Тема: міжнародні норми в галузі охорони праці План

1. Вступ. Мета дисципліни, її методологічна основа.

2. Міжнародні організації в сфері охорони праці (МОП, МАГАТЕ, ВООЗ, СНД, Європейський Союз) і законодавство з охорони праці

3. Соціальне партнерство і соціальний діалог в Європейському Союзі й Україні

4. Міжнародні стандарти SA 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

Мета вивчення дисципліни «ОПГ» ‒ формування у майбутніх фахівців умінь та компетенцій для забезпечення ефективного управління охороною праці та поліпшення умов праці з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу та міжродного досвіду, а також в усвідомленні нерозривної єдності успішної професіійної діяльності з обовʼязковим дотриманням усіх вимог безпеки праці у конкретній галузі.

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основними суб’єктами охорони праці є працівник, роботодавець і держава.

Методологічною основою дисципліни є науковий аналіз умов праці, виробничих процесів та обладнання, робочих місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення і дослідження шкідливих і небезпечних виробничих чинників, виникнення можливих аварійних ситуацій, і на цій підставі розробка і реалізація заходів з попередження і усунення несприятливих виробничих чинників та створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Одним із загальновизнаних міжнародною спільнотою прав людини є право на безпечну працю.

Якщо Україна приймає участь в міжнародних програмах та угодах і при цьому вимоги міжнародних норм по охороні праці є вищими за вимоги законодавства України, то повинні виконуватися міжнародні вимоги по охороні праці.

Основними інституціями міжнародного співробітництва в сфері охорони праці є:

• Організація Об’єднаних Націй;

• Міжнародна організація праці;

• Всесвітня організація охорони здоров’я;

• Міжнародне агентство з атомної енергії;

• Європейський Союз;

• Співдружність незалежних держав.

Організація Об’єднаних Націй (ООН) – заснована 24 жовтня 1945 р. До компетенції ООН, згідно з її статутом, входить всебічний розгляд проблем у галузі прав людини. Генеральна Асамблея ООН приймає з цих питань резолюції (серед них особливо важливе значення мають декларації) і договори.

10.12.1949 р. ООН прийняла Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати кожній людині право на життя», а також «право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці».

Зазвичай питання, які стосуються прав людини, включаються в її порядок денний за рекомендацією Економічної і Соціальної ради (ЕКОСОС) або за пропозицією держав-членів. Більшість таких питань Генеральна Асамблея передає на розгляд у свій Третій комітет (з соціальних, гуманітарних і культурних питань), який готує щодо них проекти резолюцій, що приймаються Генеральною Асамблеєю.

Економічна і Соціальна Рада ООН приймає з питань прав людини резолюції або проекти резолюцій (у тому числі декларацій) і договорів, які передає для ухвалення до створених при ЕКОСОС Комісії з прав людини й Комісії з положення жінок.

Спеціалізованою установою ООН, що опікується проблемами поліпшення життя людей у країнах, що розвиваються, і у країнах з перехідною економікою на основі розвитку їхньої промисловості, є ООН по промисловому розвитку (ЮНІДО).

Послуги, що надаються ЮНІДО, покликані допомогти цим країнам перебороти труднощі в соціальній та економічній областях і домогтися більше широкої участі на світовому ринку, використовуючи свій власний фундамент дострокового стійкого розвитку. Вона відіграє роль каталізатора у здійсненні змін і надає промислові послуги, які мають важливе значення для споживачів, допомагають їм забезпечувати власний економічний добробут і розвивати національний потенціал.

Міжнародна Організація Праці (МОП) – одна з найдавніших міжурядових організацій – була створена у 1919 році і розвивалась спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року – як перша спеціалізована установа ООН. Штаб-квартира МОП – Міжнародне бюро праці (МБП) – розташована в Женеві, Швейцарія. Сьогодні членами МОП є 170 країн. Україна є членом МОП з 1954 року.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню загального і міцного миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці й життя працівників усіх країн.

Особливість МОП – це її тристороння структура: в діяльності організації від усіх країн-членів МОП на рівних засадах беруть участь:

• представники урядів;

• представники організацій працівників;

• представники організацій роботодавців.

Вищим органом МОП є Генеральна конференція – Міжнародна конференція праці; виконавчий орган – Адміністративна рада.

