3. Політика на українському ринку робочої сили (ринок праці)

Соціально-економічні процеси зайнятості населення значною мірою залежать від попиту на робочу силу й від стану ринку праці, яка, у свою чергу, залежить від якості робочої сили; людського й соціального капіталу, і в тому числі стану здоров'я населення.

Під ринком робочої сили (ринком праці) розуміють сукупність засобів, установ та соціальних організацій, за допомогою яких роботодавці наймають працівників для реалізації своїх проектів, а ті, хто шукає роботу, знаходять її відповідно до своєї професії, кваліфікації, бажання тощо. Ринок робочої сили характеризується системою відносин між продавцями (власниками) робочої сили і її покупцями та відповідною інфраструктурою. Головними суб'єктами ринку робочої сили є найманий працівник та роботодавець. Систему суб'єктів ринку робочої сили доповнюють посередники.

З одного боку, ринок праці подібний до інших ринків (засобів виробництва чи споживчих товарів), а з іншого – він має ряд характерних особливостей. Як і будь-який інший, ринок праці регулюється законами попиту та пропозиції. Внаслідок їх дії формується рівноважна ціна товару "робоча сила", яка називається заробітною платою. Зрозуміло, що ринок праці є узагальнюючим поняттям щодо множини різних конкретних ринків праці, на яких пропонується й купується праця фахівців різних спеціальностей. Механізми ринку праці складають попит на працю, пропозицію праці, заробітну плату (цін праці).

Пропозиція робочої сили - це кількість праці, яка пропонується для реалізації при встановлених ставках заробітної плати. Як і для будь-якого товару, величина пропозиції збільшується, коли зростає ціна – заробітна плата зменшується при її зниженні. Пропозиція робочої сили має довільний характер: люди самостійно й добровільно обирають між зайнятістю і незайнятістю, визначають професію, вид діяльності, приймають рішення про зміну роботи. Одночасно ця свобода має обмежений характер, тобто вибір відбувається у межах певного «коридору свободи».

Іншою стороною на ринку праці виступає роботодавець – той, хто формує попит на працю. Попит на робочу силу – це платоспроможна потреба роботодавців щодо трудових послугах працівників певних професій і кваліфікації. Величина попиту залежить в першу чергу від економічного стану країни, темпів зростання економіки, а також від умов діяльності підприємства та його економічного становища. Високі темпи зростання створюють підвищений попит на робочу силу. Коли економіка перебуває в кризовому стані, то кількість робочих місць зменшується, а попит на робочу силу падає.

Співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці визначає ціну робочої сили. Ціною праці є ставка заробітної плати, або оплата праці за одиницю часу: годину, день, місяць. За певних умов криві попиту та пропозиції робочої сили можуть не перетинатися. Це має місце тоді, коли наймані працівники потребують такого рівня оплати, на який не погоджуються роботодавці, а останні пропонують таку оплату, яка не влаштовує працівників. Така ситуація утворюється досить рідко і стосується тільки окремих професій. У цілому ж взаємодія між роботодавцями та найманими працівниками не припиняється.

Відмінність у співвідношенні й пропозиції за професійно-кваліфікаційними, галузевими і статевовіковими групами зумовила поділ ринку робочої сили на ряд сегментів, що відрізняються передусім ступенем забезпечення робочими місцями та їх надійністю.

Утворюються два ринки таким чином. Перший ринок складної, кваліфікованої робочої сили, що забезпечує повну зайнятість. Основна частка на ньому належить представникам нових спеціальностей і галузей високої технології. Ця робоча сила потребує великих витрат, характеризується функціональною гнучкістю та має відносно високий ступінь захищеності.

Другий ринок робочої сили представлений в основному працівниками і службовцями середньої та низької кваліфікації, працівниками галузей, що піддалися структурній перебудові, частково зайнятими, тимчасовими працівниками, надомниками, безробітними. На цьому ринку гнучкість досягається переважно за рахунок кількісних коливань, які зумовлюють нестійку зайнятість. Процес сегментації робочої сили може тривати, його межі і внутрішній зміст теж можуть зазнавати змін.

Ринок робочої сили існує не одне століття. Суть його залишилась та сама, однак форми, інституційні межі, механізми, за допомогою яких він функціонує, серйозно змінилися в результаті науково-технічного розвитку, нових можливостей конкретної держави, підприємців і самих працівників у процесі формування людської особистості.

Необхідно відзначити, що для того, щоб ринок робочої сили діяв ефективно, потрібно забезпечити певні додаткові умови. Так, наприклад, у країні має бути достатньо розвиненим ринок житла. Той, хто бажає змінити місце роботи і переселитися в інше місто, повинен мати можливість продати й купити житло. Як і на інших ринках, попит на найману працю має перевищувати її пропозицію, щоб роботодавці могли конкурувати між собою.

Серед сучасних тенденцій формування ринку робочої сили в країнах з розвинутою ринковою економікою, крім названих, слід виділити: посилення й ускладнення конкуренції як серед працівників (за робочі місця з високою оплатою, додатковими соціальними гарантіями, перспективою просування по службі), так і серед роботодавців (за найбільш цінні кадри); збільшення частки до однієї третьої висококваліфікованих кадрів у структурі трудових ресурсів, тривалості загальноосвітньої підготовки; уповільнення припливу працездатного населення, його старіння; ускладнення форм трудової діяльності та трудових відносин тощо.

Цей ринок створює складну систему відносин від обміну індивідуальних здібностей працівника до оплати праці й життєзабезпечення, необхідних для відтворення робочої сили. Основні елементи цього механізму – попит, пропозиція, кон'юнктура, резерв робочої сили.