3.Механізми впливу нейромедіаторів на активність протікання психічних процесів.

Нейромедіатори— біологічно активні хімічні речовини, за допомогою яких здійснюється передача електричного імпульсу знервової клітиничерезсинаптичний простір.

Нейромедіаторивідповідальні за взаємодію нейронів в нервовій системі.

• Ацетилхолін— передбачається, що цей нейромедіатор бере участь в процесах пам'яті, оскільки його високі концентрації виявлені вгіпокампі^[6]

• Дофамі́н(4-(2-аміноетил)бензол-1,2-діол гідрохлорид) —нейромедіатор, біологічно активна хімічнаречовина, яка вмозкулюдинипередає емоційну реакцію і дозволяє відчувати задоволення ібіль, також нейромедіатор, відповідальний за рух, тому виробляється у певних клітинах мозку, що контролюють м'язову активність.Отже,Дофамінпов'язаний з регулюванням руху,увагита навчання. Дофамін є життєвонеобхідною речовиною, нестача якої зумовлює погане самопочуття (пригнічений емоційний стан), а також призводить до дуже серйозних розладів руху та м'язової активності.

• Адреналін— впливає на почуття настороженості. Його секреція різко підвищується при стресових станах, прикордонних ситуаціях, відчутті небезпеки, при тривозі, страху, при травмах, опіках та шокових станах. Він викликає звуження судин органів черевної порожнини, шкіри і слизових оболонок; меншою мірою звужує судини скелетної мускулатури, але розширює судини головного мозку.

Серотонін— пов'язаний з регулюванням пробудження, засипання, настрою. роль серотоніну вголовному мозкулюдини розглядається в зв'язку з регуляцією таких псіхоемоційних реакцій, яктривога, неспокій,агресивність, імпульсивні потяги, сексуальна поведінка, контроль циклів фізіологічного сну тощо, що дозволило визначати серотонін як медіатор гарного самопочуття.

Порушення обміну серотоніну та функції серотонінових рецепторів впливають на патогенез депресивнихі невпокійливих станів,шизофренії,алкоголізму,наркоманії. Так, зокрема, дефіцит серотоніну в головному мозку та спинномозковій рідині виявлено у хворих із важкими станами депресії, що здійснювалисуїцидальні акти(самогубства)

• Гамма-аміномасляна кислота— впливає на механізми навчання та запам'ятовування. під впливом гамма-аміномасляної кислоти підвищуються енергетичні процеси мозку, покращується утилізація останнім глюкози, підвищується дихальна активність тканин, покращується кровопостачання; покращує динаміку нервових процесів у головному мозку, мислення, пам’ять, увагу, сприяє відновленню рухів і мови після порушення мозкового кровообігу, виявляє м’яку психостимулюючу дію.

Екзаменаційний білет № 35

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Особливості сімейного консультування.

2. Зробіть порівняльний аналіз домінуючої психологічної проблематики різних підходів до управління організаціями (на прикладі адміністративного, процесного, поведінкового, стосункового, ситуаційного та ін. підходів).

3. Структурні одиниці ЦНС та їх функціональна спеціалізація.

1. Особливості сімейного консультування.

Психологічне консультування має яскраво виражену специфіку, яка визначається предметом, цілями і завданнями цього процесу, а також тим, як консультант усвідомлює свою професійну роль в індивідуальній логіці життя сім'ї. На особливості консультування, безсумнівно, впливають теоретичні переваги, науковий підхід або школа, до якої належить консультант.

Сімейне консультування – це один з різновидів сімейної психотерапії, що має свої відмітні ознаки і границі терапевтичного втручання. Сімейне консультування розвивалося паралельно із сімейною терапією, взаємно збагачуючи один одного. Основною метою, що коштує перед сімейним консультуванням, є вивчення проблеми чи члена членів родини для зміни взаємодії в ній і забезпечення можливостей особистісного росту.

Чим відрізняються сімейне консультування і сімейна терапія? По-перше, сімейне консультування не приймає концепцію хвороби. По-друге, воно ставить акцент на аналізі ситуації й аспектів рольової взаємодії в родині. По-третє, воно покликано допомогти в пошуках особистісного ресурсу суб'єктів консультування й обговоренні способів дозволу ситуації.

Психологічне консультування сім'ї повинно бути направлено на відновлення або перетворення зв'язків членів сім'ї один з одним і світом, на розвиток уміння розуміти один одного і формувати повноцінне сімейне Ми, гнучко регулюючи відносини як всередині сім'ї, так і з різними соціальними групами.