До основних завдань діяльності МОП належать:

• регламентація робочого часу;

• регламентація набору робочої сили;

• боротьба з безробіттям;

• гарантії заробітної платні, яка забезпечує нормальні умови життя;

• захист працівників від професійних захворювань і нещасних випадків на виробництві;

• захист дітей, юнаків і жінок;

• регламентація питань соціального страхування і соціального забезпечення;

• організація професійно-технічної освіти.

Конвенція (франц. convention (лат. conventio – договір, погодження) МОП - це міжнародний договір на рівні урядів держав в питаннях трудових стосунків (включаючи охорону праці), передбачливе дотримання загальновизнаних, погоджених правил, який приймається щорічно на Міжнародній конференції праці.

Рекомендація МОП – міжнародний документ, який розроблений і прийнятий МОП і розширює зміст тієї чи іншої Конвенції.

МОП прийнято 179 конвенцій і 184 рекомендації. Вони охоплюють практично всі аспекти трудового права і права у сфері соціального забезпечення. 50 конвенцій було ратифіковано СРСР, з них 43 продовжують діяти в РФ. Україною за станом на 2007 р. ратифіковано 62 Конвенції МОП.

В МОП діє система контролю за застосуванням у країнах-членах Організації конвенцій і рекомендацій. Кожна держава подає звіти про застосування на своїй території ратифікованих Конвенцій, а також інформацію про стан законодавства і практики з питань, що порушуються в окремих, не ратифікованих нею конвенціях.

МОП активно працює в Україні з початку 90-х років. Нею вже здійснено проекти пов’язані з аналізом стану соціальної політики, кризового стану ринку праці в Україні (1995 рік), розвитком соціального партнерства. Протягом усього часу МОП надає допомогу Урядові України в експертній оцінці законопроектів, ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців з міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

Нині МОП здійснює в Україні важливі проекти, пов’язані з розробкою моделі соціального бюджету, ринком праці та професійним навчанням безробітних, розвитком малого та середнього підприємництва, соціального партнерства і діалогу.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) створена у 1946 році на Міжнародній конференції з охорони здоров’я у Нью-Йорку. Статут набув чинності 7 квітня 1948 р. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров'я. Штаб-квартира розміщена у Женеві (Швейцарія). У ВООЗ входять 190 держав.

Головною метою ВООЗ є сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу. Текст Уставу ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я». Основні напрямки її діяльності: боротьба з інфекційними хворобами; розробка карантинних і санітарних правил; вирішення проблем соціального характеру. В сфері охорони праці ВООЗ координує розробку нормативів якості виробничого середовища.

Вищим органом ВООЗ є Всесвітня Асамблея охорони здоров’я до якої входять представники усіх країн – членів організації. Вона скликається щороку.

Виконавча рада ВООЗ, яка складається з представників 31 держави, що вибираються Асамблеєю на 3 роки, збирається не рідше 2 разів на рік. Виконавча рада виконує рішення Асамблеї, визначає порядок денний засідань Асамблеї, створює комітети, вживає заходи надзвичайного характеру. Адміністративним органом Виконавчої ради є Секретаріат на чолі з генеральним директором.

Представники ВООЗ знаходяться в кожній країні-членові ВООЗ – і на місцях відповідають за діяльність ВООЗ у країнах перебування, консультують уряди щодо розробки й реалізації національних програм охорони здоров’я.

Для того, щоб подолати значні відмінності у показниках здоров’я, що існують між країнами Заходу і Сходу Європи, було започатковано програму «Євроздоров’я». Її мета – надати суттєву допомогу країнам Центральної та Східної Європи. Для успішного виконання цієї програми у кожній з країн, яким надається допомога, створено бюро ВООЗ.

Бюро ВООЗ в Україні створене у 1994 році. Впроваджуючи програми співробітництва між Урядом України та Європейським регіональним бюро ВООЗ, бюро ВООЗ в Україні має такі цілі:

• координація використання технічної допомоги ВООЗ в Україні;

• розвиток міжнародного співробітництва в сфері охорони здоров’я із широким залученням міжнародного співтовариства, мобілізація ресурсів і оптимізація їх використання;

• обмін необхідною інформацією;

• ознайомлення громадськості з проблемами охорони здоров’я.

Особливо важливими у роботі ВООЗ є спільні з МОП Декларація і Програма дій, прийняті на міжнародному саміті по соціальному розвитку, що проходив у Копенгагені в 1995 році. Декларація пропонує націям домагатися повної продуктивної зайнятості на основі вільного вибору роботи як основного пріоритету економіки і соціальної політики. Завдання полягає не в тім, щоб створити нові робочі місця, а в поліпшенні їхньої якості, гарантії основних прав і інтересів працівників. Створення якісних робочих місць включає заходи щодо гарантій здорового й безпечного виробничого середовища, усунення небезпек для здоров’я, пов’язаних з навколишнім середовищем, забезпеченню гігієни і безпеки праці. Гігієна праці допомагає здійснювати активне партнерство в галузі працевлаштування, охорони здоров’я та навколишнього середовища з метою стійкого розвитку.

