1.2. Застосування готівкових та безготівкових розрахунків.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські установи, де відкрито рахунки суб’єктів підприєм­ницької діяльності. Від правильної організації грошових розрахунків у цілому зале­жить оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб’єктів господарювання.

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безго­цівкової форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безго­5алізаці розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійс­нення.

Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано. Го­тівкова форма розрахунків застосовується для обслуговування насе­лення — виплата заробітної плати, матеріального заохочення, диві­дендів, пенсій, грошової допомоги.

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здійсню­ються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кош­ти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Безготівкові розрахунки необхідно розглядати як цілісну систему, яка включає:

• класифікацію розрахунків;

• організацію розрахунків;

• форми відповідних документів;

• взаємовідносини платників з банками.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахун­кових документів.

Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповід­но оформлений документ на переказ грошових коштів. Використо­вуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме:

1. платіжними дорученнями;

2. платіжними вимогами-дорученнями;

3. чеками;

4. акредитивами;

5. векселями;

6. інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Платіжне доручення (payment order) – розрахунковий документ, який містить письмоведоручення платника банку або іншій установі –члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Розрахунки за допомогоюП.д.використовуються для здійснення широкого кола платежів за товарними і нетоварними платежами: за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги); у порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствами сум, що належать фізичним особам, на їх рахунки в банках; для сплати податків і зборів тощо. Банки приймаютьП.д.від платників тільки в межах наявних на їх рахунках коштів. Переваги розрахунків з використаннямП.д.полягають у: простоті документообігу; швидкості розрахунків; можливості попередньої перевірки якості товарів (робіт, послуг); можливості використання в разі здійснення нетоварних операцій. Національним банком розроблено новий видП.д.– «платіжне доручення в довільній формі», яке використовується в розрахунках у разі: а) періодичного перерахування платником фіксованих сум одним і тим самим одержувачем коштів; б) перерахування підприємством заробітної плати, пенсій тощо на особисті рахунки одержувачів; в) інших випадків відповідно до чинного законодавства або укладених договорів.Платіжна вимога-доручення– розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплатити суму грошей та доручення платника банку, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунка на рахунок отримувача. Платіжна вимога-доручення – розрахунковий документ, який складається з двох частин: верхньої – вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів; нижньої – доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та її перерахування.Чек – це письмовий наказ банку про сплату зазначеної в ньому суми пред’явнику чека або особі, на яку він виписаний. Чек — це документ строго визначеної форми і має обов’язкові реквізити. Як правило, чек виписується банком на спеціальному папері у вигляді чекової книжки.

- Найменування «чек» (чекова мітка) у тексті чекового наказу.

- Позначення платника.

- Указівка, кому необхідно заплатити (зазначеній особі, або просто пред’явнику), із позначенням суми платежу.

- Дата й місце укладання чека.

- Місце платежу (адреса банку).

- Підпис чекодавця.

Акредитив (лат. accre-ditivus — довірчий): 1) Документ, що засвідчує права особи, на ім’я якої його видано, отримати в кредитній установі зазначену в акредитиві суму. Оплата акредитиву здійснюється кредитною установою в місці пред’явлення його за рахунок грошової суми, яку внесено до ощадної каси або знято з рахунку його власника, або згідно з договором між банками; 2) Форма розрахунків і вид банківського рахунку, за яким здійснюються безготівкові розрахунки. Застосовується в міжнародних розрахунках у комерційних операціях, а також між вітчизняними юридичними особами, коли така форма передбачена договором між постачальником та замовником (покупцем). Акредитив відкривається за дорученням платника в банку, який обслуговує постачальника, на підставі заяви чітко встановленої форми. Джерелом відкриття акредитиву можуть бути як внесені кошти покупця, так і кредити банку. Підставою виплати на акредитиву є надані постачальником реєстри рахунків та транспортних документів, які підтверджують відвантаження вантажу.

