2. Григорій Сковорода - просвітитель, філософ, поет.

Григорий Сковорода (1722-1794). Несомненно, наиболее самобытным украинским интеллектуалом того времени был Григорий Сковорода. Сын бедного казака с Левобережья, Сковорода в 12-летнем возрасте поступает в Киево-Могилянскую академию. Учился он долго и разнообразно - то в академии, то на Западе - и, как утверждает легенда, чередовал лекции со странствиями по всей Центральной Европе, "чтобы лучше познать людей". Выучив латынь, древнегреческий, польский, немецкий и старославянский языки, он прекрасно знал философские труды древних^ и новых авторов. Между 1751 и 1769 гг. Сковорода с перерывами преподает в Переяславском и Харьковском коллегиумах, однако необычность его философских взглядов и педагогических методов вызвала гонения со стороны духовных иерархов. В конце концов Сковорода был вынужден оставить официальную педагогику и начать жизнь странствующего философа.

Сковороду называют "украинским Сократом". Пешком обходя родное Левобережье и Слобожанщину, встречаясь с самыми разными людьми, он со всеми вступал в диспуты, у всех выпытывал их взгляды на жизнь. Свои беседы философ заводил и на ярмарке, и в дороге, и на отдыхе в деревенском саду. Больше всего его занимал вопрос о человеческом счастье: как люди понимают его, как добиваются, и в чем на самом деле состоит предназначение и счастье человека. По Сковороде, ключ к счастью - в самопознании и следовании тому пути, к какому каждый "по естеству своему" предназначен. Не нужно человеку ни богатства, ни славы, главное - быть независимым от "мира" и мирских забот. Такие убеждения привели философа к открытой критике старшины и духовенства за то, что они угнетали крестьян.

Творческое наследие Сквороды весьма разнообразно: тут и стихи, и басни, и учебники по этике и поэтике, и философские трактаты. Живя в гармонии с тем, что он так активно проповедовал, странствующий философ заслужил любовь простого народа, а многие его высказывания вошли в народные песни и думы. На могиле своей Сковорода завещал написать: "Мир ловил меня, но не поймал".

Білет №3

1. Особливості Трипільської культури і Черняхівської культури.

Племена доби трипільської культури. За чотири тисячі років до нашої ери первісні люди освоїли перший метал - мідь, який легко піддавався обробці. З нього виготовляли знаряддя праці, зброю і прикраси. Але поряд з мідними виготовлялися предмети й з каменю. Період, коли співіснували вироби з міді й каменю, археологи назвали мідно-кам'яним віком (енеолітом). Саме в цей період на території України жили численні племена трипільської культури (назва від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. археолог В. Хвойко досліджував їх поселення). Протягом 4-2 тисячоліть до н. е. трипільці розселилися на великій території: в басейнах річок Прута, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, а також на Волині, Поділлі, у Північному Причорномор'ї та інших місцевостях.

Археологи дослідили не менше двадцяти великих трипільських поселень й знайшли там немало важливих матеріальних пам'яток трипільської культури: житла, господарські будівлі, вогнища, культові місця, знаряддя праці, зброю тощо.

Трипільські поселення розташовувалися переважно на берегах річок або на важкодоступних горбах і на ранньому етапі складалися з 10-15, а в період розквіту трипільської культури - з кількох сотень глинобитних жител, які обігрівалися печами й мали круглі вікна. Деякі поселення мали оборонні рови і вали.

Головним заняттям трипільців було землеробство й скотарство; мисливство, рибальство і збиральництво відігравали допоміжну роль. В орному землеробстві використовувалися рала і мотики, а тягловою силою були воли. Вирощувалися ячмінь, пшениця, просо та інші культури. Рогові або дерев'яні серпи з крем'яними вкладишами служили трипільцям для збирання врожаю. Зерно перемелювалося ручними кам'яними зернотерками. Трипільці розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Приручали також диких коней. Знаряддя праці виготовлялися з каменю і міді, кісток і рогів тварин: скребачки, ножі, різці, сокири, шила, мотики, молотки тощо. Для виробництва полотна використовувалися примітивні ткацькі верстати, що засвідчує початок ремісництва. Трипільці винайшли перший механічний пристрій - лучковий дриль з крем'яним свердлом.

