3. Наприкінці 20-х рр. Було згорнуто українізацію. Її запровадження на початку 20-х кваліфікувалося владою як "буржуазний націоналізм ".

Українське стало розглядатися як "буржуазне", "петлюрівське", таке, що потребує викорінення. Звужувалася сфера вжитку української мови. Закривалися українські та інші національні школи. Були ліквідовані національні райони, національні сільські й містечкові Ради. Національні меншини України опинилися під загрозою зникнення.

На сторінках поетичних і прозових творів, у драматургії й публіцистиці головними героями поставали робітники й колгоспники, рідше - представники інтелігенції. Поширювалася ленінська тематика, розроблялися проблеми радянського патріотизму й інтернаціоналізму. Оспівувалися революційний героїзм у роки громадянської війни та трудові звершення в мирні роки.

Щоб регулювати тематику і зміст художніх видань, ЦК партії посилює контроль за діяльністю письменників. Замість існуючих творчих студій і груп, згідно з постановою ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературних організацій" (1932), утворилася єдина централізована організація, що об'єднувала весь письменницький загал.

4. Розгорнутий наприкінці 20-х років масовий "наступ соціалізму по всьому фронту" означав початок нових гонінь на церкву.

У травні 1929 року II з'їзд Рад України затвердив нову Конституцію республіки. В ній замість "свободи релігійної та антирелігійної пропаганди" проголошувалася "свобода релігійних сповідань та антирелігійної пропаганди".

Священики, служителі релігійних культів, ченці позбавлялися виборчих прав. Віруючі всіх релігійних конфесій перестали бути рівноправними громадянами.

Так само, як і колективізація, розорення церкви досягло апогею наприкінці 1929 р. - у перші місяці 1930 р. Священиків виселяли нарівні й разом з куркулями, бо служителів церкви відносили до категорії селянських господарів, які мали нетрудові доходи.

Церкви руйнували, переобладнували на культосвітні установи або віддавали під господарські потреби, дзвони скидали і передавали "на потреби індустріалізації". На середину 30-х рр. в Україні залишилося лише 9 % діючих культових споруд порівняно з 1913 роком.

ВИСНОВКИ

30-ті рр. в історії розвитку української культури - трагічний час. Саме тоді було вчинено справжній погром культури - розстріляні сотні митців, зруйновані тисячі храмів. Було припинено українізацію, сталінське керівництво розпочало масоване насадження всього російського.

Деяких успіхів було досягнуто в освіті - збільшилася кількість навчальних закладів, учнів та студентів.

Проте все культурне життя знаходилося "під сталінським чоботом" • все, що не відповідало поглядам "Великого Вождя", безжально знищувалося.

Білет №20

1. Особливості писемно-поетичної творчості Козацької доби.

2. Освіта. Вища школа. Наука. Література. Театр. Музика у 30-ті роки ХХ ст.

См. 19.2

Білет №21

1. Книги Лаврської Друкарні.

Лаврська друкарня заснована в 1599 р.

Києво-Могилянська академія - в 1632 р. школа Київського братства, заснована в 1615 р., об'єднана з Лаврською школою, заснованою в 1631 р. Друкарня - працювала на академію.

Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. в Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щнрсь-кий. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко.

2. Культура України в роки війни.

Білет №22

1. Передумови формування Українського театру. Народні думи і пісні.

Театр і музика ХVІІ ст-ХVІІІ. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.

В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на той час дрйми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про муки Христа, спасителя нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю у дорослих і особливо у дітей.

Українська музика розвивалася на народній пісенній основі - піснях і думах, що супроводжували працю й дозвілля, а виконувалися на різноманітних інструментах: цимбалах, "сопілках, скрипках, бубнах, бандурах, балалайках, лірах тощо. Скрипалі, лірники, бандуристи, кобзарі користувалися в народі глибокою пошаною. В музиці відкривалася душа українського народу. У церквах під час релігійних свят і обрядів тоді широко побутував хоровий спів. Професійна музика залишалася виключно церковною.

