- •Передмова
- •Філософсько-теоретичні основи історії культури
- •1. Поняття культури
- •1. Виникнення й історична еволюція поглядів на культуру в європейській культурологічній думці
- •2. Сучасне розуміння категорії "культура", її сутність, функції та структура
- •3. Поняття світової та національної культури
- •4. Культура і сучасна цивілізація
- •2. Основні культурні регіони світу (європейський; далекосхідний; індійський; арабо-мусульманський; тропічно-африканський; латиноамериканський) та їх характерні риси
- •Лекція 3. Культура первісного суспільства
- •Загальна характеристика первісної епохи та її періодизація
- •Расова диференціація людини, її основні ознаки та поширення на землі
- •3. Виникнення мовних сімей, причини їх формування і еволюція
- •4. Характеристика первісних форм релігійних вірувань, їх специфіка та особливості.
- •5. Первісне мистецтво, його синкретичний характер, перші здобутки.
- •Лекція 4. Культура давніх цивілізацій
- •1. Стародавні цивілізації як культурний феномен
- •2. Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу
- •3. Досягнення культури Месопотамії та Стародавнього Єгипту
- •4. Своєрідність культурної старовини Індії та Китаю
- •Лекція 5. Антична культура
- •1. Особливості античної культури
- •2. Культура Стародавньої Греції.
- •3. Культура епохи еллінізму
- •4. Культура Стародавнього Риму
- •5. Світове значення античної культури. "Грецьке диво"
- •Лекція 6. Візантійська культура
- •1. Особливості культури Візантії
- •2. Ранньовізантійська культура
- •3. Класична візантійська культура
- •4. Культура пізньої Візантії
- •5. Світове значення візантійської культурної спадщини
- •Теоретичні засади Західноєвропейської середньовічної культури
- •2. Духовна культура Західноєвропейського Середньовіччя
- •Ренесансний світогляд і культура. Неоплатонізм. Гуманізм
- •2. Періодизація культури Відродження. Ранній Ренессанс
- •3. Філософські засади Високого Відродження. Тенденції синтезу та узагальнення в мистецтві
- •4. Пізнє Відродження. Модифікація ренесансної культури: маньєризм, пантеїзм, макіавеллізм, утопізм
- •5. Відродження і світовий культурний прогрес. Витоки ренесансної культури в Україні
- •1. Реформація і генезис культури Нового часу
- •2. Наукова революція XVII ст. Та формування світоглядних засад культури Нового часу
- •3. Особливості розвитку художньої культури XVII cm. Бароко та класицизм
- •1. Просвітництво як культурно-історичний феномен, його витоки та основні засади
- •2. Раціоналістична філософія. Енциклопедизм
- •3. Зростання ролі літератури в житті суспільства
- •Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва (архітектура, живопис, музика, театр)
- •1. Особливості європейської культури
- •2. Основні художні течії: неокласицизм, романтизм, реалізм
- •3. Культурне життя кішрі XIX cm: від натуралізму до символізму
- •1. Особливості та загальні тенденції розвитку світової культури
- •2. Модернізм як специфічний культурний феномен
- •3. Культурна ситуація після Другої світової війни. Феномен культури "протесту"
- •1. Становлення нової цивілізації та його согрокультурні наслідки
- •2. Масова культура — феномен постідустріального суспільства
- •3. Мистецтво постмодернізму
- •1. Етнокультурні проблеми походження українського народу
- •2. Матеріальна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт)
- •3. Трипільська культура
- •4. Духовна культура стародавнього населення України (протонеоліт – епоха бронзи)
- •5. Культура епохи раннього залізного віку (кіммерійці, скіфи, сармати)
- •6. Культура слов'янського населення України
- •1. Культура дохристиянської Русі
- •2. Вплив християнства на культуру Київської Русі
- •1. Соціально-історичні умови розвитку культури Таліщько-Болинської Русі та її характерні риси
- •2. Ремесла, декоративне та ужиткове мистецтво
- •3. Архітектура, скульптура і малярство
- •Освіта і письменство
- •Лекція 17. Культурні традиції українського ренесансу (XV-перша половина XVII ст.)
