NPK_do_KK_Ukrayini_T_1_Tatsiy

Стаття143

приписи, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину. Законом про кримінальну відповідальність називається іККуцілому, іокремійогоправовіприписи, викладені увигляді кримінально-право- вої норми.

2.Згідно із ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність ґрунтується на Конституції України, яка має вищу юридичну силу. Зі ст. 8 Конституції України випливає, що закони, у тому числі кримінальні, повинні відповідати їй.

Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинне засновуватисяназагальновизнанихпринципахінормахміжнародногоправа(ч. 1 ст. 3 КК).

Такіпринципиінормимістяться, зокрема, уЗагальнійдеклараціїправлюдини1948 р. (Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р.), Міжнародному пакті про економічні,

соціальні і культурні права 1966 р. (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р.), Міжнародному пакті про громадянські і політичніправа1966 р. (ратифікованийтимжеУказом) таіншихміжнародно-правових документах.

3.Згідно із ч. 2 ст. 3 КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання Кодексом чинності, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК. Їх повне розуміння і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до КК.

ККі окремі закони України про кримінальну відповідальність приймаються ВРУ, що випливає зі ст. 85 Конституції України. Закони про кримінальну відповідальність становлять одну або декілька кримінально-правових норм, оформлених у статтю чи низку статей КК. Усі закони про кримінальну відповідальність зведені до КК, де кри- мінально-правові норми розташовані упевній системі, а статті, уяких вони закріплені, мають відповідний номер. КК поділяється на Загальну і Особливу частини. Унормах Загальної частини визначені принципи і загальні положення кримінального права, а також його основні інститути, наприклад поняття злочину і його видів, вина та її форми, співучасть у злочині, повторність, сукупність та рецидив злочинів, покарання та його мета, види покарань та підстави їх застосування. Правові приписи, що містяться в нормах Загальної частини, застосовуються до всіх чи певної групи злочинів. Норми Особливої частини визначають, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. Загальна і Особлива частини КК пов’язані між собою і утворюють нерозривну системну нормативну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітне при застосуванні окремих статей Кодексу: не можна застосувати жодну норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Оскільки законодавство України про кримінальну відповідальність – це КК, то кримінально-правові норми, які можуть бути на додаток до КК ухвалені окремим законом, повинніпозначатисявідповіднимномеромстаттіКК. Законипрокримінальну відповідальність, щоприймаються надоповнення доКК, можутьнетількиміститися у самостійному нормативно-правовому акті, а й входити окремими нормами в закон

11

Розділ ІІ. Закон про кримінальну відповідальність

України, якимохоплюєтьсябільшширокеколопитань, щопотребуютьнормативного регулювання та охорони.

4.Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Він є основним джерелом кримінального права. Згідно із ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кри- мінально-правові наслідки визначаються тільки КК.

Злочинність діяння – це віднесення певного суспільно небезпечного діяння до злочинів, яке здійснюється законодавцем шляхом описання типових та найбільш характернихознакданогодіяннявзаконіпрокримінальнувідповідальність. Караність діяння– цевизначення законодавцем узаконі прокримінальну відповідальність виду

ірозміру покарання, що підлягає застосуванню до особи, яка вчинила злочин. Інші кримінально-правові наслідки злочину – це звільнення від кримінальної відповідальності, призначення покарання, звільнення від нього та від його відбування, судимість тощо.

Тільки закон про кримінальну відповідальність має значення нормативно-право- вого акта, що визначає, яке суспільно небезпечне діяння визнається злочином і які покаранняможутьбутизастосованізайоговчинення. Унормативно-правовихактах інших галузей законодавства можуть міститися принципові положення або окремі визначення, що мають безпосереднє значення для формування норми закону про кримінальнувідповідальність(наприклад, визначеннясуспільнонебезпечногодіяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, було дано в п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» від 28 листопада 2002 р. № 249-IV, у редакції Закону України від 18 травня 2010 р. № 2258-VI) (ВВРУ. – 2010. – № 29. – Ст. 392). Однак такі положення або визначення можуть служити тільки нормативною базою для прийняття відповідного закону про кримінальну відповідальність (Законом України від 16 січня 2003 р. визначення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню) доходів, було відтворене у п. 1 примітки до ст. 209 КК).

