2.2. Виховання швидкості і реакції

Швидкість – це здатність виконувати рух в короткий відрізок часу. Фізіологічною основою швидкості є лабільність (мінливість) нервово-м’язового апарату, тобто швидка зміна скорочення і розслаблення м’язів.

У швидкості ми розрізняємо три форми її прояву:

• латентний час рухової реакції (прихована);

• швидкість одиночного руху (постановка ноги);

• частота руху.

Методика виховання швидкості:  

• Вправи тривалістю 3-5 с, максимально – 10 с.  

• Вправи для розвитку швидкості повинні бути влаштовані так, щоб вольові зусилля були б спрямовані на швидкість виконання, а не нас спосіб.  

• Кількість спроб повинна бути такою, щоб швидкість виконання вправи була приблизно однаковою.

• Якщо швидкість падає, то роботу на швидкість слід припинити, так як в цьому випадку ми виховуємо вже не швидкість, а швидкісну витривалість.  

• Відпочинок між спробами повинен бути до повного відновлення організму.  

Швидкість виховується тільки на фоні відпочинку, тому її слід планувати на початку учбово-тренувального заняття або мікроциклу (ніколи після якоїсь роботи не виховується).  

Сенситивний період розвитку швидкості 9-14 років, так як в цей період спостерігається швидка зміна скорочення і розслаблення м’язів і найбільші темпи приросту швидкості.  

Латентний час реакції і швидкість одиночного руху залежить в основному від спадковості, а частота руху від середовища. Стабілізація швидкості руху або швидкісний бар’єр Якщо спортсмен довгий час бігав дистанцію змагання, і тривалий час він показує один і той же результат, то наступає динамічний стереотип на швидкість.

На практиці швидкість виконання стопориться, наступає так званий бар’єр і зруйнувати цей бар’єр  надзвичайно важко (зациклення на одному результаті). Руйнується наступними шляхами:  «Забути свій» відрізок.  Вийти з швидкісного бар’єру за рахунок полегшення роботи (ґрунт, нахил).  Наблизитись до свого результату з обтяженням (інший ґрунт, стрецовий пояс, мішечки з піском). У новачків, щоб не наступив швидкісний бар’єр слід йти по шляху різноманітності засобів швидкісно-силової роботи.

У спортивній практиці розрізняють такі рухові реакції:

• проста реакція;

• складна реакція.

Проста реакція – це відповідь наперед відомим рухом на наперед відомий подразник (старт).

Складна реакція – це відповідь яким-небудь рухом на невідомий подразник (кидок м’яча, удар у єдиноборстві). Складна реакція буває двох видів:

• реакція на рухомий об’єкт (м’яч, волан, кулька);

• реакція з вибором (єдиноборство).

Виховання простої реакції здійснюється наступними методами:

1. Повторний метод – коли з кожною спробою спортсмен хоче поліпшити час реагування.

2. Розчленований метод – реакція в полегшених умовах (старт з гори, за власним сигналом).

3. Сенсорний метод – заснований на здатності відчувати витрачений час (сам намагається вгадати свій час пробіжки).

Сенсорний метод відбувається в три етапи:

1 етап – коли спортсменові обумовлюють витрачений час.

2 етап – коли спортсмен вгадує час.

3 етап – коли спортсмен виконує рухи наперед обумовленою швидкістю.

Методика виховання складної реакції:

1. При вихованні складної реакції спочатку слід озброїти учнів найбільшим запасом технічних прийомів і лише після цього давати різні ситуації, де спортсмен вчиться швидко знаходити правильне рухове рішення (передбачити падіння м’яча).

2. При вихованні складної реакції дуже важлива різноманітність ігрових ситуацій або діяльності змагання.

3. При вихованні складної реакції вчать реагувати на дуже велику швидкість об’єкту і на раптовість його появи. З досвідом тренувальної для змагання діяльності складна реакція тренується, але до певної межі. Висока якість складної реакції залежить в основному від спадковості.