1) Підготовка установчих документів;

2) Державна реєстрація;

3) Відкриття розрахункових рахунків в банківських установах.

На першому етапі власник або власники майна приймають рішення про утворення підприємства, що знаходить відображення в установчих документах.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад та компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Визначено, що залежно від організаційно-правової форми підприємства формами установчих документів можуть бути:

• рішення про утворення підприємства;

• засновницький договір;

• статут підприємства.

Державна реєстрація підприємства здійснюється на основі установчих документів та документу, що засвідчує утворення засновником або засновниками статутного фонду. За підсумками цієї процедури підприємство включають до Єдиного державного реєстру та видають свідоцтво про державну реєстрацію.

Свідоцтво про державну реєстрацію підприємства й копія документа про взяття його на облік в органах державної податкової служби є підставою для відкриття розрахункових рахунків у комерційних банках.

4. Класифікація та структури підприємств

Сучасні підприємства різноманітні за формами свого існування, що проявляється у розгалуженій їх класифікації. У спеціальній літературі, як правило, виділяють наступні класифікаційні ознаки та групи підприємств:

1) за метою та характером діяльності:

• комерційні;

• некомерційні;

2) формою власності:

• приватні;

• колективні;

• комунальні;

• державні;

3) організаційно-господарською формою:

• індивідуальні;

• кооперативні;

• господарські товариства;

4) розмірами:

• малі;

• середні;

• великі;

5) галузевою приналежністю:

• промислові;

• сільськогосподарські;

• будівельні;

• транспортні;

• зв’язку;

• торгівлі;

• побутового обслуговування;

• фінансових послуг;

6) наявністю зв’язку економічних інтересів підприємства з територією країни його діяльності:

• резиденти;

• нерезиденти.

Підприємство як специфічне явище економічної сфери буття постійно еволюціонує, що є однією з причин різноманіття його визначень та форм функціонування, а також необхідності дослідження тенденцій зазначеного процесу.

У сучасних умовах тенденції розвитку підприємства як форми підприємництва визначають наступні основні чинники:

• економічний інтерес суб’єктів господарської діяльності;

• суспільний поділ праці (через поглиблення його форм – спеціалізації та кооперації;

• конкуренція;

• глобалізація економічної сфери буття.

Вплив вищезгаданих чинників визначає характерну рису підприємства як форми підприємництва – господарський експансіонізм, що означає його стратегічну націленість на розширення та опанування нового економічного простору власної господарської діяльності.

Останнє знаходить відображення у наступних тенденція розвитку підприємства як форми підприємництва:

1) що стосується рівнів економічної сфери буття – опанування мезо-, макро- та мегаекономічних рівнів;

2) розмірів підприємств – від малих до середніх та великих;

3) форми власності – від приватної та державної до колективної й комунальної;

4) організаційно-правових форм – від індивідуального підприємства до господарського товариства;

5) способів розвитку – від розширення до злиття та поглинання.

Для організації й здійснення господарської діяльності в цілому та її окремих видів зокрема підприємству потрібні певні виробничі й функціональні підрозділи, які складають його загальну структуру. Форма вибору цієї структури є виключною прерогативою підприємства. На підставі цієї структури формується система управління господарською діяльністю підприємства, оптимальність якої багато у чому визначає її ефективність.

Загальна (організаційна) структура підприємства представляє собою систему виробничих і функціональних підрозділів підприємства, що забезпечують його організаційних розвиток та здійснення господарської діяльності.

До складу загальної структури включають управлінські, виробничі, обслуговуючі та невиробничі підрозділи підприємства.

Більш складною є загальна структура великих національних та міжнародних підприємств, що обумовлено територіальною розгалуженістю ведення їх господарської діяльності.

Зокрема, у їх складі виокремлюють головне підприємство, що має статус юридичної особи та його підрозділи. Останні створюються або у формі філій або представництв юридичної особи. Суттєві відмінності між ними полягають у різному ступені економічної свободи та широті охоплення видів господарської діяльності.

Філія – це структурно виокремлена частина підприємства, що здійснює виробничу діяльність, не є юридичною особою за своїм статусом і хоча має власне керівництво підпорядковане у своїх діях юридичній особі.

Представництво – це структурно виокремлена частина підприємства, що здійснює окремі види господарської діяльності, за винятком виробничої, не є юридичною особою за своїм статусом і повністю підпорядковане їй у своїх діях.

Основу господарської діяльності підприємства становить його виробнича діяльність, що передбачає наявність відповідної структури. Остання, у свою чергу, виступає системоутворюючим елементом загальної структури підприємства.

Виробнича структура підприємства представляє собою систему виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують здійснення його виробничої діяльності.

Складовими елементами виробничої структури є цех, виробнича дільниця та робоче місце.

Виробнича дільниця – це сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однорідна продукція.

Цех – це адміністративно виокремлена частина підприємства, у межах якої виконується комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації.

За характером своєї діяльності цехи класифікують:

• основні (виготовляють продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства);

• допоміжні (виготовляють продукцію, що використовується для власних потреб підприємства);

• побічні (виготовляють продукцію з відходів основного виробництва).

Класифікація виробничої структури підприємства:

1) залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури підприємства:

• безцехова (виробничої дільниці);

• цехова;

• корпусна (корпус – група однотипних основних цехів);

• комбінатська (сукупність технологічно пов’язаних основних цехів);

2) залежно від наявності основних і допоміжних виробництв:

• комплексна;

• спеціалізована.

3) за формою спеціалізації основних цехів:

• предметна;

• технологічна;

• змішана.

Предметна виробнича структура характеризується спеціалізацією структурних виробничих підрозділів на виготовленні певних видів кінцевої продукції підприємства.

Технологічна виробнича структура характеризується спеціалізацією структурних виробничих підрозділів на виконанні певної частини технологічного процесу виготовлення кінцевої продукції підприємства.

Змішана виробнича структура характеризується наявністю на підприємстві основних виробничих підрозділів, організованих за предметним та технологічним принципами.

Основні чинники формування виробничої структури:

• виробничий профіль підприємства (характер та особливості основної продукції);

• обсяг виробництва продукції;

• рівень спеціалізації;

• розташування підприємства щодо підприємств-постачальників.