Сучасні підходи до сімейного консультуванняІснує безліч концепцій сімейного консультування: від модифікацій фрейдівської психоаналітичної моделі до позитивної сімейної терапії Н. Пезешкиана. Проте останнім часом практики віддають перевагу інтегративним підходам, таким як системний і структурний. Основоположники системного підходу (М. Боуен, С Мінухін, В Сатир, К Вітакер та ін ...) Розглядають сім'ю не просто як об'єднання індивідуальностей, пов'язаних узами спорідненості, а як цілісну систему, де ніхто не страждає поодинці: сімейні конфлікти і кризи надають деструктивний вплив на всіх. Оскільки сім'я - це система, то не так важливо, який з її елементів змінюється. На практиці зміни в поведінці кожного з членів сім'ї впливають на неї і інші вхідні в неї підсистеми (інших членів сім'ї) і одночасно відчувають вплив з їх боку. Надаючи допомогу сім'ї у важкі періоди життя, не має сенсу займатися виявленням психоаналітичних причин конфлікту: набагато важливіше шляхом конкретних цілеспрямованих дій змінити відносини між її членами. При вдало обраної стратегії і тактики роботи сімейна обстановка поліпшується у міру того, як виконуються рекомендації фахівця. Зміни ведуть до зрушень в механізмі функціонування сім'ї та сприяють зменшенню прояву симптомів психологічного неблагополуччя в одного або кількох її членів.

автор теорії сімейних систем М. Боуен стверджує, що члени родини не можуть діяти незалежно один від одного, так як така поведінка призводить до внутріродинною дисфункциональности. Це зближує його з системними терапевтами. Але є і відмінності: Боуен розглядає всі людські емоції і поведінку як продукт еволюції. Причому не індивідуальної, унікальною, а зв'язаної з усіма формами життя. Він розроблено вісім тісно пов'язаних між собою концепцій, серед яких концепції диференціювання власного Я, емоційних трикутників, сімейних проекцій та ін На його думку, механізм внутрішньосімейних відносин аналогічний механізму функціонування всіх інших живих систем. Невипадково його концепція диф-ференцировки власного Я так нагадує існуючі в науці уявлення про диференціювання клітини. Терапевти цієї школи вважають, що диференціювання власного Я в ході сеансів сімейної психотерапії веде до заспокоєння сім'ї клієнта, це сприяє відповідальному прийняттю рішень і ослаблення симптомів сімейної дисфункції. Роль консультанта в цій системі сімейного консультування наближається до позиції тренера: він навчає членів сім'ї диференціюватися в сімейному спілкуванні, осмислювати наявні у них способи взаємодії в сім'ї та освоювати більш продуктивні. При цьому психологу пропонується не підходити до сім'ї з готовими рекомендаціями, а вести спільний пошук. З цим важко не погодитися: спільний пошук дозволяє членам сім'ї освоїти продуктивні способи виходу із проблемних ситуацій, розвиває в них почуття суб'єктності і впевненості в своїх силах, що після ослаблення негативної симптоматики призводить до стійких змін у житті родини. Боуен широко використовує у своїй теорії та практиці сімейної терапії уявлення про життєвому циклі сім'ї, а також вважає за необхідне враховувати національні особливості клієнтів.

Інший варіант роботи з сім'єю, який завоював широку популярність у світі, - структурна сімейна терапія С. Мінухіна. В основі цього підходу лежать три аксіоми. • Здійснюючи психологічну допомогу, необхідно брати до уваги всю сім'ю. Кожен з членів сім'ї повинен розглядатися як її підсистема. • Терапія сім'ї змінює її структуру і призводить до зміни поведінки кожного з членів сімейної системи. • Працюючи з сім'єю, психолог приєднується до неї, в результаті виникає терапевтична система, яка робить можливими сімейні зміни. Сім'я постає як диференційоване ціле, підсистеми якого - окремі члени сім'ї або декілька її членів. Кожна підсистема (батьківська, подружня, дитяча) має специфічні функції і пред'являє до своїх членів певні вимоги. При цьому для кожної підсистеми необхідна певна ступінь свободи і автономії. Наприклад, для адаптації подружжя один до одного потрібна певна свобода від впливу дітей та внесемейного оточення. Тому важливого значення набуває проблема кордонів між сімейними підсистемами.

2. Зробіть порівняльний аналіз домінуючої психологічної проблематики різних підходів до управління організаціями (на прикладі адміністративного, процесного, поведінкового, стосункового, ситуаційного та ін. підходів).

адміністративний підхід Сутність адміністративного підходу полягає в регламентації функцій прав, обов'язків, нормативів якості, витрат, тривалості елементів систем менеджменту в нормативних актах.

Основні принципи адміністративного управління :

• Влада невіддільна від персональної відповідальності.

• Розподіл праці за спеціалізацією (але у цьому процесі є межа, за якою ефективність управління падає),

• Єдність розпорядження, або єдиноначальність (що суперечить функціональному підходу до управління, введеному Ф. Тейлором).

• Дисципліна, обов'язкова для всіх, що передбачає взаємоповагу керівників і підлеглих, дотримання укладених угод.

• Єдність управління за принципом "один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету".

• Підпорядкування індивідуальних інтересів загальному.

• Справедлива винагорода для всіх.

• Спеціалізація, у межах розумного, яка послаблюється із збільшенням масштабів підприємства.

• Ієрархія, що допускає мінімізацію управлінських ступенів для оптимального використання горизонтальних зв'язків.

• Порядок, який ґрунтується на принципі: "кожному своє місце і кожний працівник на своєму місці".

• Відданість персоналу загальній справі.

• Постійність персоналу, оскільки висока плинність — наслідок невмілого управління.

• Ініціатива працівників, яка потребує від керівника застосування винагороди і відмову від особистої амбіційності.

• Корпоративний дух, тобто єдність інтересів робітників і колективізм у роботі.

Процесний підхід

Процесний підхід трактує управління як серію безпосередніх взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі вже є процесом, значною мірою визначають успіх діяльності організації. Вони дістали назву "управлінські функції". Кожна управлінська функція — це також процес. Отже, процес управління являє собою суму всіх функцій.

Процес управління містить функції планування, організування, мотивації, контролювання та регулювання. Цих п’ять первинних функцій управління поєднані з процесами комунікацій та прийняття рішень. Керівництво (лідерство) — це самостійна діяльність.

Системний підхід

Системний підхід.Система — це деяка цілість, що складається із взаємозалежних частин, кожна з яких певною мірою характеризує ціле. Згідно з системним підходом керівник має розглядати організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, завдання, технологія, що орієнтовані на досягнення певних цілей і тісно переплетені з зовнішнім світом.

Основні принципи системного підходу      Цілісність, що дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле і в той же час як підсистему для вищих рівнів.      Ієрархічність будови, тобто наявність безлічі (принаймні, двох) елементів, розташованих на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видно на прикладі будь-якої конкретної організації. Як відомо, будь-яка організація являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої. Одна підпорядковується інший.      Структуризація, що дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.      Множинність, що дозволяє використовувати безліч кібернетичних, економічних та математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.      Системність, властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.

Ситуаційний підхід

Ситуаційний підхід ґрунтується на тому, що пріоритетність методів управління визначається ситуацією. Через те що існує безліч факторів як у самій організації, так і у зовнішньому середовищі, не існує єдиного "кращого" методу управління. Щодо конкретної ситуації найефективнішим є той, що найбільш повно відповідає її суті.

поведінковий підхід Метою поведінкового підходу є надання допомоги працівнику в усвідомленні власних можливостей. Основною метою цього підходу є підвищення ефективності фірми за рахунок підвищення ролі людських ресурсів. Наука про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і фірми в цілому.

Порівняльний аналіз психологічної проблематики

Адміністративний підхід мав універсальні принципи управління, придатні для всіх типів організацій і гарантують високий результат їх функціонування: розподіл праці, повноваження та відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, підпорядкованість особистих інтересів громадським, винагорода персоналу, скалярна ланцюг (принцип ієрархії в керівництві), порядок , справедливість, стабільність робочого місця для персоналу, ініціатива, корпоративний дух. Але адміністративний підхід, незважаючи на її великий внесок у розвиток управлінської науки, була притаманна незацікавленість у соціальних аспектах управління; мало уваги приділялося психологічним, поведінковим факторам. Цю школу розглядають зазвичай як реалізацію раціоналістичного підходу в теорії управління.

Системний підхід являється свого роду об’єднуючим підходом, що забезпечує високий рівень комунікацій та мотивацій у системі управління.

У поведінковому підході підвищується рівень впевненості працівників за рахунок підвищення їхніх можливостей за допомогою різноманітних тренінгів.

