'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоч і має чітку виробничу спеціалізацію.Розрізняють три основні форми комбінування:

а) На основі поєднання послідовних стадій переробки вихідної сировини (поєднуються різні, але споріднені стадії переробки сировини) -- характерне для хімічної і текстильної промисловості, а також чорної металургії;

б) На основі використання відходів виробництва -- поширене у деревообробній, харчовій та хімічній галузях промисловості;

в) На основі комплексної переробки сировини (наявність кількох напрямів переробки вихідної сировини) -- поширене в галузях переробки органічної сировини: нафти, газу, торфу, вугілля.

Сучасні комбінати можуть поєднувати дві або навіть три форми комбінування. Наприклад, на комбінаті чорної металургії послідовна обробка руди супроводжується переробкою відхідних коксових газів; у кольоровій металургії — комплексне використання руди, послідовна обробка її компонентів та утилізація сірчистих газів.З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства, а саме: розширенню сировинної бази промисловості; зменшенню матеріаломісткості продукції за рахунок комплексного використання сировини, відходів виробництва і безперервності технологічного процесу; зниженню транспортних видатків; ефективнішому використанню основних виробничих фондів і потужностей підприємства; скороченню тривалості виробничого циклу; зменшенню інвестицій на розвиток добувних галузей промисловості; зменшенню виробничих відходів і тим самим позитивному впливу на навколишнє природне середовище, оперативності управління. Воно особливо ефективне у галузях, де перероблюється велика кількість сировини. Найтиповішим прикладом є комбінат у металургії, де здійснюються послідовні операції: виробництво чавуну, потім сталі й, нарешті, прокату.Найхарактерніше комбінування для металургійного, хіміко-індустріального та лісовиробничого комплексів. На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65-90% загального обсягу виробництва в названих галузях.Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують істотну економію затрат суспільної праці. Зокрема, в процесі комбінування хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20-30%, зростання продуктивності праці – 15 - 35%, зниження собівартості продукції - 15-30% як порівняти з виготовленням відповідних видів продуктів на окремих (автономних) підприємствах.