Вироки, ухвали і постанови судів не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вонимаютьобов’язковусилутількищодоконкретноїкримінальної справи. Так само роз’яснення ПВСУ не створюють законодавства про кримінальну відповідальність. Вони лише розкривають дійсний зміст відповідної кримінальноправової норми, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не створюють законодавства про кримінальну відповідальність і акти КСУ, якими може здійснюватися офіційне тлумачення окремих положень КК. Незважаючи на загальну обов’язковість, актиКСУприймаютьсязметоюточноговизначеннязмістузаконупро кримінальну відповідальність, а також правильного та єдиного його застосування до правових ситуацій, що виникають.

5.Кримінальне законодавство колишньогоСРСР, утомучислі України, до1958 р. допускало застосування кримінального закону за аналогією (ч. 3 ст. 3 «Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» 1924 р.; ч. 2 ст. 7

12

Стаття 3

ККУкраїнської РСР 1927 р.). Під застосуванням закону «за аналогією» розумілося застосування до суспільно небезпечного діяння, прямо не передбаченого законом на час його вчинення, статті КК, що встановлювала кримінальну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин.

КК2001 р. у ч. 4 ст. 3 прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільно небезпечного діяння, прямопередбаченого нормоюОсобливоїчастини, дедаєтьсявичерпнийперелік злочинів. Оскільки ч. 4 ст. 3 КК жодних обмежень не містить, то за новим КК неможливе застосування за аналогією і норм Загальної частини КК, що іноді використовувала практика під час дії КК 1960 р.

На відміну від застосування закону за аналогією, при застосуванні норм КК можливе їх поширювальне тлумачення. Таке тлумачення використовується при незбігу текстуісутностікримінально-правовоїнорми, колиїїзначенняширшезатекстуальне, словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого обсягу і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті КК. Поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його. Наприклад, у ч. 1 ст. 213

ККвказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому випадку поняття «законодавство» охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні нормативно-правові акти, якими регулюютьсяпорядоктаумовидержавноїреєстраціїабоодержаннявідповідногодозволу (ліцензії).

6. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, можуть міститикримінально-правовіположення. Відповіднодост. 9 КонституціїУкраїнитакі договори є частиною національного законодавства України. Вони застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р.) (ВВРУ. – 2004. – № 50. – Ст. 540). Безпосередньо як частина національного законодавства застосовуютьсятіположення, щонепотребуютьприйняттяУкраїноюспеціальнихнормативноправовихактівщодоїхуведенняуКК. Кримінально-правовіположенняміжнародних договорів, застосуванняякихможливелишеувзаємодіїзвнутрішнімзаконодавством Українипрокримінальнувідповідальність, повиннібутиімплементованіуККякйого норми. Згіднозч. 5 ст. 3 ККпринциповимєдотриманняутакихнормахККположень міжнародних договорів. У разі коли деякі положення КК знаходяться чи вступають упротиріччязвідповіднимикримінально-правовимиположеннямиобов’язковогодля України міжнародного договору, застосуванню підлягають положення договору (ч. 2

ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»). Разом із тим, якщо між-

народний договір не відповідає Конституції України повністю або в частині і ця невідповідністьвизнанаКСУ, такийдоговірабойогочастинанепідлягаютьзастосуван-

нювУкраїні(див., наприклад, ВисновокКСУвід11 липня2001 р. усправі№1-35/2001 про Римський Статут).

13

Розділ ІІ. Закон про кримінальну відповідальність

Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі

1.Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

2.Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

3.Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

(Стаття 4 в редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1. Частина 1 ст. 4 КК відтворює положення ч. 5 ст. 94 Конституції України з тією відмінністю, щовонастосуєтьсянебудь-якогозакону, алишезаконупрокримінальну відповідальність. Про поняття «закону про кримінальну відповідальність» див. коментар до ч. 1 ст. 3 КК.

Набрання законом чинності – це, за загальним правилом, початковий момент його дії, з якого закон може застосовуватися до діянь, що описані у ньому. Закон набирає чинності лише після його офіційного оприлюднення, але не раніше дня опублікування. Разом із тим законодавець, визначивши в законі час набрання ним чинності, може початок дії закону або його окремих положень перенести на інший строк. Так, приймаючи 11 червня 2009 р. Закон України № 1506-VI «Про засади запобігання та протидії корупції», законодавець у його Прикінцевих положеннях зазначив, що «Закон набирає чинності з дня його опублікування і вводиться в дію з 1 січня 2011 року». З 18 липня 2009 р. цей Закон набрав чинності, оскільки був опублікований у газеті «Голос України». Таке законодавче рішення було 6 жовтня

2010 р. визнано конституційним (див.: Рішення КСУ по справі про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів № 21-рп /2010 р. // ВКСУ. – 2010. – № 6. – С. 7–23).

