2.3. Виховання витривалості.

Якщо людина тривало виконує якусь роботу і втомлюється, але якийсь час за рахунок вольових зусиль вона може зберегти задану інтенсивність роботи це називається фазою компенсованого стомлення.

Якщо вольові зусилля не допомагають й інтенсивність роботи падає, це називається фазою декомпенсованого стомлення.

Витривалість – це здатність протистояти стомленню або тривало виконувати певну роботу без зниження її ефективності.

Крім компенсованого і декомпенсованого в спортивній практиці зустрічаються наступні види стомлення:  

• Фізичне – коли стомлюється нервово-м’язовий апарат.  

• Розумове – коли отримують розумові знання зі свого виду спорту.  

• Сенсорне – стомлення аналізаторів.  

• Емоційне – в основному на змаганнях (сильні переживання).

Залежно від заданих в роботі м’язів стомлення буває:

• глобальне – коли в роботі беруть участь понад 2/3 м’язів;

• регіональне – коли в роботі беруть участь від 1/3 до 2/3 м’язів;

• локальне (або місцеве) – коли в роботі беруть участь менше 1/3 м’язів.

Витривалість буває двох видів:

• Загальна витривалість – це здатність тривало виконувати роботу помірної інтенсивності (довго плавати, бігати).

• Спеціальна витривалість – це здатність тривало виконувати вправи змагань (тривало грати у футбол).

Методика виховання витривалості

1. Засобами виховання загальної витривалості є вправи помірної інтенсивності типу кросу, греблі. Засобами виховання спеціальної витривалості є самі вправи змагань, які виконуються багато разів.

2. Для виховання витривалості використовуються вправи як аеробного, так і анаеробного характеру.

3. Витривалість виховується тільки на фоні стомлення, тому її планують в кінці учбово-тренувального заняття або мікроциклу. Методи: безперервний, інтервальний.

4. У вихованні витривалості обовʼязково проходять функціональні і морфологічні перебудови в організмі.

5. У вихованні витривалості обов’язково підвищуються психічні межі.

6. Сенситивний період розвитку витривалості 15-16 років, коли організм за анатомічними і фізіологічними функціями нагадує дорослого.

7. Витривалість залежить від середовища.

2.4. Виховання спритності

Спритність – це  здатність швидко освоювати швидкі рухи;  

Методика виховання спритності

1. Стандартними засобами виховання спритності є гімнастика, акробатика, спортивні і рухливі ігри.

2. При вихованні спритності на початку слід озброїти учнів найбільшим запасом різноманітних вправ і лише після цього давати різні ситуації, де учень вчиться знаходити правильне рухове рішення.

3. При вихованні спритності слід йти по шляху поступового ускладнення вправи за координаційною складністю.

4. Сенситивний період 10-15 років.

5. Спритність залежить від середовища.

Методи: повторний, ігровий, змагальний.

2.5. Виховання гнучкості

Гнучкість – це здатність виконувати рухи з великою амплітудою. Гнучкість залежить від еластичності м’язів, сухожиль і зв’язок, від часу доби і температури і не залежить від статури.

Гнучкість буває:

• активна – це здатність проявляти її тільки за рахунок власних м’язових зусиль.

• пасивна – це здатність проявляти її крім власних м’язових зусиль ще і за рахунок якихось зовнішніх сил.

Методика виховання гнучкості

1. Засобами виховання гнучкості є вправи з великою амплітудою, так наприклад вправи на розтягування.

2. Вправи на розтягування потрібно виконувати серіями по кілька разів (заздалегідь розігрівшись) до появи легкої болі. Гнучкість краще всього підтримувати щодня.

3. В учбово-тренувальному занятті роботу на гнучкість можна планувати в будь-якій частині заняття, так як втома на гнучкість не впливає (на пасивну, а на активну впливає).

4. Сенситивний період розвитку гнучкості  для звичайних дітей 7-10 років, для груп зі спортивною спеціалізацією – 4-6 років.

5. Гнучкість в основному залежить від спадковості.