1.3. Застава як форма забезпечення банківських кредитів.

Використання застави як форми забезпечення повернення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене заставо-держателем і на яке може бути звернене стягнення. Застава майна може здійснюватись передачею товаророзпорядчого документа підприємством-позичальником кредитору. Застава цінних паперів може здійснюватися передачею їх заставодержателю в

депозитне володіння. Майно, яке перебуває у спільній власності підприємств, передається у заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Ризик випадкової втрати предмета застави несе, як правило, власник закладеного майна. Законом або договором передбачається перебування закладеного майна у володінні заставодержателя, заставодавця або третьої особи.

1. Щодо майна як предмету застави - це певне матеріальне благо, тобто все, що має чи хоча б має можливість мати чітку грошову оцінку.

2. З точки зору необхідних ознак предмета застави – це повинна бути товарна форма:

- не вилучене з обігу майно (права);

- закон дозволяє висувати вимоги щодозадоволення звернення на заставлене майно,тобто реалізація якого дозволяться законом для спрямування отриманих коштів на погашення заборгованості;

- заставодавцю має належати виключне право на відчудження заставленого майна.

3. Властивості майна:

- річ, створена людиною чи яка знаходиться в природному стані (природні ресурси,земля).

Основні критерії, які висуваються до предмета застави:

- повинен належати заставодавцю;

- повинен мати достатній рівень ліквідності;

- предмет застави повинен мати грошовуоцінку;

- може бути прийнятим в якості застави;

- достатність обсягу предмета застави (вгрошовому виразі).

Предметом застави може бути наступне майно чи права, що поділяються в залежності відматеріально-речового складу на наступні групи:

1. Застава майна:

- іпотека (застава нерухомого майна: будівлі, споруди, ділянки землі тощо);

- застава рухомого майна (транспортні за­соби, сільськогосподарські машини, устатку­вання і т.д.);

- застава товарів в переробці чи обігу (си­ровина, напівфабрикати, готова продукція);

- застава депозитів, валютних цінностей, виробів з цінних металів (заклад);

- застава цінних паперів, включно век­селів.

2. Застава майнових прав:

- орендатора;

- замовника по договору-підряда;

- комісіонера по договору-комісії.

Для укладання договору застави підприємство-заставодавець повинно передати

банку (заставодержателю) такі документи:

а) договір страхування та 21алізаці свідоцтво;

б) докази згоди органу, який управляє 21аліза, на укладання договору, а

також докази, що органи приватизації та трудовий 21алізації було повідомлено про цей факт;

в) витяги з книги запису застав;

г) установчі документи, свідоцтво про реєстрацію та нотаріально засвідчені

зразки підписів своїх службових осіб.

Однією з особливостей застави, в порівнянні з іншими формами забезпечення зобов’язань, є поєднання правового і речово­го характеру з врахуванням якого при заставі майна забезпечується його збереження до мо­менту виконання зобов’язання боржником. При цьому це є значною перевагою — вартість цього майна, в більшості випадків, не зменшується, а повертається пропорційно рівню інфляції. Крім того, застава особливо цінного та високоліквідного майна, особливо для боржника, стимулює останнього до прийняття всіх можливих заходів по погашен­ню кредиторської заборгованості без викори­стання застави.

Ще однією суттєвою особливістю і перева­гою застави є найбільш характерна влас­тивість саме права власності – це право сліду­вання. Це значить, що право власності на майно з боку кредитора (заставодержателя) наче «слідує» за майном, тобто, де б чи в чиїй власності не знаходився предмет застави, він буде предметом відносин застави до моменту припинення основного зобов’язання – в дано­му випадку кредитної угоди.

Всі ці переваги, а особливо факт наявності (для України) чіткого правового регулюван­ня, державних органів та інститутів, що приймають участь у заставному процесі, ро­бить заставу дуже привабливою формою за­безпечення банківських кредитів. Крім того, при оцінці кредитоспромож­ності будь-якого позичальника для переваж­22ал більшості українських банків застава як форма забезпечення має найвищий рейтинг оцінки та визначається найбільш привабли­вим забезпеченням по кредиту при форму­ванні кредитної політики комерційного бан­ку.