Слід звернути увагу, що з дня опублікування названого вище Закону (тобто з 18 липня2009 р.) такожнабралачинностііпочаладіятинатериторіїУкраїниКонвенція ООН проти корупції, що була підписана Україною 11 грудня 2003 р. У статті 2 Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції» від18 жовтня2006 р. №251-V зазначено: «ЦейЗаконнабираєчинностіздня набрання чинності законом України про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо відповідальності за корупційні правопорушення у зв’язку з ратифікацією Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції».

Офіційне оприлюднення закону – це доведення до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його опублікування в офіційному друкованому виданні. Згідно з Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-пра- вових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 503-97 (із змінами,

14

Стаття 4

останнівнесені12 березня2007 р.) такимивиданнямиє: «ОфіційнийвісникУкраїни», «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник Президента України», газети «Голос України» та «Урядовий кур’єр».

Час набрання законом чинності обчислюється з дня його першого опублікування, у якому б із вищезазначених видань воно не було здійснене.

Відповідно до названого Указу Президента в окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення або радіо. Такі шляхи офіційного оприлюднення повинні бути передбачені в самому законі.

Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, що не віднесені зазначеним Указом до офіційних друкованих видань. Публікація закону в таких виданнях має інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування.

Питання про час набрання законом чинності врегульоване в ч. 1 ст. 4 КК: «Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування». На підставі цього припису можливі такі обставини набрання новим законом чинності:

1)після десяти днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо законом не визна-

чено строк набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. Для обчислення десяти днів за підставу береться час опублікування закону. Сам день опублікування закону до числа десяти днів не входить. Тому, якщо закон був опублікований, наприклад, 1 вересня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня;

2)з дня його опублікування в офіційному друкованому виданні. Формулювання

«закон набирає чинності з дня його опублікування» досить часто зустрічається у текстах законів про кримінальну відповідальність. Наприклад, таке формулювання міститься в Законі України від 7 березня 2002 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян». Закон було опубліковано в газеті «Урядовий кур’єр» 4 квітня 2002 р. З 0 годин 5 квітня він набув чинності. Останнім часом законодавець, маючи на увазі обставину, пов’язану із встановленням дня набрання законом чинності, почав у прикінцевих положеннях законів зазначати: «Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування» (див., напри-

клад: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від

22.09.2011 р. № 3795-VI // ГУ. – 2011. – 15 жовт. (№ 193));

3)з того строку, який у ньому зазначено. Законодавець може визначити конкрет-

ний день, коли закон набирає чинності. Так, КК 2001 р. був прийнятий 5 квітня і відповідно до п. 1 розд. І Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності з 1 вересня 2001 р., з 0 годин цієї доби. В інших випадках законодавець визначає певний строк, якиймаєсплинутивіддняопублікуваннязаконудоднянабраннянимчинності. Так, ЗаконУкраїни«Проособливостідержавногорегулюваннядіяльностісуб’єктів господарювання, пов’язаноїзвиробництвом, експортом, імпортомдисківдлялазерних

15

Розділ ІІ. Закон про кримінальну відповідальність

систем зчитування» від 17 січня 2002 р. № 2953-III, яким КК доповнено ст. 2031, був опублікований у газеті «Урядовий кур’єр» 20 лютого 2002 р. Згідно зі спеціальною вказівкою щодо строку, який мав сплинути, цей Закон набрав чинності через шістдесят днів з дня його опублікування, тобто з 0 годин 22 квітня 2002 р. У таких випадках відрахунок строку починається з 0 годин дня, наступного за днем опублікування закону, і закінчується о 24 годині останнього дня відповідного строку (див., наприклад:

ст. 2 МК // ГУ. – 2012. – 21 квіт. (№ 73–74));

4) зднянабраннячинностііншимзаконом. Наприклад, уст. 2 ЗаконуУкраїни«Про ратифікацію Конвенції РадиЄвропипрозапобігання тероризму» від31 липня2006 р. передбачено, щовін«набираєчинностізднянабрання чинностізакономУкраїнипро внесення змін до Кримінального кодексу України у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму» (Уряд. кур’єр. – 2006. – 1 верес.).

2.Частина 2 ст. 4 КК установлює загальне правило чинності закону про кримінальнувідповідальність учасі: злочинність ікараність діяння визначаються законом, якийдіявначасвчиненнядіяння. Винятокізцьогоправила– застосуваннязакону, що набравчинностіпіслявчиненнязлочину(зворотнадіязаконупрокримінальнувідповідальність у часі), передбачений у ст. 5 КК. Застосування до діяння закону, який на час його вчинення вже втратив чинність, не допускається в жодному разі.

