Розділ іі поняття особистого статуту та визначення національності юридичних осіб

1. Особистий статут юридичної особи та основні доктрини визначення особистого статуту юридичної особи

З поняттям «юридична особа» пов'язані поняття «національність», «особистий статут» і «особистий закон». Питання про зміст цих понять та їх співвідношення до сьогодні не отримало однакового вирішення у науковій літературі. Так, Л. Раапе вважав, що поняття «особистий статут» і «національність» юридичної особи збігаються. На думку T. А. Лунца, М. М. Богуславського, яку підтримує Л. О. Лялікова, поняття «національність» означає і «особистий статут», і «державну приналежність» юридичних осіб. М. М. Богуславський вказує на те, що особистий закон юридичної особи визначається її «національністю». Ю. М. Юмашев вважає, що «національність» компаній вказує, закон якої держави є «особистим законом» чи «особистим статутом». Протилежну позицію займає В. П. Звєков, зазначаючи, що особистий закон юридичної особи визначає його державну приналежність, «національність» і вирішує на цій основі питання її статуту [8, С.73-74].

У міжнародному приватному праві загальновизнаним є положення про те, що кожна юридична особа належить до певної держави, національним законодавством якої визначається її особистий статут, який має екстериторіальний характер, тобто обов’язковий для визнання за кордоном.

Особистий статут організації відповідає на запитання, чи є дана організація юридичною особою (чи це сукупність фізичних осіб, не наділених таким правом), визначає порядок створення та ліквідації юридичної особи, передбачає її організаційну форму та правоздатність, вирішує долю ліквідаційного залишку тощо [ 4, С.97-98].

Для того, щоб з'ясувати зміст особистого статуту юридичної особи необхідно встановити її «національність» і «особистий закон».

«Національність» юридичної особи - це приналежність до певної держави. «Особистий закон» - це право певної держави. Підтвердженням вказаного є ст. 25 за назвою: «Особистий закон юридичної особи» Закону України «Про міжнародне приватне право» від 2005 p., у ч. 1 якої зазначено, що особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи.

Отже, особистий статут відображає національну належність юридичної особи, але до цього часу не існує єдиного критерію визначення такої національної належності. На сьогодні пропонується кілька доктринальних підходів до вирішення цієї проблеми.

По-перше, це теорія інкорпорації, основний зміст якої і самого критерію інкорпорації (засновництва) зводиться до того, що компанія належить правопорядку країни, в якій вона заснована відповідно до її законодавства. Іншими словами, компанія, утворена за британським законом визнаватиметься британською компанією в тих країнах, колізійне право яких у цій галузі будується на принципах інкорпорації. Прийнято вважати, що дана ознака визначення особистого статуту іноземної юридичної особи властива країнам, що належать до англосаксонської системи права. Разом з тим і держави континентальної системи права у своєму законодавстві й судовій практиці активно її використовують. Російська Федерація, Білорусь, Казахстан, Китай, Чехія, Словаччина, Нідерланди законодавчо закріпили відсилання до закону місця інкорпорації як необхідний колізійний принцип відшукання особистого статуту.

По-друге, це теорія осілості (теорією «ефективного місцеперебування»), відповідно до якої особистим статутом юридичної особи є закон тієї країни, в якій розміщується її керівний орган (рада директорів, правління, інші виконавчі або розпорядницькі органи). Існує думка, що в цьому випадку не має значення, де здійснюється ділова активність такої юридичної особи. До числа держав, що керуються цим критерієм, належать: Франція, Іспанія, Бельгія, Люксембург, Німеччина, Польща та ще деякі інші країни Європейського Союзу. Як правило, юридична адреса суб’єктів господарювання міститься в їхніх статутах чи інших установчих документах, тому вважається, що, керуючись нею, легко встановити приналежність даної юридичної особи до відповідного правопорядку.

По-третє, це теорія центра експлуатації. Ще одним критерієм особистого статуту юридичної особи виступає місце здійснення основної діяльності. Її зміст досить простий: особистий статут юридичної особи визначається законом країни, де відбувається її господарська діяльність. Цей критерій здебільшого використовується в законодавстві та судовій практиці країн, що розвиваються, з метою оголошення «своїми» всіх утворень, що ведуть ділові операції на території даної держави. Ця теорія має певні корені політичного, юридичного та економічного характеру. Країни, що розвиваються, зацікавлені в залученні іноземного капіталу для розвитку національного господарства, і «прив’язати» їх до вітчизняного правопорядку держава може найпростішим шляхом — з допомогою критерію «центра експлуатації» [4, С.98].

І по-четверте, не менш важливою є це теорія контролю, сформульована у судовій практиці під час Першої світової війни для боротьби з так званими "ворожими іноземцями" (зокрема з іноземними компаніями, країна походження яких належала до "ворожого табору"), відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, з території якої здійснюється контроль та управління її діяльністю. Такою державою зазвичай вважається держава "національності" засновників чи основних акціонерів компанії (держава "походження" статутного капіталу компанії) [4, С.99].

Одна з найновіших теорій - теорія нашарування є компромісом між теорією інкорпорації та теорією осілості. Вона передбачає свободу вибору правових норм, що регулюють порядок заснування юридичної особи. Такий вибір здійснюється на підставі юридичного значення та правомірності акту заснування юридичної особи. Інші правовідносини за участю юридичної особи оцінюються також за обраною правовою системою - законом місця інкорпорації, проте імперативні норми держави - місця осілості юридичної особи - мають пріоритет перед нормами права держави, за якими засновувалася ця особа. Обидві правові системи застосовуються тільки альтернативно. Теорія нашарування використовується у разі, якщо цього бажає один з учасників правового процесу. Безперечно, у практиці застосування вказаної теорії виникають протиріччя між правовими нормами держави - місця інкорпорації юридичної особи, та держави - місця осілості юридичної особи [8, c.81].

У сучасних законодавствах більшості держав світу, як правило, застосовується не один, а декілька критеріїв визначення особистого закону юридичної особи. Так, згідно зі ст. 154 Федерального закону Швейцарії 1987 р. "Про міжнародне приватне право", до юридичних осіб застосовується право держави, в якій вони засновані, за умови виконання встановлених правом цієї держави вимог чи їх заснування відповідно до права цієї держави; до юридичної особи, що не задовольняє таких умов, застосовується право держави, з якої фактично здійснюється управління [6, С. 126].