Однак, поряд з цим, не дивлячись на ці переваги застави, необхідно відзначити недо­статнє використання певних її різновидів в кредитних відносинах, небажання банків приймати в окремих випадках заставу як спосіб забезпечення кредиту. Зокрема, необхідно розширити способи реалізації майна і надати сторонам альтерна­тивне право по його реалізації – не тільки з публічних аукціонів, але і іншими, більш ефективними способами, які не суперечать законодавству.

В даний час правове регулювання застави та використання її в банківському кредиту­ванні проходить стадію становлення і є до­сить примітивним та нерозвинутим. В деякій мірі подібний стан пов’язаний із занепадом і певним застоєм в економічному та політично­му стані України, а також відсутністю чітко визначених норм, які б регулювали відносини застави саме в банківській сфері, зокрема в кредитних операціях.

Також договір-застави надає заставодержателю виключне право, щодо заставленого майна боржника перед іншими кредиторами цього боржника. Тому в разі банкрутства останнього заставодержатель навіть не зано­ситься в число кредиторів, оскільки його право забезпечене заставою. А це право охороняється на рівні з правом власності на заставлене майно (чи інші предмети заста­ви).

Особливим моментом заставних відносин є обов’язок заставодержателя застрахувати предмет застави (якщо він переданий в його володіння) або ж його страхує сам заставо­22алізац (коли майно залишається в його розпорядженні чи за його бажанням). Останнє є вигіднішим для банку, оскільки в цьому ви­падку він не несе витрат пов’язаних із страху­ванням заставлених об’єктів.

З точки зору забезпечення надійного зберігання предмета застави (і відповідно більш твердої гарантії повернення кредиту за рахунок застави), більш ефективним вва­жається заклад. Однак, з точки зору витрат по утриманню, страхуванню, інших накладних витрат пов’язаних із зберіганням майна, більш ефективною і вигідною є тверда заста­ва.

Особливість укладання договорів при твердій заставі (так само як і в іпотеці) поля­гає у обов’язковому їх нотаріальному посвід­ченні для певних предметів застави. Застава рухомого майна використовується при невеликих за обсягами короткострокових кредитах і є більш оперативною (в більшості випадків) при реалізації об’єкта, що є пере­вагою в даній ситуації.

Наступний вид застави це застава товарів в обороті або у переробці.

Особливістю цього виду застави є те, то предмет застави знаходиться не тільки у по­вному володінні, а й у повному користуванні і розпорядженні заставодавця.

Так, застава товарів в обороті застосо­вується в основному для підприємств торгівлі, коли заставлений товар підлягає ре­алізації для отримання доходу організації (ча­сто цей дохід і є джерелом сплати боргу по кредиту). Застава товарів у переробці застосовується для виробничих підприємств. Предметом є сировина, напівфабрикати, комплектуючі. Головною умовою в цьому випадку є необхідність довести кредитору, що в результаті переробки предмет застави не змінить або збільшить свою вартість, для чого проводять­ся і надаються банку відповідні розрахунки. Якщо ж при переробці економічні показники (ліквідність, вартість тощо) предмета застави знизяться, кредитору краще використовувати тверду заставу або взагалі змінити об’єкт застави.

Крім того, товари в своїй більшості схильні до зміни вартості в результаті струк­турних змін на ринку цього товару, на ринку взагалі, економічного стану в країні тощо, що знижує рівень їх привабливості як забезпечення кредитних зобов’язань банку.

Таким чином, маючи змогу вибору об’єктів застави банк повинен вирішити, що краще певною мірою знизити ефективність роботи позичальника, «зачинивши» його майно, але при цьому мати вищий рівень гарантії з боку забезпечення. Крім застави майна (рухомого, нерухомо­го, із змінним складом) в сучасній банківській практиці можлива і досить часто вико­ристовується застава майнових прав.

Особливою вимогою є можливість передачі цінного паперу у власність третій особі (за­ставодержателю або покупцю в разі ре­23алізації). Так, акції закритих акціонерних товариств не можуть прийматись в якості пред­метів застави, оскільки вони не можуть бути реалізовані «стороннім» особам – не учасни­кам акціонерного товариства.

В процесі прийняття в заставу цінних па­перів банк повинен вирішити ряд важливих питань, зокрема:

- право власності заставодавця на цінні па­пери, що передаються в заставу і можливість їх відчудження;

- з’ясувати ринкову (біржову) вартість цінних паперів та їх ліквідність;

- оцінити якість і стан емітента цінних па­перів;

- визначити перспективи зміни вартості цінних паперів на фондовому ринку.