Під «законом, що діяв на час вчинення діяння» слід розуміти закон, який набрав чинності і ще не втратив її на час вчинення злочину.

Законпрокримінальнувідповідальністьможевтратитичинністьзатакихобставин: 1) якщо він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відпові-

дальність. У тексті нового закону в цьому разі міститься пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на скасування окремих приписів закону, що в цілому продовжує діяти, або на заміну закону, що втратив чинність, новим. Так, у п. 2 розд. І Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р. перелічено нормативно-пра- вові акти, що втратили чинність із набранням чинності цим КК. Серед них – КК Української РСР від 28 грудня 1960 р.;

2) коли він змінений повністю чи частково іншим законом без будь-якого зазна-

чення про те в новому законі. Наприклад, Законом України «Про внесення змін до Кримінальногокодексу Українищодопосиленнявідповідальності захуліганствоізавідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян» від 7 березня 2002 р. викладено нову редакцію абз. 2 ч. 1 ст. 296 КК «Хуліганство»;

3) у зв’язку із закінченням строку дії, на який був прийнятий закон. Строкові за-

кони про кримінальну відповідальність в Україні ще не приймалися.

Про поняття «злочинність», «караність» та «інші кримінально-правові наслідки» діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

3.Участині3 ст. 4 встановленоправиловизначеннячасувчиненнязлочину: це«час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або без-

діяльності». Виходячи з цього, слід вважати часом вчинення:

1) злочинівізформальним(утомучислі«усіченим») складом– часвчиненняособою самої дії або бездіяльності, що є ознакою об’єктивної сторони злочину. Щодо злочинів з «усіченим» складом (див., наприклад, ст. 187 КК), то часом їх вчинення

16

Стаття 5

визнається час виконання особою тієї стадії незакінченого злочину (наприклад, незакінчений замах), на яку законодавець, виходячи із характеру та суспільної небезпечності діяння, переніс момент визнання злочину закінченим;

2)злочинів із матеріальним складом – час вчинення особою суспільно небезпечної дії або бездіяльності незалежно від часу настання їх суспільно небезпечних наслідків, що зазначені в законі. Настання останніх свідчить про закінчення злочину;

3)триваючого злочину – час вчинення дії або бездіяльності, з яких починається так званий «злочинний стан» особи (залишення в небезпеці, втеча з місця позбавлення волі, незаконне зберігання зброї тощо);

4)продовжуваного злочину – час вчинення останньої дії з числа декількох тотожних дій, які об’єднані єдиним наміром і лише у сукупності складають єдину «дію» (наприклад, крадіжка останньої деталі комп’ютера, що викрадається по частинах);

5)злочинів із ускладненим діянням – час вчинення особою всіх передбачених законом складових дій (див., наприклад, ст. 353 КК).

Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі

1.Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом’якшуєкримінальнувідповідальністьабоіншимчиномполіпшуєстановище особи, маєзворотнудіюучасі, тобтопоширюєтьсянаосіб, яківчиниливідповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2.Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3.Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частковопосилюєкримінальнувідповідальністьабоіншимчиномпогіршуєстановище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

4.Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

(Стаття 5 в редакції Закону України № 270-VI від 15 квітня 2008 р.)

1. Завизначенням КСУсутьзворотноїдіївчасі законів таіншихнормативно-пра- вових актів «...полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виниклидонабраннянимичинності, заумови, якщовонискасовуютьабопом’якшують відповідальність особи» (Рішення КСУ від 19 квітня 2000 р. за справою за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу

17

Розділ ІІ. Закон про кримінальну відповідальність

України [1960 р.] (справа № 1–1 2000 про зворотну дію кримінального закону в часі

// ВКСУ. – 2000. – № 2. – С. 29–34). Крім того, «...дія закону ...не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності …законом»

(Рішення КСУ від 5 квітня 2001 р. за справою за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа про по-

датки) // ВКСУ. – 2001. – № 2. – С. 19–22).

2. Виходячи з викладеного та відповідно до ч. 1 ст. 5 КК зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі – це поширення нового кримінального закону, яким скасована злочинність діяння, пом’якшена кримінальна відповідальність або іншим чином поліпшене становище особи, на осіб, які вчинили злочини до набрання таким законом чинності.

Зокрема, ідеться про поширення закону на осіб:

1)які вчинили злочини, про які ще не було відомо правоохоронним органам або кримінальне провадження по яких ще не розпочато, якщо з дня їх вчинення до дня набрання чинності новим законом не закінчилися строки давності (ст. 49 КК);

2)стосовно яких розпочато кримінальне провадження, що знаходиться в стадії досудовогорозслідування(утомучисліщодосправи, провадженняпоякійзупинено);

3)кримінальнепровадженнящодоякихрозглядаєтьсявсудінезалежновідінстанції;

4)яким винесений вирок, що не набрав законної сили або хоча і набрав законної сили, але ще не обернений до виконання (див. Ухвалу колегії суддів Військової судової колегії ВСУ від 22 жовтня 2002 р.) (РВСУ. – 2003. – С. 115–116);

5)які відбувають покарання;

6)які звільнені від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 79, 104 КК) протягом іспитового строку;

7)які відбули покарання, але мають судимість (див. коментар до ч. 1 ст. 88 КК). Про визначення часу вчинення злочину див. коментар до ч. 3 ст. 4 КК.

Злочин визнається вчиненим до набрання законом чинності, якщо до цього мо-

ментуособоюбулавчинена дія(абобездіяльність), щостановитьоб’єктивнусторону злочину, незалежно від того, коли настали чи могли настати суспільно небезпечні наслідки – до набрання законом чинності чи після.

3. Підставоюзворотноїдіїзаконупрокримінальнувідповідальністьучасівідповід-

но до ч. 1 ст. 5 КК є скасування злочинності діяння або пом’якшення кримінальної відповідальності за злочин, або поліпшення становища особи іншим чином за новим за-

коном. Прицьомуслідматинаувазі, щоіскасуваннязлочинностідіяння, іпом’якшення кримінальної відповідальності, і поліпшення становища особи іншим чином можуть бути здійснені шляхом внесення змін як до Загальної частини КК, так і до Особливої. Вирішення питання щодо скасування злочинності діяння або пом’якшення криміналь- ноївідповідальностінапідставівикористанняпідзаконнихнормативно-правовихактів єнеможливимпризастосуваннізаконупрокримінальнувідповідальність(п. 2 мотивувальної частини Рішення КСУ від 19 квітня 2000 р. за справою про зворотну дію кримінального закону в часі) (ВКСУ. – 2000. – № 2. – С. 29–34). Подібним чином вирішу-

18

Стаття 5

ються також питання щодо використання законів, які регулюють правовідносини не кримінально-правового характеру (ВВСУ. – 2008. – № 5. – С. 34).

Про поняття злочинності діяння див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

Під скасуванням злочинності діяння слід розуміти декриміналізацію злочину, тобто переведення законодавцем діяння із розряду злочинних до незлочинних (до правомірнихдіяньабодоправопорушеньіншоговиду, наприкладдоадміністративних правопорушень). Зокрема, скасування злочинності діяння має місце у випадках:

1)вилучення іззаконуприписузописомпевногозлочину(наприклад, декриміналізаціяприприйняттіКК2001 р. наклепуйобрази, відповідальністьзаякібулапередбачена статтями 125 і 126 КК 1960 р., Законом України від 15 листопада 2011 р.

№4025-VІ із КК було виключено статті 202, 203, 207 та деякі інші, що передбачали відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності);

2)звуження в Загальній частині змісту певної ознаки злочину, унаслідок чого ряд діянь, які раніше визнавалися злочинами, перестають містити ознаку, необхідну для їхвизнаннязлочином(наприклад, декриміналізація вбивствазнеобережності, вчиненого особою у віці від 14 до 16 років, шляхом звуження ознаки віку, якого повинен досягти суб’єкт цього злочину: за ст. 98 КК 1960 р. суб’єктом такого злочину були особи, які досягли 14-ти років, за ст. 119 КК 2001 р. – особи, які досягли 16-ти років);

3)введення до опису злочину нової ознаки, якої немає у вчиненому особою діянні. Так, уст. 218 КК2001 р. булавстановленавідповідальністьзафіктивнебанкрутство. Однак на відміну від ст. 1563 КК 1960 р. законодавець увів у диспозицію ст. 218 КК указівку на конкретні наслідки – заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі – як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим булодекриміналізоване фіктивне банкрутство, яке незаподіювало великої матеріальної шкоди (Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» від 15 листопада 2011 р. № 4025-VI статтю 218 виключено із КК (ГУ. – 2011. – 17 груд. (№ 239)). Таким чином законодавець узагалі скасував злочинність діяння – фіктивне банкрутство);