Вексель (promissory note) – письмове боргове зобов’язання у вигляді цінного паперу, складеного за встановленою формою.В. дає особі, якій він виданий, що іменується векселедержателем, безумовне, підтримуване законом право на одержання7ал векселедавця (простийВ.) або іншого вказаного платника (переказнийВ.) зазначеної уВ.суми. Розрізняють простий i переказнийВ. ПростийВ. засвідчує зобов’я­зан­ня однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі. ПереказнийВ. (тратта) містить наказ векселедавця (трасанта) платнику (трасату) виплатити вказану суму особі, на користь якої виданоВ. (ремітенту).В. є безперечним i безумовним борговим зобов’язанням. АкцептуючиВ., платник (акцептант) бере на себе зобов’язання щодо його своєчасної оплати. Векселедержатель має можливість, не очікуючи закінчення терміну погашенняВ., передати його іншій особі з метою погашення боргу шляхом iндосування.

Інкасове доручення (розпорядження)(collection letter; collection order) – документ, відповідно до якого банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Розрахунки заІ.д.називають «за інкасо». Розрізняють два види інкасо – чисте та документарне. Чисте інкасо означає інкасо фінансовихдокументів,які несупроводжуються комер­ційнимидокументами. Документарне інкасо – це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.Організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:

• удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;

• підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов’язаннями;

• зміцнення договірної дисципліни;прискорення обороту оборотних коштів.

Касові операції підприємства пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки. Порядок ведення касових операцій регламентуєть­ся НБУ і поширюється на всі підприємства незалежно від форм вла­сності і виду діяльності, а також на фізичних осіб — суб’єктів під­приємницької діяльності (крім банків і підприємств зв’язку).

Усі підприємства, які мають поточні рахунки в банку, зобов’я­зані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного рахунка, як зазначалось, підприємства можуть не тільки на заробіт­ну плату, матеріальне заохочення, на відрядження та загальногоспо­дарські витрати, а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі банківські рахунки в національній валюті:

- поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

- бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

- кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, яка має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

- депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк. Кошти на депозитні рахунки переказуються з поточного рахунка і після закінчення строку збері­гання повертаються на нього ж. Відсотки на депозитні вклади перераховуються на поточний рахунок або зараховуються на поповнення депозиту. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунка забороняється.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають устано­вам банків такі документи:

1. заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

2. копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

3. копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації.

Установа банку, яка відкриває поточний рахунок, робить по­значку про відкриття рахунка на тому примірнику статуту (положення), де стоїть позначка про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власнику рахунка; копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік; картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки підприємства; копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприєм­ству для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій іно­земній валюті у разі здійснення поточних операцій.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зараху­вання коштів в іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на роз­подільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, розподіляються за призначенням. Гривневий еквівалент коштів в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України під­лягають продажу на міжбанківському валютному ринку, у встанов­леному порядку зараховується на поточний рахунок.

Ліміт каси встановлюється підприємствам, які мають рахунки в установах банків і здійснюють операції з готівкою. Такі підприємства можуть зберігати в своїй касі готівку на кінець дня в межах затвердженого ліміту каси. Вони зобов’язані здавати готівкову виручку понад установлений ліміт в порядку і строки, визначені установою банку для зарахування їх на поточні рахунки. Готівкова виручка може використовуватися підприємств для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами. Підприємства мають право зберігати готівку у своїй касі, що одержана в установі банку для виплат, пов’язаних з оплатою праці, пенсій, стипендій, дивідендів. Суми готівки, що одержані в установі банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня установи банку та підприємства.

Видача готівки під звіт проводяться з кас підприємства за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше виданими під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії авансового звіту про витрачені кошти та одночасного повернення до каси залишку готівки, виданої під звіт. Якщо з каси підприємства підзвітній особі одночасно видана готівка на відрядження та для вирішення у цьому відрядженні виробничих (господарських) питань, то підзвітна особа незалежно від строку відрядження протягом трьох робочих днів після повернення має подати до бухгалтерії повний звіт про суми, що були їй видані для вирішення господарських питань і безпосередньо на відрядження. До підприємств застосовуються штрафні санкції згідно з чинним законодавством України за:

1) перевищення встановлених лімітів каси;

2) не оприбуткування у касах готівки.

3) перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки;

Витрачання готівки з виручки на виплати, що пов’язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу. Використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням. Проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа.