Методи дослідження: відшукування чисел за таблицями Шульте, Рахунок за Крепеліном, "Коректурна проба" в. Я. Анфімова, корректурная проба б.Бурдона. Екзаменаційний білет № 44

ПИТАННЯ (ЗАВДАННЯ):

1. Воля та вольові якості людини. Теорії волі. Механізми вольової дії, структура вольового акту.

2. Налагодження довірчого контакту.

3. Проаналізуйте різні підходи до розуміння предмету соціології психології та дайте визначення предмету сучасної соціальної психології.

1.Воля та вольові якості людини. Теорії волі. Механізми вольової дії, структура вольового акту.

Воля— свідоме регулювання суб'єктом діяльності своєї поведінки, що пов'язано із подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до мети.

Основні вольові якості суб'єкта діяльності визначають його поведінку на різних етапах вольової дії:

Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації.

Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досягнення мети.

Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети.

Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що склалася.

Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до активних дій, що викликані власними установками, уявленнями, переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів.

Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу.

Теорії волі.

Екзистенціалізм. Абсолютизація свободи волі призвела до виникнення світогляду екзистенціалізму, «філософії існування». Екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж. П. Сартр, А. Камю та ін) розглядає свободу, як абсолютно вільну волю, не обумовлену жодними зовнішніми соціальними обставинами. Людина в цій концепції розглядається поза суспільних зв'язків і відносин, поза соціально-культурного середовища. Теорія волі І. П. Павлова. Певний інтерес представляє трактування волі І. П.Павловим, який розглядав її як «інстинкт (рефлекс) свободи», як прояв життєвої активності, коли вона зустрічається з перешкодами, що обмежують цю активність. Як «інстинкт свободи» воля виступає не меншим стимулом поведінки, ніж інстинкти голоду і небезпеки. Психоаналітичні концепції волі. В рамках психоаналітичної концепції, вченими (від З. Фрейда до Е. Фромма) неодноразово робилися спроби конкретизувати уявлення про волю як своєрідної енергії людських вчинків. Психоаналіз трактує джерело вчинків людей в біологічній енергії живого організму. Для самого Фрейда це - несвідоме і ірраціональне «лібідо» - психосексуальна енергія статевого потягу. Фрейд пояснював людську поведінку «окультуреними» проявами цієї життєствердною сили («Ерос») і її боротьбою з підсвідомою тягою людини до смерті («Танатос»). К.Лоренц бачить енергію волі в початковій агресивності людини. Якщо ця агресивність не реалізується в дозволяються і санкціоніруемая суспільством формах активності, то стає соціально небезпечною, оскільки може вилитися в немотівіруемие злочинні дії. А.Адлер, К.Г. Юнг, К. Хорні, Е. Фромм пов'язують прояв волі з соціальними чинниками. Для Юнга - це універсальні архетипи поведінки і мислення, закладені в кожній культурі, для Адлера - прагнення до влади і соціальному панування, а для Хорні і Фромма прагнення особистості до самореалізації в культурі. Сучасні теорії волі. Психологічні дослідження волі в даний час виявилися розділеними між різними науковими напрямками: у біхевіоризмі вивчаються відповідні форми поведінки, у психології мотивації в центрі уваги знаходяться внутріособистісні конфлікти і способи їхнього подолання, у психології особистості основна увага зосереджена на виділенні і вивченні відповідних вольових характеристик особистості. Дослідженнями волі займається також психологія саморегуляції людського поводження.

Механізми вольової дії

Питання механізму вольової дії ставилося окремо. Д. М. Узнадзе таким механізмом вважав уміння актуалізувати настановлення, яке відповідає необхідному акту поведінки. Завданням вольової дії виступає перетворення установки в актуальну силу, що спрямовує людську активність у певний бік. Декотрі автори вказували на механізм висування особистістю цілей (Л. Божович), на конфлікт між реальними та ідеальними цілями (Б. Братусь), на конфлікт між близькими і віддаленими цілями (Г. Бреслав). За думкою В. Іваннікова, механізмом вольової дії є зміна її смислу і формування додаткового смислу дії. Є декілька способів довільної зміни спонукання через зміну смислу дії. Це досягається через уявну ситуацію з новим мотивом.

Структура волі

вольовий акт починається з виникнення потреби, що виявляється у вигляді прагнення.

Другим етапом вольового акту є прийняття рішення про вибір певної мети і способу її досягнення.

Останнім етапом вольового акту є виконання, у якому рішення переходить у дію. Саме у виконанні і виявляється воля людини. Результатом виконання прийнятого рішення часто буває те, що називають вчинком.

2. Налагодження довірчого контакту.

1. Щоб людина почала вам довіряти, він повинен помітити й відчути в вас свого. Якщо ви будете схожі на того, у чию довіру намагаєтеся увійти, то спільну мову і розуміння вам забезпечені. Люди на рівні підсвідомості починають довіряти тим, хто схожий на них. Погоджуйтеся із співбесідником, намагайтеся розмовляти в тому ж стилі, що і він, переймайте його позу і жести. Людина інтуїтивно до вас потягнеться. В процесі спілкування потрібно визначити спосіб сприйняття інформації людиною(вона кінестет,візуал чи аудіал) і відповідно потрібно переключитися на її сприйняття,тоді можливо встановити довірливий контакт.

2. При налагодженні довірчого контакту дуже важливе розуміння. Співрозмовник повинен чудово розуміти вас: розмовляйте з людьми на їхній мові. Зверніть увагу на те, яка лексика для співрозмовника є найбільш простою і природною, використовуйте саме її. Мовні звороти іншої людини, використані вами, здатні вселити йому, що ви з ним схожі. Головне - не перестаратися і не вживати слова в невірному значенні.

3. Зберігайте розслаблений і спокійний вигляд, але самі не розслабляйтеся ні на мить. Також важливо розвивати в собі здібності емпата, бо потрібно вміти по справжньому розуміти що людина відчуває і вміти співпереживати.

2. Проаналізуйте різні підходи до розуміння предмету соціології психології та дайте визначення предмету сучасної соціальної психології.

Предмет соціальної психології визрівав тривалий час. У цьому процесі виокремлюють такі періоди:    1. Накопичення соціально-психологічних знань у сфері суспільних і природничих наук (з давніх часів і до середини XIX ст.).    2. Виокремлення соціальної психології із соціології і психології та формування її як самостійної галузі знання (друга половина XIX ст. — початок XX ст.).    3. Оформлення соціальної психології як самостійної науки (20-ті роки XX ст.).

На всіх етапах розвитку соціальної психології існували різноманітні, навіть альтернативні тлумачення її предмета. Так, американський учений Гордон-Віллард Олпорт (1897—1967) вбачав призначення соціальної психології у поясненні впливу реальної, уявної чи передбачуваної присутності інших людей на думки, почуття і поведінку ІНДИВІДІВ.

Принципово іншим є погляд на предмет соціальної психології французького вченого Сержа Московічі, який розглядає соціальну психологію як науку про групи та індивіди, що створюють свою реальність (вона, по суті, є їх єдиною реальністю), управляють один одним і формують зв'язки, що їх об'єднують чи роз'єднують.    Тривалий час не було єдності у поглядах на предмет соціальної психології і в колишньому Радянському Союзі. Наприклад, російський психолог, засновник і директор Московського психологічного інституту Георгій Челпанов (1862—1936) пропонував розмежувати психологічну науку на соціальну психологію і власне психологію. Не погоджуючись із таким підходом, відомий фізіолог, засновник рефлексології Володимир Бехтерев (1857—1927) у своїй фундаментальній праці “Колективна рефлексологія” стверджував, що предметом соціальної психології є вивчення діяльності учасників зборів у широкому розумінні цього слова. Власне соціально-психологічні проблеми, на його думку, має вирішувати спеціальна галузь психологічного знання — колективна рефлексологія.

У 50—60-ті роки XX ст. було розгорнуто ще одну дискусію, у процесі якої викристалізували три підходи у поглядах на предмет соціальної психології. Вчені-соціологи тлумачили соціальну психологію як науку про “масовидні явища психіки”. Представники психологічного підходу вважали предметом досліджень соціальної психології особистість. Третій підхід полягав у намаганнях синтезувати обидва попередні, спираючись на баченні соціальної психології як науки, що вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості у групі.

Соціальна психологія - наука, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, обумовлених їх включенням у соціальні групи, а також психологічні характеріcтікі самих цих груп. Наука, що вивчає психологічні явища (властивості, процеси і стани), що характеризують індивідуального і групового суб'єктів соціальної взаємодії.

Предметом є дослідження закономірностей психічного взаємодії особистостей і способів впливу на людину, колектив ... соціально-психологічні характеристики індивіда як суб'єкта соціальних відносин, вивчення закономірностей поведінки та діяльності людей, обумовлених включенням їх у соціальні групи, а також психологічних характеристик самих цих груп.