4)уведення до КК спеціальних обставин, що виключають злочинність певного діяння (наприклад, ч. 1 ст. 43 КК визнає незлочинними діяння, що відповідно до КК 1960 р. за інших необхідних умов могли бути визнані службовим злочином);

5)розширення меж правомірного заподіяння шкоди у вже існуючих обставинах, що виключають злочинність діяння (наприклад, відповідно до ст. 16 КК 1960 р. перевищенняммежкрайньоїнеобхідностівважалосязаподіяннябільшоїаборівнозначної шкоди порівняно із відверненою шкодою; відповідно ж до ч. 2 ст. 39 КК 2001 р. перевищенням меж крайньої необхідності є заподіяння більш значної шкоди, ніж відвернена шкода. Таким чином, заподіяння у стані крайньої необхідності рівнозначної шкоди декриміналізовано).

Цетакожвипадки, коли«вдиспозиціїнормизменшеноколопредметівпосягання; виключено зі складу злочинів якісь альтернативні суспільно небезпечні наслідки; обмеженовідповідальністьособишляхомконкретизаціївбікзвуженняспособувчинення злочину; звужено зміст кваліфікуючих ознак тощо» (Рішення КСУ від 19 квітня

19

Розділ ІІ. Закон про кримінальну відповідальність

2000 р. Справа про зворотну дію кримінального закону в часі // ВКСУ. – 2000. –

№ 2. – С. 29–34).

Пом’якшення кримінальної відповідальності полягає в законодавчому зменшенні передбачених КК обмежень прав і свобод, що можуть бути застосовані до особи, яка вчинила злочин. Пом’якшення кримінальної відповідальності має місце у випадках

пом’якшеннякараностідіяннятапом’якшенняіншихкримінально-правовихнаслідків вчинення злочину. Про поняття караності й інших кримінально-правових наслідків див. коментар до ч. 3 ст. 3 КК.

Так, пом’якшення караності діяння, зокрема, має місце у випадках:

1)одночасного зниження верхньої і нижньої меж покарання;

2)зниження тільки верхньої або нижньої межі покарання при збереженні незмінною іншої межі;

3)уведення альтернативного більш м’якого основного покарання;

4)вилучення альтернативного більш суворого основного покарання;

5)заміни безальтернативного основного покарання більш м’яким;

6)зниження верхньої і/або нижньої меж додаткового покарання;

7)перетворення обов’язкового додаткового покарання на факультативне;

8)заміни додаткового покарання більш м’яким видом;

9)вилучення додаткового покарання;

10)внесення змін до диспозиції статті Особливої частини КК, у зв’язку з чим вчинене діяння підлягає перекваліфікації за іншою статтею (частиною статті), що передбачає більш м’яке покарання. Причому, як роз’яснив КСУ, не є внесенням змін до диспозиції статті Особливої частини КК зміна іншими нормативно-правовими актами мінімального розмірузаробітної плати, уякому заКК1960 р. вираховувалася, зокрема, вартість викраденого майна. У такому разі, як зазначив КСУ, зміни кваліфікуючих ознак діяння не відбувається і кримінальний закон зворотної дії не має (Рі-

шенняКСУвід19 квітня2000 р. Справапрозворотнудіюкримінальногозаконувчасі

//ВКСУ. – 2000. – № 2. – С. 29–34).

Виходячи з ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК, пом’якшення інших кримінально-правових наслідків вчинення злочину, зокрема, має місце у випадках:

1)уведення нових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (наприклад, встановлення Законом України від 5 квітня 2007 р. у ч. 5 ст. 321 КК спеціальноговидузвільненнявідкримінальноївідповідальностіпридобровільнійздачіотруйних або сильнодіючих речовин, отруйних або сильнодіючих лікарських засобів);

2)спрощенняможливостізвільненнявідкримінальноївідповідальностізараніше існуючими підставами (наприклад, у ст. 49 КК 2001 р. у деяких випадках скорочені строки давності порівняно зі ст. 48 КК 1960 р.);

3)розширення можливості звільнення від кримінальної відповідальності за ранішеіснуючимипідставами(наприклад, ЗакономУкраїнивід15 квітня2008 р. встановлено можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45

і46 КК осіб, які вперше вчинили необережний злочин середньої тяжкості);

4)розширення переліку обставин, що пом’якшують покарання;

5)звуження переліку обставин, що обтяжують покарання;

20