- •Державне управління Навчальний посібник
- •Глава 1.1. Природа і зміст державного управління
- •Глава 1.2. Управління як соціальне явище
- •1.2.1. Мета і суть управління
- •Глава 1.3. Предмет державного управління
- •1.3.1. Еволюція дослідження предмету державного
- •1.3.3. Визначення предмету державного управління
- •Глава 1.4. Метод теорії управління
- •1.4.2. Мистецтво управління
- •1.4.3. Структура курсу "Державне управління"
- •Глава 1.5. Принципи державного управління
- •Глава 2.1. Держава і управління Київської Русі
- •2 ГпїІіІбЧігігий м г Ducnn- истгтии vvnouurvr,I-n ии™„!, _ г
- •Глава 2.2. Галицько-Волинська держава та форми її
- •Глава 2.3. Управління в Українських землях за
- •Глава 2.4. Український державний лад і управління
- •Глава 2.5. Державне управління періоду занепаду козацько-гетьманської держави
- •Глава 2.6. Управління і державний лад в Україні у
- •2.6.1. Державне управління та місцеве самоврядування
- •2.6.2. Державне управління Російської імперії
- •2.6.3. Державний лад Російсько-ї імперії (поч. XX ст.-1917р.)
- •Глава 2.7. Українська державність у період визвольних змагань 1917-1920 років
- •2.7.1. Українська республіка в часи Центральної Ради
- •Глава 2.8. Державне управління Української рср
- •2.8.1. Радянська Україна у 20-ті роки
- •2.8.3. Україна під час Другої світової війни
- •2.8.4. Післявоєнна відбудова і розвиток України (1945-1956)
- •2.8.6. Україна в період застою та загострення кризи радянської системи (1965-1985)
- •Глава 3.1. Сутність і класифікація функцій державного управління
- •Глава 3.2. Характеристика загальних (основних)
- •3.2.2. Економічні функції
- •3.2.3. Соціальні функції
- •Глава 3.3. Спеціальні (спеціалізовані) функції
- •3.3.1. Стратегічне планування
- •3.3.2. Функція прийняття управлінських рішень
- •3.3.4. Функція мотивації
- •4.Потреби поваги
- •1.Фізіологічні потреби
- •39 Райт г. Леожавне уппавлшня. - с. 186.
- •3.3.5. Контрольна функція управління
- •Глава 3.4. Допоміжні функції
- •3.4.1. Управління людськими ресурсами
- •3.4.4. Діловодство та документування
- •Глава 4.1. Поняття і класифікація методів державного управління
- •Глава 4.2. Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи
- •Глава 4.3. Економічні методи
- •Глава 4.4. Правові методи
- •Глава 4.5. Соціально-психологічні методи
- •Глава 5.1. Конституційна модель розподілу влади
- •1 Аврп'онпв r к Пг„-
- •Глава 5.2. Державне управління і виконавча влада: поняття, співвідношення, взаємозв'язок
- •Глава 5.3. Адміністративна реформа в Україні
- •5.3.1. Суть адміністративної реформи
- •5.3.2. Основні напрямки адміністративної реформи
- •Глава 6.1. Характеристика державного апарату
- •Глава 6.2. Поняття та правовий статус органів
- •Глава 6.3. Конституційні засади побудови і діяльності системи органів виконавчої влади України
- •Глава 7,1. Державна служба: поняття, риси, функції,
- •Глава 7.2. Система правових актів про державну службу та правовий статус державних службовців
- •Глава 7.3. Класифікація посад державних службовців
- •Глава 7.4. Проходження державної служби та управління державною службою
- •7.4.1. Процес проходження державної служби
- •Глава 7.5. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців
- •Глава 8.1. Форми управлінської діяльності
- •Глава 8.2. Правові акти управління
- •Глава 8.3. Звернення громадян та їх розгляд органами державного управління
- •Глава 8.4. Специфіка юридичної відповідальності в
- •Глава 1.1. Природа і зміст державного управління...........................6
- •Глава 2.8. Державне управління Української рср (1920-1991
- •Глава 3.1. Сутність і класифікація функцій державного
2.6.3. Державний лад Російсько-ї імперії (поч. XX ст.-1917р.)
Початок XX ст. характеризувався вступом Росії у монополістичну стадію розвитку капіталізму. Однак, на відміну від інших високорозвинутих країн світу, в економіці Росії продовжували зберігалися докапіталістичні відносини.