У братських школах вивчалася теорія музики й співу за рукописними нотними збірниками. У школах створювалися і хорові капели. Такі ж капели існували в маєтках власників для панських розваг: пісні виконували талановиті селянські співаки. Серед народних мас популярними були танці: козачок, гопак, метелиця, веснянка тощо. Піснями і музикою супроводжувалися військові походи козаків Запорозької Січі. їхніми вірними друзями були сурми, труби, котли, тар-бани, кобзи, а серед козаків знаходилися виконавці пісень і дум. Дуже популярною серед простих людей була пісня "Ой, на горі да женці жнуть" про козацького гетьмана Петра Сагайдачного.

У Києві, Львові, Кам'янці-Подільському та інших містах з'явилися музичні цехи, що обслуговували населення на весіллях, святах, при зустрічі гостей, інших урочистостях.

Пісня і музика давали наснагу народові в його нелегкому житті і" праці, тривалій і тяжкій визвольній боротьбі.

--------

Основатели украинского профессионального театра - Марк Кропивницкий, Иван Карпенко-Карый, Панас Саксаганский, Николай Садовский и Мария Заньковецкая - были прежде всего художниками-гражданами. Они видели в театральной сцене трибуну социального, эстетического и этического воспитания масс. Повышению гражданской роли украинского театра содействовало и то, что в годы первой демократической революции он наконец-то избавился от официальных репертуарных ограничений и получил возможность наряду с популярным украинским репертуаром ставить спектакли на украинском языке по пьесам мировой и русской драматургии (Шекспира, Шиллера, Гольдони, Ибсена, Островского, Толстого, Чехова).

В 1907 году Н.Садовский основал в Киеве первый в Украине стационарный украинский театр. На следующий год в нем торжественно было отмечено 25-летие сценической деятельности гениальной украинской актрисы М.Заньковецкой. По сравнению с другими театрами Киева, стационарный украинский театр установил для себя самые дешёвые билеты, организовывал выездные спектакли в селах, чем быстро завоевал славу театра "для мужиков и плебса". Екатеринославский любитель - кинооператор Д.Сахненко экранизировал спектакли этого театра - "Наталку-Полтавку" и "Наймичку". Этим было положено начало украинского художественного кинематографа.

Положительным приобретением в репертуаре театра Садовского были музыкально-драматические произведения прогрессивных украинских и братских славянских и западноевропейских композиторов. На высоком идейно-художественном уровне осуществлялись и оперные спектакли; "Запорожець за Дунаем" С.Гулака-Артемовского, "Наталка-Полтавка", "Чорноморці", "Утоплена", "Різдвяна ніч", "Енеїда" Николая Лысенко, "Катерина" Н.Аркаса, "Роксолана" М.Сичинского, "Галька" С.Монюшка, "Проданная невеста" Ю.Сметаны, "Сельская честь" П.Масканьи (достаточно характерно, что все эти оперы были на темы из жизни простого народа). Спектакли театра Садовского не только жанрово разнообразили его репертуар, но и развивали лучшие национальные черты украинского сценического искусства, в котором органично соединялось драматическое и музыкально-вокальное искусство.

2. Преса. Радіо. Наука. Освіта. Образотворче мистецтво в 40-х роках ХХ ст.

См. билет №23.2

Білет №23

1. Особливості архітектури козацької доби.

Особливості української тогочасної архітектури: вплив європейського Відродження та зміни в будівництві захисних споруд. Ренесансні риси у забудові міст. Поява монументальної скульптури. Розвиток іконопису. Книжкова мініатюра та графіка.

В українській архітектурі XVІ - першої половини XVII ст. було кілька визначальних особливостей. Яскравої самобутності їй надавали передусім оборонні споруди. За тих часів на українських землях зводили замки й міста-фортеці. Крім того, роль оборонних укріплень виконували численні культові споруди - церкви, монастирі, костьоли, синагоги. Порівняно з попередньою епохою будівництво фортифікації зазнало суттєвих змін. Зумовлені вони були як розвитком артилерії, так і утвердженням нових мистецьких принципів, породжених добою Відродження. Поява нових видів вогнепальної зброї змушувала будівничих зміцнювати мури фортифікаційних споруд: вони стали вищими і значно ширшими. Винаходом тих часів були вежі-бастіони. Закисні мури й вежі зробилися більш ошатними: їх почали прикрашати різноманітними арками, парапетами, маківками. Замки у XVII ст. перетворювалися на розкішні палаци, де фортифікаційні споруди, крім основних, почали виконувати й суто декоративні функції.