3. Структурні одиниці ЦНС та їх функціональна спеціалізація.

Центральна нервова система (ЦНС) I. Шийні нерви. II. Грудні нерви. III. Поперекові нерви. IV. Крижові нерви. V. Копчикові нерви.

Центральна нервова система включає головний і спинний мозок, що виконують в організмі людини і тварин найскладніші функції. Функції центральної нервової системи. 1. Центральна нервова система забезпечує взаємний зв'язок окремих органів і систем, погодить та об'єднує їх функції. Завдяки цьому організм працює як єдине ціле. Точність контролю за роботою внутрішніх органів досягається існуванням двосторонньої кругової зв'язки між центральною нервовою системою і периферичними органами. Центральна нервова система здійснює зв'язок організму із зовнішнім середовищем, забезпечує індивідуальне пристосування до зовнішнього середовища - поведінка людини і тварин. Головний мозок є органом психічної діяльності. В результаті надходження нервових імпульсів в клітини кори великого мозку виникають відчуття і на їх основі проявляються специфічні якості високоорганізованої матерії - процеси свідомості і мислення. Центральна нервова система складається із сірої та білої речовини. Сіра речовина являє собою скупчення нервових клітин, біла речовина складається з їх відростків.

Крім нервових клітин, у центральній нервовій системі є нейроглії. Вона з усіх боків оточує нейрони. Структура і функція нейронів (нервові клітини). У кожному нейроні розрізняють тіло і відростки - аксон і дендрити. Аксон - довгий відросток - проводить збудження від тіла нервової клітини до інших нейронів або до периферичних органів; дендрити-короткі, сильно розгалужені відростки - здійснюють зв'язок між окремими нервовими клітинами. Тіло нервової клітини і її відростки покриті мембраною, вибірково проникною в стані спокою, головним чином для іонів калію, а при порушенні - переважно для іонів натрію. В умовах спокою мембранний потенціал різних нервових клітин зазвичай дорівнює 50-70 мВ. При порушенні виникає потенціал дії складає 80-ПО мВ. Всередині нейрона знаходиться желеподібна речовина - нейроплазму. Тіла нервових клітин виконують трофічну функцію по відношенню до відростках, тобто регулюють їх обмін речовин. Нервова клітина збуджується нервовими імпульсами, які надходять з периферії від рецепторів по доцентровим нервових шляхах або від інших нейронів. Нервові клітини можуть активуватися також під впливом гуморальних впливів. Прикладом є клітини дихального центру, які порушуються вуглекислим газом. Класифікація нейронів. В залежності від виконуваної функції нейрони діляться на три основні групи: 1) рецептерние; 2) виконавчі; 3) проміжні Сприймаючі нейрони несуть нервові імпульси в центральну нервову систему до рефлекторного центру. Відростки цих нервових клітин називають доцентровими волокнами. Контактні нейрони здійснюють зв'язок між різними нейронами. Багато клітини в центральній нервовій системі володіють автоматизмом. У цих клітинах можуть виникати нервові імпульси навіть за відсутності зовнішніх подразнень, під впливом продуктів обміну речовин (наприклад, нейрони дихального центру). Синапси. У центральній нервовій системі нервові клітини пов'язані один з одним за допомогою синапсів. Синапс - місце контакту двох нейронів. Синапси центральних нейронів, так само як і периферичних нейронів, складаються з нервового закінчення (термінали), покритого пресинаптической мембраною, синаптичної щілини і постсинаптичної мембрани, що знаходиться на тілі або дендритах нейрона, яким передаються нервові імпульси. У нервових закінченнях виробляються і накопичуються особливі хімічні речовини, що беруть участь у передачі збудження через синапс. Ці речовини одержали назву медіаторів. У центральній нервовій системі розрізняють збуджуючі і гальмівні синапси. У збудливих синапсах під впливом нервових імпульсів звільняється збудливий медіатор (ацетилхолін, норадреналін, глутамат, серотонін), який через синаптичну щілину надходить до постсинаптичної мембрани і викликає короткочасне підвищення її проникності для іонів натрію і виникнення деполяризації. Коли деполяризація досягає певного (критичного) рівня, виникає розповсюджується збудження - потенціал дії. У гальмівних синапсах виділяються особливі гальмівні медіатори Вони змінюють проникність постсинаптичної мембрани по відношенню до іонів калію або хлору. В результаті підвищується рівень мембранного потенціалу - явище гіперполяризації, що перешкоджає подальшому поширенню збудження.