Значні наслідки на соціально-економічні та політичні процеси справила економічна криза 1901-1903 років. У країні зростають масові виступи трудящих, активізується рух студенства, інтелігенції та буржуазії, національно-визвольний рух, у тому числі в Україні.
Зважаючи на загострення соціально-політичної ситуації, влада змушена була йти на деяку лібералізацію соціально-економічних відносин. Маніфестом від 17 жовтня 1905 року в Росії вперше проголошується обрання парламентського органу - Державної думи. Вона стала нижньою палатою російського парламенту, а верхньою палатою - реорганізована Державна рада. Була також розроблена нова редакція Основних державних законів, які набули значення Основного Закону держави -монархічної конституції. Вона закріпила неможливий раніше для самодержавного ладу Росії принцип поділу влади, норми про права підданих. Хоча насправді, виконавча влада й надалі була сконцентрована в руках імператора та царської бюрократії.
Зіткнувшись із численною політичною опозицією в І Державній думі, імператорська влада всіма засобами, навіть зміною виборчого законодавства, старалася забезпечити проурядову більшість у новому складі парламенту. Перші дві спроби сформувати слухняний царю та уряду законодавчий орган були невдалими, тому Перша Дума проіснувала лише 72 дні, а Друга - 103 дні. А проведені в цей період реформи, носили вимушений, а звідси - непослідовний та суперечливий характер.
Історики назвали режим, що існував в Росії до початку червня 1907 року часу розпуску Другої Думи - "конституційним самодержавством". Цей термін означав, що самодержавство, яке зберігало свої позиції, особливо в сфері виконавчої влади, було замасковане парламентськими нормами і конституційними ілюзіями.
Ситуація змінилася у сприятливому для царату напрямі після виборів до Третьої Державної думи. Після внесення відповідних змін до виборчого закону більшість у ній належала чорносотенцям - виразникам інтересів кріпосників-поміщиків і шовіністам за своїми політичними поглядами. Самодержавству таким чином вдалося зберегти свою монополію на владу і зупинити революційну хвилю 1905-1907 років. Однак воно було вже не спроможне заспокоїти народне невдоволення і попередити нове піднесення революційного руху в країні.
Нові виступи, що розпочалися в 1912 p., були призупинені початком Першої світової війни. Під час війни значно зростає роль держави у всіх сферах суспільного та економічного життя. Цей останній період існування самодержавства в Російській імперії проходив в умовах державно-монопо містичного капіталізму Він характеризується прискореними процесами зрощування фінансового капіталу з державним апаратом. Буржуазія, очікуючи надприбутки від військових замовлень, намагалася зайняти найвищі державні посади. В цей період законодавчі і розпорядчі повноваження були максимально зосереджені в руках уряду. Особливо зросла роль голови уряду, військового міністра, міністра фінансів, внутрішніх справ. 24 липня 1914 року Раді міністрів були надані надзвичайні повноваження: право самостійного вирішення важливих державних справ від імені царя, затвердження найважливіших доповідей на його ім'я та ін. Таке поєднання великого капіталу і необмеженої влади породило небачене до цього хабарництво і корупцію в державному апараті, що остаточно скомпрометувало владу імператора в очах громадян.
Неспроможність ефективно управляти країною та вести воєнні дії змусила самодержавство і царську бюрократію передати частину управлінських повноважень органам самоврядування, зокрема земствам, а також більш широко спиратися на буржуазію. Для цього були створені всеросійські земський і міський союзи, які в 1915 р. об'єдналися в Головний комітет Всеросійського земського і міського союзів ("Земгор").
У цей же час розпочалося формування воєнно-промислових комітетів -виразників інтересів монополістичної буржуазії. Така активність останніх змусила уряд вдатися до формування державно-монополістичних органів -Особливих нарад, що створювалися за галузевим військово-промисловим принципом. Головною серед них була Особлива нарада з оборони під керівництвом військового міністра. До неї входили голови і члени Державної ради і Державної думи, вищі царські чиновники, представники впливової буржуазії. Ці органи отримали великі повноваження: право здійснювати нагляд за заводами, розподіляти державні замовлення і контролювати їх виконання тощо.
Проте всі ці заходи владних інституцій Російської імперії вже не змогли врятувати режим, який вичерпав свій потенціал у нових історичних умовах. На основі аналізу ходу та результатів змін у державному ладі початку XX століття можна зробити висновок про те, що існуюча державно-політична система вже не підлягала будь-яким реформам, а лише її повний демонтаж відповідав прагненням переважної більшості населення імперії, що й підтвердилося подальшим ходом історії.