Посуд виліплювався з глини і випалювався в горнах: горщики, миски, чаші, глечики, амфори, великі макітри для зберігання води і зерна тощо. Ці вироби прикрашалися орнаментом або багатобарвним розписом. На посуді зображались птахи, тварини, люди, дерева, зірки, Сонце, Місяць тощо. Загалом матеріальна культура трипільців була досить високою.

Трипільські племена відіграли визначну роль у формуванні первісного суспільства на території України й були найдавнішими предками слов'ян-праукраїнців.

Доба черняхівської культури. Поступово в житті первісних людей родові общини втрачали свою колишню замкнутість і почали об'єднувати не тільки родичів, а й сусідів. Утворювалися, по суті, нові об'єднання - територіальні, або сусідські общини, які складалися з господарств окремих сімей. Орна земля та угіддя общин нерідко ділилися між сім'ями, а вироблені ними продукти ставали їхньою приватною власністю.

У 1899 р. В. Хвойко відкрив біля с. Черняхова (Київщина) пам'ятки культури слов'янських племен, що жили на Подніпров'ї і Подністров'ї у II-VII ст. Відтоді на території України археологами досліджено понад 2 тис. поселень черняхівської культури. Вони засвідчували порівняно високий рівень орного землеробства (використання рала із залізним наральником), скотарства, ремісництва (розвинуте гончарство, виплавка і обробка металів, виробництво скла, виготовлення речей з дерева тощо). Слов'янські племена черняхівської доби підтримували зв'язки з сусідами: скіфами, сарматами, готами, аланами, таврами та іншими, а також з населенням східних провінцій Римської імперії (про це свідчать знахідки римських монет). Вони торгували там хлібом, худобою, медом, воском, хутрами, рибою, продавали полонених у рабство.

Сучасні археологи висловили обгрунтовану думку про те, що слов'янські племена черняхівської культури називалися антами. Антське суспільство мало певну державну організацію і базувалося головним чином на ранніх феодальних відносинах. Візантійські джерела та археологічні дослідження зафіксували там і наявність решток первіснообщинної організації життя, ознак рабовласництва. Від антів бере початок історія української народності. Цивілізація в Україні нараховує понад 2 тис. років.

Залізний вік приніс східним слов'янам цивілізацію. Уже в зарубинецьку і черняхівську епохи у племен Середнього Подніпров'я і Подністров'я відбувався розподіл общинних орних земель, запроваджувалось і поширювалось індивідуальне сімейне господарство. Окремі сім'ї нагромаджували значні багатства (коні, худоба, вівці, свині, хліб тощо). В середині слов'янських общин виникали умови для майнової нерівності й соціального розшарування.

У суспільстві давніх слов'ян відбувалися глибокі економічні й соціальні зміни. Вожді племен і старійшини родових общин поступово зосереджували у своїх руках владу і значні багатства. Захоплених у війнах полонених вони перетворювали на рабів, що працювали в їхніх господарствах. Проте рабовласництво у слов'ян не стало панівним ладом: нерідко полонені-раби ставали членами сімей вільних общинників, вільними виробниками, або за викуп поверталися на батьківщину. Візантійський імператор Маврикій Стратег повідомляв, що в склавянів і антів рабство не вічне: через певний час вони пропонують полоненим або за викуп повернутися на батьківщину, або залишитися на становищі "вільних і друзів".

У слов'янському суспільстві не виникли умови для рабовласництва, подібного античному в Римі і Греції. Географічні умови життя слов'ян на Подніпров'ї, Подністров'ї, Поліссі, Прикарпатті, Побужжі, Поділлі й Волині не вимагали застосування в землеробстві й скотарстві рабської праці в широких масштабах. Та й слов'янська община залишалася своєрідним захистом вільного селянина-виробника від повного зубожіння й перетворення в раба. Ось головні причини відсутності у східних слов'ян рабовласництва. Вони з самого початку переходили до вищих форм суспільної організації життя.