1 Основні види ек ресурсів. Альтернативна вартість.

Розрізняють наступні види ресурсів :

• природні (мінерали, земельні…)

• трудові – працездатність населення, а в його складі економічно активне населення.

• Матеріальні – це те що вже пройшло обробку:сировина, матеріали, напівфабрикати, машини, і т.п.

Усі три вида ресурсів існували забжди з моменту виникнення людини. По мірі розвитку суспільства виділяють ще два види рес-в: фінансові грошові засоби що пуск в оборот з метою отримати доход; інформаційні – накопичені знання і інш. Інф.

На різних етапах розвитку суспільcтва роль і значення кожного ресурсу була різною, але завжди було одне – усі ресурси обмежені. Під обмеженістю ресурсів розумівся той факт, що в кожний данний момент часу, наявних ресурсів недостатньо для того, щоб повністю задовольнити усі потреби на даний момент.

Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і характеризуються цінністю втрачених можливостей. Розв”язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на три основні питання економіки: ЩО?- які економічні блага і в якій кількості виробляти? ЯК? – за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів виробляти корисні блага? ДЛЯ КОГО? – Хто отримає те, що вироблено?

У процесі економічної діяльності суб'єкти приймають різні рішення, аналіз яких дає змогу зрозуміти, як функціонує економіка. Прийняття рішень звичайно пов'язане із проблемою вибору. Саме рішення приймається при наявності принаймні двох варіантів. Вибираючи один із них, ми відмовляє­мося від іншого (або інших, якщо варіантів більше, ніж два). Необхідність відмови від чогось для вибору саме того, що ми вважаємо за необхідне мати негайно, пов'язана із рідкісністю (обмеженістю) ресурсів, які є в економіці або в окремих індивідів у кожний конкретний момент часу. Віддаючи перевагу певному варіанту використання ресурсу, ми оцінюємо його через цінність продукції, від якої ми відмовилися, вибираючи дану альтернативу використан­ня ресурсу. Тому базовим поняттям мікроекономіки для визначення цінності ресурсу та ефективності його використання є альтернативна вартість.

2. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧА МІКРОЕК-КИ. МІКРОЕК-КА В СТРУКТУРІ ЕК НАУК. Мікроекономіка – як частина економіки, вивчає економічні відносини між окремими об’єктами господарювання. В центрі уваги мікроекономіки – ціни, витрати, механізм функціонування підприємств, ціноутворення, і мотиви, що спонукають людей до праці.

Мета мікроекономіки – аналіз ринкових процесів, механізм взаємодії між суб’єктами, в залежності від мети, яка стоїть перед ними і обмежень, що діють на ринку на даний момент часу.

Предмет мікроекономіки – осн. зак-сті функт-ня ринк.с-ми на рівні товаровиробника, споживача товарів і при цьому вивч.механізм прийняття рішень об’єктами мікроекономіки, які прагнуть макс.задоволення своїх потреб в умовах обм.ресурсів і мін.затрат.

Предмет мікроекономіки

Мікроекономіка аналізує поведінку на рівні окремих суб'єктів ринку (або економічних агентів) - фірм і домогосподарств. Мікроекономіку цікавить, наприклад, як фірма визначає кількість товару, що його збирається виробити; якою є мета функ­ціонування фірми; чим керується споживач, вибираючи той чи інший товар, і т.ін. Ще один важливий аспект мікроекономіки — аналіз процесу утворення ринків у різних галузях і їхня взаємодія. Аналізуючи різні ринки, мікро­економіка, зокрема, концентрує увагу на закономірностях визначення цін в залежності від типу ринкової структури. Тому мікроекономіку називають ще теорією цін. Як і будь-яка інша наука, мікроекономіка використовує певну систему понять і концепцій для опису явищ, які вивчаються.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, ви­значає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу. У період пізнього кла­сицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів вироб­ництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного харак­теру представниками пізнього класицизму становлення мікро­економіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

1 етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження

2 етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" (в оригіналі "Ргіncipals of Есоnomics", 1890) на­ука дістала свою першу назву — Есоnomics "".

3 етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задово­лення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції: \