- •Частина ііі політична участь громадян україни в контексті партійно-політичної ідентифікації
- •3.1. Особливості партійно-політичної ідентифікації в Україні
- •Ставлення громадян до ідейно-політичних течій, %
- •Динаміка прихильності до політичних течій, %
- •Динаміка оцінки історичних подій по макрорегіонах, бали
- •Уявлення жителів Луганська про Донбас і Галичину, %
- •Уявлення жителів Дрогобича про Донбас і Галичину, %
- •Протиріччя між Сходом і Заходом України, %
- •Бажані відносини між Сходом і Заходом України, %
- •3.2. Політична участь в Україні у першій половині
- •90-Х років хх ст.
- •Склад Верховної Ради України II скликання за партійністю
- •3.3. Особливості політичної участі в Україні у другій половині 90-х років хх − початку ххі ст.
- •3.3.1. Парламентські вибори 1998 року та вибори Президента України у 1999 році: до і після виборів
- •Склад Верховної Ради України III скликання за партійністю
- •Підтримка політичних партій та рухів, що мали найбільший рейтинг серед львівського електорату, %
- •Політичні і посадові характеристики кандидатів у Президенти України на виборах 1999 року
- •Підтримка кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів по регіонах України
- •3.3.2. Вибори до Верховної Ради України 2002 року. Загострення суспільно-політичної ситуації в Україні після виборів
- •Думка про окремих політиків, %
- •Результати голосування по багатомандатному виборчому округу в 2002 році
- •Партійна належність депутатів, обраних в одномандатних округах у 2002 році
- •Відомості щодо активності політичних партій, виборчих блоків політичних партій на виборах Президента України 2004 року, %
- •3.4. Участь українських громадян у Помаранчевій революції і парламентських виборах 2006 року
- •Чи є нині в Україні політичні лідери, що можуть ефективно управляти? (%)
- •Чи є нині в Україні політичні партії і рухи, яким можна довірити владу? (%)
- •Результати президентських виборів в Україні
- •Література
3.3. Особливості політичної участі в Україні у другій половині 90-х років хх − початку ххі ст.
Однією з характерних ознак другого електорального етапу в Україні стало відчутне зменшення демократичності виборів. Складалася парадоксальна ситуація – рівень демократизму виборчого законодавства зростав, а реальна електоральна практика за період від виборів Президента України у 1991 році, до перевиборів депутатів та мерів міст у 2004 році мала протилежний ефект. Якщо протягом кампанії 1991 року фактично не фіксувалося істотних адміністративних перешкод чи фальсифікації при встановленні результатів голосування, то вже у 1994−1998 рр. відбувається зародження і запровадження феномену, названого пізніше «адміністративним ресурсом». Звичайною практикою стало маніпулювання масовою свідомістю, посилювався тиск мобілізаційних технологій. На президентських виборах 1999 року, парламентських виборах 2002 року і особливо президентських виборах 2004 року вплив адміністративного ресурсу і PR‑технологій, в тому числі – «брудних», набув значного поширення.
Частково відповідь на це явище ми знаходимо в наступних міркуваннях фахівців. На їх думку, у напівзачинених системах (до яких вони відносили й Україну на початку 2000-х років), активність населення носить яскраво виражений циклічний характер. І саме там, у період «замерзання» активності мас, політика часто витісняється «політтехнологіями» – набором чисельних методик досягнення суспільно значимих цілей за рахунок маніпулювання масовою свідомістю при допомозі ЗМІ та використання адміністративного ресурсу для нав’язування суспільству рішень в інтересах певної соціальної групи. Причому, маніпулювання свідомістю людей тим ефективніші, чим інертнішою є маса, і навпаки [74, 28].
3.3.1. Парламентські вибори 1998 року та вибори Президента України у 1999 році: до і після виборів
Характер соціальних проблем у 1997−1998 роках. Суспільні настрої та розстановка політичних сил напередодні парламентських виборів 1998 року (В. Васютинський). Результати виборів та їх аналіз українськими фахівцями. Регіональний та ідеологічний вимір електоральних уподобань. Розкол у лавах правих сил. Показники виборів у м. Львові. Аналіз парламентських виборів В. Геслі і спеціалістами кампанії «СОЦІС-Геллап Інтернешнл». Характер і масштаби порушень під час виборів. Зауваження Уповноваженого Верховної Ради України у справах людини Н. Карпачової. Президентські вибори 1999 року. Аналіз результатів. Регіональні симпатії виборців. Аналіз порушень під час виборів. Замах на кандидата у Президенти України Н. Вітренко. Висновки Уповноваженого Верховної Ради України у справах людини Н. Карпачової. Зростання соціально-політичного напруження в українському суспільстві. Активізація опозиції. «Касетна справа». Масові безпорядки у Києві (берез. 2001 р.).
