- •Частина ііі політична участь громадян україни в контексті партійно-політичної ідентифікації
- •3.1. Особливості партійно-політичної ідентифікації в Україні
- •Ставлення громадян до ідейно-політичних течій, %
- •Динаміка прихильності до політичних течій, %
- •Динаміка оцінки історичних подій по макрорегіонах, бали
- •Уявлення жителів Луганська про Донбас і Галичину, %
- •Уявлення жителів Дрогобича про Донбас і Галичину, %
- •Протиріччя між Сходом і Заходом України, %
- •Бажані відносини між Сходом і Заходом України, %
- •3.2. Політична участь в Україні у першій половині
- •90-Х років хх ст.
- •Склад Верховної Ради України II скликання за партійністю
- •3.3. Особливості політичної участі в Україні у другій половині 90-х років хх − початку ххі ст.
- •3.3.1. Парламентські вибори 1998 року та вибори Президента України у 1999 році: до і після виборів
- •Склад Верховної Ради України III скликання за партійністю
- •Підтримка політичних партій та рухів, що мали найбільший рейтинг серед львівського електорату, %
- •Політичні і посадові характеристики кандидатів у Президенти України на виборах 1999 року
- •Підтримка кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів по регіонах України
- •3.3.2. Вибори до Верховної Ради України 2002 року. Загострення суспільно-політичної ситуації в Україні після виборів
- •Думка про окремих політиків, %
- •Результати голосування по багатомандатному виборчому округу в 2002 році
- •Партійна належність депутатів, обраних в одномандатних округах у 2002 році
- •Відомості щодо активності політичних партій, виборчих блоків політичних партій на виборах Президента України 2004 року, %
- •3.4. Участь українських громадян у Помаранчевій революції і парламентських виборах 2006 року
- •Чи є нині в Україні політичні лідери, що можуть ефективно управляти? (%)
- •Чи є нині в Україні політичні партії і рухи, яким можна довірити владу? (%)
- •Результати президентських виборів в Україні
- •Література
Склад Верховної Ради України III скликання за партійністю
№ з/п |
Політичні партії |
Кількість членів партії в парламенті |
Питома вага (%) |
1 |
2 |
3 |
4 |
1 |
Комуністична партія України |
113 |
25,2 |
2 |
Народний Рух України |
44 |
9,8 |
3 |
Народно-демократична партія |
29 |
6,5 |
4 |
ВО «Громада» |
23 |
5,1 |
5 |
Соціалістична партія України |
20 |
4,5 |
6 |
Партія Зелених України |
19 |
4,2 |
7 |
Соціал-демократична партія України (об’єднана) |
17 |
3,8 |
8 |
Селянська партія України |
14 |
3,1 |
9 |
Прогресивна соціалістична партія України |
14 |
3,1 |
10 |
Аграрна партія України |
8 |
1,8 |
11 |
Партія «Реформи і порядок» |
3 |
0,7 |
12 |
Конгрес українських націоналістів |
3 |
0,7 |
13 |
Партія регіонального відродження України |
2 |
0,4 |
14 |
Українська республіканська партія |
2 |
0,4 |
15 |
Християнсько-демократична партія України |
2 |
0,4 |
16 |
Демократична партія України |
1 |
0,2 |
17 |
Українська Християнсько-демократична партія |
1 |
0,2 |
Закінчення таблиці 1
1 |
2 |
3 |
4 |
18 |
Українська партія справедливості |
1 |
0,2 |
19 |
Партія «Християнсько-народний союз» |
1 |
0,2 |
20 |
Соціал-національна партія України |
1 |
0,2 |
21 |
Партія «Міжрегіональний блок реформ» |
1 |
0,2 |
22 |
Партія «Союз» |
1 |
0,2 |
|
Позапартійні |
128 |
28,6 |
|
Всього |
448 |
100 |
Джерело: [126, 12].
Це було обумовлено рядом причин: по-перше, центристські налаштовані громадяни зазвичай менше схильні брати участь у виборах, позбавляючи тим самим центристські партії своїх голосів. По-друге, українські громадяни, ще не маючи достатнього досвіду свідомого політичного вибору, легше голосували за ті партії, які мали чітке політико-ідеологічне обличчя. А такими виявилися ті, що перебували на лівому або правому крилі ідеологічного спектру. Центристи ж із їхньою виваженістю та поміркованістю часто видаються виборцям невиразними і незрозумілими [13, 38].
Загалом у парламент в 1998 році потрапило 113 комуністів (84 – за партійними списками і 39 здобули перемогу в одномандатних округах), що, як і в 1994-му, дозволило КПУ сформувати найбільшу фракцію. Народному руху України вдалося провести у Верховну Раду 46 своїх представників (32 і 14); виборчий блок СПУ-СелПУ здобув відповідно 29 і 5 мандатів. За списками «Громади» у вищий законодавчий орган пройшло 20 кандидатів(16 і 4); «народні демократи» провели у ВР 23 своїх колег (17 і 6).19 депутатів, які пройшли за партійними списками у парламентзразка 1998 року, представляли Партію зелених України. СДПУ(о)здобула 17 мандатів – (14 і 3), ПСПУ – 15, відповідно 14 і 1 [81, 30−32].
У 1998 році кількість ліній політичного розмежування значно зросла. Цьому, звичайно, великою мірою посприяло впровадження змішаної виборчої системи. Окрім принципового розмежування між національно-демократичними, з одного боку, та лівими і прокомуністичними силами, з іншого, з’явилися розлами між окремими партіями всередині одного й того ж спектру політичних сил. Найпомітніші суперечки спостерігалися серед національно-демократичних сил, що вилилося в утворення партій-«близнюків», відмінність політичних платформ яких носила в основному символічний характер. Як наслідок,– електорат національно-демократичних сил виявився розділеним на окремі частини, від чого насамперед «виграли» ліві партії.
Показовими в цьому плані стали результати виборів у чотирьох львівських багатомандатних округах, які у цілому підтвердили основні тенденції структуризації партійних орієнтацій львівського електорату (табл. 2). Найбільшу кількість голосів отримали представники Руху, партії «Реформи і порядок» та Комуністичної партії. Значне збільшення кількості голосів, отриманих НРУ, порівняно з чисельністю його реальної соціальної бази, пояснюється своєрідною тактикою передвиборчої боротьби, коли уся агітаційна робота будувалася на антикомуністичній риториці, зокрема, на тезі «Якщо Ви не голосуєте за Рух – Ви голосуєте за комуністів». Ця тактика була спрямована на ту частину електорату, яка не мала чітко виражених партійних уподобань, але стояла на антикомуністичних позиціях.
Незважаючи на це, Комуністична партія впевнено подолала 4-відсотковий бар’єр і у Львові, який вважався твердинею антикомунізму в Україні. Це стало однією з місцевих сенсацій парламентських виборів. У більшості виборчих дільниць комуністи набирали від 11 до 14 %. При цьому кількість виборців, які віддали свої голоси за комуністів, у порівнянні з виборами 1994 року, зросла утроє. Іншою сенсацією стала фактична поразка Національного фронту, який основну ставку робив саме на львівський електорат. Загальний вектор електорального вибору стійко зупинився на відмітці «політичний центр». Якщо на виборах 1994 року за кандидатів від центристських партій було віддано 48 % голосів виборців, то у 1998 році – 82 % [55, 28].
Таблиця 2