- •1. Олельковицький ренесанс
- •2. Ранній гуманізм в Україні
- •3. Діяльність культурно-освітніх осередків
- •4. Братський рух і полемічна література
- •5. Архітектура й образотворче мистецтво
- •Музика і театр
- •Лекція 18. Духовна культура українського народу другої половини XVII-кінця XVIII ст.
- •1. Історичні умови культурного життя українського народу
- •2. Феномен козацької культури
- •3. Освіта і наука. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії
- •4. Література, театральне мистецтво і музична культура
- •Архітектура, образотворче, декоративне та ужиткове мистецтво
- •Лекція 19. Українська культура кінця XVIII-початку XX ст. Національно-культурне відродження
- •1. Суспільно-політичні й історичні передумови розвитку української культури
- •2. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці XVIII — початку XX cт.
- •3. Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
- •4. Народницький період національно-культурного відродження
- •5.Модерністський період національно-культурного відродження та його характерні риси
- •5.Національно-культурне відродження у Галичині
- •Лекція 20. Українська культура у XX ст. (перша половина)
- •1. Мистецтво і звичаєвість — рівновеликі частина культури народу
- •2. Культурні явища початку XX ст.
- •3. Особливості національно-культурного відродження
- •4. Українізація як природне явище і політичне гасло
- •5. Катастрофа української культури в добу "соцреалізму"
- •Діячі української культури в еміграції
- •Лекція 21. Духовна культура україни в умовах нової соціальної реальності
- •1. Риси нової соціокультурної дійсності (на межі XXI cт.)
- •2. Проблема типології української національної культури
2. Сучасне розуміння категорії "культура", її сутність, функції та структура
Різноманітність поглядів на сутність і зміст поняття культури характерна і сучасній культурології. Американські вчені А.Кребер і К.Клакхон, дослідивши на початку 50-х років минулого століття існуючі культурологічні концепції, виявили всезростаючий інтерес науковців до поняття культури. Наприклад, якщо, за їх підрахунками, з 1871 до 1919 pp. було запропоновано лише сім визначень культури (перше з них належить видатному англійському етнографові Едварду Тайлору (1832—1917 pp.), автору відомої праці "Первісна культура"), то з 1920 до 1950 pp. було вже 157 визначень цього поняття. Пізніше (1964) кількість зібраних Кребером та Клакхоном дефініцій досягла 257 і з того часу зросла не менш ніж вдвічі.
Чим можна пояснити таке розмаїття тлумачень? Насамперед тим, що культура репрезентує глибину та невичерпність людського буття, всі аспекти взаємозв'язку людини зі світом. Окрім цього, саме ставлення до культури багато в чому залежить від дослідницьких установок: культура є об'єкт вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін. Залежно від їх теоретичної методології формується і погляд на культуру, висвітлюються її певні риси. Зокрема можна виділити не менш як три основних наукових підходи: антропологічний, соціологічний і філософський.
Аналізуючи характеристику антропологізму в трактуванні культури, передусім зазначимо, що він зароджується у боротьбі проти європоцентризму і випливає з гуманістичної ідеї про рівноцінність культур, рішуче пориваючи з поділом народів на "культурні" та "некультурні", "історичні" й "неісторичні".
Культурна антропологія зробила значний внесок у розвиток етнографічної науки. Водночас вона мала певну методологічну обмеженість, адже з її позиції важко простежити історію світової культури, виділити культурно-історичні етапи. Більше того, цей підхід взагалі не дає змоги розглядати культуру людства з позиції її цілісності, єдності, тобто як загальнолюдську цінність — вона розпадається на "локальні" культури.
Сутність антропологічної концепції можна проілюструвати деякими визначеннями поняття — культури. Наприклад культура — це "спосіб існування людства, подібно до того як життя — спосіб існування протоплазми"; ("Німецький філософський словник"); "вся повнота діяльності суспільної людини" (А.Кребер); "спосіб життя, якого дотримується спільність або плем'я" (К.Віслер); "спільний спосіб життя, специфічний спосіб пристосування людини до її природного оточення і економічних потреб" (К.Давусон); "все що створене або модифіковане внаслідок свідомої чи неусвідомленої діяльності двох або більше індивідів, які взаємодіють між собою або взаємозумовлюють поведінку"(77.Сорокін); "все, що створено людиною, хай це будуть матеріальні предмети, зовнішня поведінка, символічна поведінка або соціальна організація" (Л.Бернард).
