2. Порядок утворення юридичних осіб та установчі документи

Створення підприємницького товариства є певним процесом. Він складається із цілого ряду юридичних і фактичних дій, як самих засновників, так й відповідних уповноважених державних органів (наприклад, державного реєстратора й т.п.). Ці дії умовно можна об'єднати в стадії (етапи). На окремих стадіях оформляються певні правові документи.

Традиційно розрізняють три порядки утворення юридичних осіб: дозвільний, явочно-нормативний та явочний. Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника, це було характерним способом створення державних юридичних осіб.  У країнах, що застосовують явочно-нормативний порядок, існує загальний нормативний акт, який регулює порядок виникнення і діяльності юридичних осіб. Такий порядок є найбільш поширеним і діє в Україні. Отже, юридичні особи виникають з моменту державної реєстрації, здійсненої в обов'язковому порядку в разі виконання передбачених у даному акті вимог. Дозвільний порядок полягає у вимозі отримання дозволу відповідного державного органу, підприємства тощо на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов'язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров'я, освітою тощо.

При створенні юридичної особи враховується воля та ініціатива особи, яка приймає рішення про таке створення. Юридичні особи приватного права створюються з волі приватних осіб. Цими особами є як фізичні, так і юридичні особи. У законі можуть міститися певні вимоги до осіб, що створюють ту або іншу юридичну особу приватного права, так само як і заборони виступати такими для деяких категорій осіб. Особами, що приймають рішення про створення юридичної особи, можуть бути поряд з особами приватного права, також й особи публічного права.

Отже, за характером волевиявлення виділяють:

1. створення юридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядчий порядок) (розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим). Цей спосіб створення юридичних осіб традиційно іменується розпорядчим порядком;

2. створення юридичної особи шляхом договору між її засновниками (договірний порядок). У таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів засновників тощо.

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації [2, С.45]

Установчі документи – це прийняті та затверджені у встановленому порядку корпоративні акти, що визначають індивідуальні особливості правового статусу господарського товариства і є необхідними за законом. Установчі документи є основними актами, на підставі яких діє юридична особа.

Залежно від форми господарського товариства основним установчим документом може бути:

• статут (установчий документ для акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств з додатковою відповідальністю).

• засновницький договір (установчий документ для повних товариств і командитних товариств) (ст. ст. 120, 134 ЦК України) [7, С.54].

Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Іншими словами, статут юридичної особи визначає її структуру, види і напрями діяльності, порядок управління та інші питання діяльності власне суб'єкта підприємницької діяльності. У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. На відміну від статуту, головним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками юридичної особи, насамперед майнового і організаційного характеру - їх прав та обов'язків, порядку внесення вкладів, порядку розподілу прибутків та збитків.

Деякі автори вважають, що засновницький договір і статут юридичної особи мають однакову юридичну силу, а тому вони затверджуються і змінюються в однаковому порядку. Проте у разі суперечності між положеннями засновницького договору і статуту, перевагу слід віддавати засновницькому договору. Хоча тут виникає питання, з яким я особисто не погоджуюсь. Я вважаю, що перевагу слід надавати статуту, оскільки він є основним документом, яким регламентується діяльність юридичної особи [9, С.63].