Так, під час будівельних робіт у XVI ст. нових обрисів набув славнозвісний Луцький замок, збудований ще князем Любартом Гедимі-нокичем у ХІУ ст. Протягом XVI ст. зазнавала змін архітектура Кам'янець-Подільської фортеці, заснованої в XIV ст. її башти прикрасили ренесансними порталами, обрамленнями вікон та бійниць. Було перебудовано й замок В Острозі. Наприкінці XVI ст. його прикрасила Кругла, або Нова, вежа, увінчана кам'яною короною.

Яскравим прикладом тогочасного оборонного будівництва є замки в Теребовлі, Бережанах, Жовкві, Підгірцях, Бродах, Одеську, Мед-жибожі та ін.

Нових обрисів набували укріплені культові споруди. Великі монастирі мали вигляд справжніх фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами. Такими, зокрема, є Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом і Дерманський монастир на Волині, Бернардинський монастир у Заслав!, Успенський Почаївськнй монастир.

До оборони пристосовувались і окремі храми, як, приміром, Покровська церква в с. Сутківцях на Поділлі, Успенський собор Зимненського монастиря під Володимиром, Покровська церква А. Кис/ля у Ниа-кіничах, П'ятницька церква у Львові. Оборонного характеру надавали й мурованим синагогам, що будувалися за межами міських мурів.

Вплив ренесансного стилю передусім відбивався на міських житлових будинках. Унікальним зразком ренесансного будівництва став ансамбль львівської площі Ринок - будинок Корняктя і Чорна кам'яниця, о також споруди, пов'язані зі львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святителів, вежа Корнякта. Авторами цих проектів були Павло Римлянин, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін.

2. Культура повоєнного часу.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

"Ждановщина" - ідеологічна кампанія зі знищення вільнодумних діячів літератури і мистецтва в СРСР, пов'язана з діяльністю секретаря Компартії з ідеології Андрія Жданова

ДАТИ 1953 р. - запровадження обов'язкової семирічної освіти

ПЛАН

1. Відбудова і розвиток освіти. Впровадження обов'язкового семирічного навчання.

2. Наука. Розгром генетики та "лисенківщина" в Україні.

3. Становище та розвиток літератури і мистецтва. "Ждановщина" та боротьба з космополітизмом в Україні.

1. У повоєнний період головним завданням в галузі освіти була відбудова мережі навчальних закладів - шкіл, училищ, вузів.

• У 1944-1950 рр. було відбудовано й споруджено нових 1669 шкіл на 500 тисяч учнівських місць.

У 1950 р. мережа відновлених шкіл досягла довоєнного рівня, проте вона вже не відповідала потребам, що зростали. В Україні налічувалося 6,8 млн школярів, більшості з яких довелося навчатися у ледь пристосованих для занять приміщеннях, що не відповідали елементарним вимогам. Навіть через 10 років по війні третина шкіл республіки все ще працювала у дві, а то й три зміни. Хронічно бракувало шкільного обладнання, підручників, зошитів (у селах для писання використовувалися незадруковані газетні береги). Особливої гостроти набула проблема забезпечення шкіл кваліфікованими вчительськими кадрами.

У 1953 р. в Україні було впроваджено обов'язкову семирічну освіту;

• Зростала мережа ремісничих училищ і шкіл фабрично-заводського навчання, куди набиралася молодь із початковою й неповною середньою освітою. Держава була зацікавлена в навчальних закладах саме такого типу, оскільки в них швидко (впродовж півроку, максимум -двох років) готувалися кадри робітників. Вихованцям забезпечувалося проживання в інтернатах, безкоштовне харчування і спецодяг, що приваблювало позбавлених батьківського піклування підлітків із розорених війною міст і сіл України. Натомість випускники цих навчальних закладів були зобов'язані працювати за призначенням на шахтах, фабриках і заводах, розташованих переважно за межами України - на Уралі, в Сибіру й на Далекому Сході.

• Відновилася діяльність усіх вищих навчальних закладів. У 1950 р. їх налічувалося 160, зокрема 7 університетів, 52 педагогічних, 45 технічних, 19 сільськогосподарських, 14 медичних, 9 мистецьких, 6 правничо-економічних інститутів. Число студентів зросло з 99 тис. у 1946 р. до 325 тис. у 1956 р., близько половини з них навчалися на заочних та вечірніх відділеннях.