Неважко зауважити, що в ці визначення, по суті, вводиться вся матеріальна і нематеріальна діяльність людей. Вона стирає межу між поняттями "культура", "спосіб життя людей", "суспільне життя". Не випадково, що в потоці найновіших досліджень з проблем культури подібні визначення порідшали.
На відміну від "антропологічного", для "соціологічного" типу визначень культури характерне її ототожнення з певною стороною життя людини і суспільства. Наведемо такі приклади "соціологічного" підходу до культури: це "винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності, що успадковуються" (Б.Малиновський); "мова, вірування, естетичні смаки, знання, професійна майстерність і різноманітні звичаї" (А.Радкліфф-Браун); "спільний і прийнятий спосіб мислення" (К. Г.Юнг); "міцні вірування, цінності та норми поведінки, які організують соціальні зв'язки й уможливлюють спільну інтерпретацію життєвого досвіду" (У.Л.Беккет).
Такі визначення відображають традицію, поширену серед дослідників, яким доводиться чітко розмежовувати об'єкти вивчення, що належать до сфери культури. Отже, культура охоплює не все життя суспільства, а тільки певні його сторони. Водночас із явищами культури існують і вияви антикультурні. Тому історія культури має свій об'єкт, який не збігається з предметом історичної науки загалом.
"Філософський" підхід до культури пов'язаний з високим рівнем абстракції, коли культура розглядається не як синонім суспільства, не як певна частина або сфера суспільного розвитку, а як явище, що вирізняється з процесу лише аналітично. Культура трактується при цьому як "зміст" або "вираження" суспільства. Наприклад: "Культура є відносно постійний нематеріальний зміст життя, який передається у суспільстві за допомогою процесу соціалізації" (Г.Беккер); "культура — це вираження суспільства у формі літератури, мистецтва або мислення"; "культура є символічне вираження, що коріниться у підсвідомому і привноситься у суспільну свідомість, де воно зберігається і залишається в історії" (Д.Реджін).
Філософське тлумачення культури, як і два попередні підходи, має і свої вразливі місця, і певні позитивні моменти. Зокрема, важко отримати конкретне знання про об'єкт, що трактується як певна субстанція, розчинена в усіх суспільних відносинах. Одночасно філософське розуміння культури дає змогу розкрити її як цілісний феномен, а не тільки як сумарність світоглядних, релігійних, моральних, естетичних цінностей. Інша справа, що становить основу цієї цілісності.
Більшість дослідників схильні розглядати культуру як наслідок суспільно корисної діяльності людини. Причому діяльність, спрямована на "культивування", удосконалення чогось, завжди передбачає спільні зусилля. Тобто культура, в істинному розумінні цього слова, ніколи не роз'єднує; навпаки, вона об'єднує людей. Царина культури завжди життєтворча, а не життєруйнівна. З цієї позиції словосполучення "антигуманна культура", що інколи застосовує сучасна публіцистика, втрачає будь-який сенс. Саме гуманізм як цілісна система економічних, політичних, екологічних, моральних, релігійних, естетичних цінностей, спрямованих на всебічний розвиток і удосконалення людства, становить той абсолютний критерій, котрий дає змогу визначити, що у світовій або національній історії належить до дійсно культурних надбань, а що є здобутком хиб і оман.
Культура інтегрує людей у суспільну цілісність. Без неї вивільнюється хаос суперечливих прагнень груп та індивідів, починається процес соціального й індивідуального розкладу. Не слід, мабуть, забувати, що генетична спадкоємність ще не робить індивіда людиною. Він стає людиною лише засвоївши певну соціальну інформацію, накопичену і передану за допомогою культури. Зазначаючи цю місію культури, відомі культурологи Я.Щепанський і Ю.Лотман розуміють під культурою сукупність генетично неспадкоємної інформації в галузі поведінки, яку осягають, зберігають і передають від покоління до покоління.
Отже, аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають змогу дійти певних висновків. По-перше, культура являє собою створену людиною "другу природу". Це світ, надбудований над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там існує і культура, безперечно, якщо розуміти під суспільством не будь-яке угруповання людей, а лише таке, що виникає й існує на ґрунті суспільно корисної діяльності. По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. Цінність — це те, що має сенс для людини. Культура — це світ, наповнений людським смислом. Якщо культура завжди є виявом певного рівня розвитку людини, то і сама людина як суб'єкт, носій культури формується в процесі культурно-творчої діяльності. Наші людські якості — це наслідок засвоєння мови, залучення до існуючих в суспільстві цінностей, традицій, оволодіння прийомами та навичками трудової діяльності тощо.