На характер політичної участі у другій половині 1990-х років значно вплинули парламентські (1998) та президентські (1999) вибори. На цей час інфляційні процеси вдалося істотно послабити: було введено національну валюту – гривню, з’явилися перші ознаки подолання економічної кризи. Разом із тим, саме у цей період набуло поширення таке явище, як прогресуюча заборгованість із заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат, загальна сума яких досягла свого максимуму у 1998 році – 9,4 млрд грн. При цьому лише за 1998 рік загальна сума заборгованості збільшилася на 32 %. Серед окремих видів соціальних виплат заборгованість із заробітної плати за рік зросла на26,2 %, з пенсій та цільових грошових допомог – на 48 % [69, 37].
Вибори 1998 року проходили в умовах несприятливого для влади стану суспільної свідомості. Опитуванням громадської думки в Україні 1997 року встановлено, що 73 % всього населення відчули погіршення свого життєвого рівня порівняно з попереднім роком. Офіційні статистичні дані на кінець 1997 року засвідчили, що ВНП України зменшився приблизно на 4 %. Оскільки більшість виборців України не могла бути задоволена результатами діяльності уряду в економічній сфері, то можна було очікувати, що на парламентських виборах у 1998 році переважатимуть настрої проти чинної влади. Зрозуміло, що такі настрої були «на руку» комуністам, які перебували в опозиції.
За спостереженнями відомого українського політичного психолога Вадима Васютинського,ліві партії мали шанси отримати дещо більший, порівняно з їхньою соціальною базою, відсоток голосів. Це пояснювалася низкою причин. По-перше, електорат лівих, частка якого зростає серед старших виборців, бере активнішу участь у виборах. Молодь, що в більшості прихильна до правих і правоцентристських поглядів, до виборів ставиться байдужіше.
По-друге, значна частина виборців, які голосуватимуть за ліві партії та блоки, насправді не входила до потенційного електорату цих партій. Передбачалося, що їхнє голосування буде виявом не стільки лівих політико-ідеологічних позицій, скільки своєрідним протестом проти існуючих труднощів та безпорадності влади. Нарешті, великою перевагою лівих сил була їхня відносна єдність, особливо на тлі чималої розпорошеності правих і центристів. За таких умов аналітики прогнозували можливість відносної поразки правих партій. Головні причини – такі ж самі, що дзеркально зумовлюють успіх лівих: пасивність молоді та, частково, громадян середнього віку; досить стійкий, хоч і невиправданий, імідж правих партій як таких, щоперебувають при владі; брак єдності серед партій правого крила [13, 38].
29 березня 1998 року відбулися вибори народних депутатів України, які викликали неабияке зацікавлення світової громадськості: понад 400 представників із 34 країн і міжнародних організацій спостерігали за їх ходом [36, 231].
Парламентські вибори 1998 року проходили відповідно до нового закону про вибори, згідно з яким запроваджувалася нова змішана система виборів. Із 450 народних депутатів України 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 – за списками кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. В них взяли участь 40 політичних партій. Центральною виборчою комісією були зареєстровані списки кандидатів від 21 партії і 9 виборчих блоків. Крім цього, партії активно висували своїх кандидатів в одномандатних округах.
Із 30 політичних партій та виборчих блоків, що брали участь у передвиборчих перегонах 1998 року, виборчий чотирьохвідсотковий бар’єр подолали і розділили між собою 225 депутатських місць – дев’ять партій (сім партій і один блок з двох партій: СПУ-СелПУ) (табл. 1).
Ставало все більш очевидним зростання кількості й ваги в українській політиці центристських партій. Аналітики відносили до них партію «Реформи і порядок», СДПУ(о), Всеукраїнське об’єднання «Громада», Народно-демократичну партію, Аграрну партію України, партію «Трудова Україна» та інші політичні сили, які сформувалися напередодні парламентських перегонів. У той же час результати виборів показали відносну слабкість молодих центристських сил: лише чотири партії центристського спрямування (ПЗУ, НДП, «Громада» та СДПУ(о) зуміли подолати чотирьохвідсотковий бар’єр і потрапити до Верховної Ради.
Таблиця 1