Людина, отже, за своєю сутністю — не біологічна, а соціокультурна істота. Організм, створений біологічно, ще не засвідчує нашої належності до людського роду. Ми стаємо людьми через залучення до культури. Тому, по-третє, культура — це міра людського в людині та суспільстві, що виступає чільною характеристикою розвитку людини як суспільної істоти. Культура — немовби вищий шар життя на Землі, що виник разом з людиною і розвивається разом з нею, причому цементуючим засобом цієї царини є гуманістичні духовні цінності: потяг до них підносить людину. Саме культура, а не, скажімо, матеріальне виробництво, і становить справжню мету нашої діяльності.
Узагальнюючи основні функції культури, можемо відповісти на питання, яка роль належить культурі в історії людства та в житті окремої людини.
Передусім культура забезпечує акумуляцію (збереження та накопичення) соціального досвіду у вигляді знань, навичок, різних духовних і матеріальних цінностей, норм людського співжиття, звичаїв, традицій тощо. У цьому відношенні культура становить собою "пам'ять" окремої нації (якщо йдеться про національні культури) або загальнолюдську "пам'ять" (якщо ми звертаємося до скарбниці світової культури).
Наступна фундаментальна функція культури полягає у трансляції соціального досвіду, тобто його передаванні від покоління до покоління, що забезпечує безперервність людської історії, поступ людства.
Нарешті культура була і залишається середовищем, в якому відбувається розвиток, удосконалення одухотворення людини, соціалізація людської особистості, тобто залучення індивіда до системи цінностей, що визначальні для певної спільноти, нації, людства. Людина є творінням культури і водночас її творцем. Накопичення культури — це поступ людини на шляху до Істини, Добра та Краси.
Складність і багатоманітність людської життєдіяльності та творчості зумовлюють складність внутрішньої структури культури як цілісного феномена. Наприклад, залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити передусім культуру матеріальну і культуру духовну. Матеріальна культура виникає на ґрунті матеріальної діяльності та характеризує цю діяльність з погляду її впливу на розвиток людини. Сюди входять: культура праці та матеріального виробництва; культура побуту; культура топосу, тобто місця проживання (помешкання, будинки, села, міста); культура ставлення до власного тіла та ін.
Поняття духовної культури охоплює всю систему так званих духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо. Сюди ж належать види і способи творчої діяльності, спрямовані на створення, збереження та поширення духовних цінностей. З-поміж них зазвичай вирізняють міфологію, релігію, філософію, науку, мистецтво, мораль, право. Зокрема відомий соціолог XX ст. професор Гарвардського університету П.Сорокін (1889—1968 pp.), досліджуючи динаміку культурних процесів, вирізняв в царині культури три системи: Істини (релігія, філософія, наука); Краси (витончені мистецтва); Добра (мораль, право). Український філософ і громадський діяч М.ІІІлемкевич у відомій праці "Загублена українська людина" вирізняє такі складові частини духовної культури: релігію, мистецький образ (мистецтво) та науку. На його думку, справа духовної культури полягає у тому, щоб встановити "порядок у первіснім душевнім хаосі, надати ясні форми природному станові душі..., зорганізувати духовність".
Зазначимо, що поділ на матеріальну і духовну культуру надто умовний. У реальному житті матеріальне та духовне взаємозв'язані, не можуть існувати одне без одного. Скажімо, розвиток техніки передбачає наявність відповідних наукових знань, а досконала організація матеріального виробництва неможлива поза моральними і правничими нормами.
Культура існує в предметних та особистих формах. Предметні форми культури — це наслідки діяльності людей, певна система матеріальних і духовних цінностей: засоби і знаряддя праці, предмети побуту, наукові знання, релігійні та філософські вчення, традиції, обряди, моральні принципи та норми, юридичні закони, твори мистецтва тощо. Особисті (персональні) форми культури — це люди як суб'єкти діяльності, носії, творці певних культурних цінностей.