Міжнародна агенція з атомної енергії МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency — IAEA)

Ця міжурядова організація в галузі використання атомної енергії була створена за рішенням ООН на міжнародній конференції у Нью-Йорку. Статут Агенства був прийнятий 26 жовтня 1956 року і набув чинності 29 червня 1957 року. Штаб-квартира знаходиться у Відні (Австрія). В організацію входять 150 держав, в тому числі й Україна.

Агентство ставить своєю метою сприяти розвитку міжнародного співробітництва в галузі світового використання атомної енергії і забезпечувати, аби запропонована МАГАТЕ допомога не використовувалася у військових цілях.

Вищий орган МАГАТЕ – Генеральна конференція, що складається з представників усіх держав-членів, які збираються щорічно на чергові сесії. Генеральна конференція здійснює загальне керівництво політикою й програмами МАГАТЕ. Оперативним керівництвом усією діяльністю МАГАТЕ займається Рада управляючих. До її складу входять 35 держав, з яких 22 вибираються Генеральною конференцією, а 13 обираються Радою з числа найбільш розвинутих країн в галузі технології атомної енергії, включаючи виробництво сировинних матеріалів.

Секретаріат МАГАТЕ здійснює адміністративно-технічне керівництво організацією. Він очолюється генеральним директором, який призначається на чотири роки Радою управляючих та затверджується Генеральною конференцією.

МАГАТЕ має два постійних комітети: з адміністративних і бюджетних питань, а також із технічної допомоги. До МАГАТЕ входить також Науково-консультативний комітет, що складається з 15 авторитетних вчених у галузі атомної енергії. Комітет розробляє рекомендації для генерального директора з науково-технічних програм діяльності Агенства.

Основні напрямки діяльності МАГАТЕ:

• встановлення стандартів ядерної безпеки і захисту довкілля;

• організація й координація досліджень і розробок у галузі ядерної енергетики, радіаційної безпеки;

• надання технічної допомоги державам-членам Агенства;

• здійснення контролю (гарантій) за світовим використанням атомної енергії;

• заохочення обміну науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії.

Одна з головних функцій МАГАТЕ полягає в застосуванні системи гарантій для забезпечення того, щоб ядерні матеріали, призначені для мирних цілей, не використалися для озброєння. Система гарантій складається з трьох блоків:

• звітність про використання атомних матеріалів;

• технічні засоби контролю за контейнерним зберіганням матеріалів;

• інспекції.

Прийняття гарантій є добровільною справою. Але якщо держава підписала угоду про гарантії, то вона повинна надавати Агенції всю інформацію про використання атомної енергії й науково-практичні роботи в цій галузі, а також допускати інспекторів МАГАТЕ для перевірки. Гарантії розповсюджуються як на ядерні, так і на неядерні держави, які використовують атомні матеріали в мирних цілях (наприклад, мають атомні електростанції, що працюють на довізній сировині).

Інспектуванню підлягають усі держави-члени МАГАТЕ, за винятком великих держав. Але в добровільному порядку США, Росія, Китай, Франція й Велика Британія також поставили деякі свої ядерні установи під гарантії Агенції. Угоду про гарантії повинні укладати з МАГАТЕ держави, які не мають зброї, але є учасниками Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), Договору про заборону ядерних випробувань у Латинській Америці (Договір Тлателолко) або Договору про утворення без’ядерної зони в південній частині Тихого океану (Договір Раротонга).

Останніми роками представники МАГАТЕ ретельно перевіряли наявність ядерної зброї в Іраку (напередодні озброєного втручання в Міжнародні організації як регулятор міжнародних економічних відносин... цю країну низки держав), але не знайшли її. У 2006 р. виник конфлікт навколо атомних програм Ірану, й МАГАТЕ зайняла рішучу позицію недопущення процесу збагачення атомної сировини в цій країні, бо це об’єктивно створює умови для виготовлення ядерної зброї.

Технічна допомога — інший важливий напрям діяльності МАГАТЕ. Вона призначена для становлення й розвитку національних систем ядерної енергетики для мирних цілей. Технічна допомога включає:

• надання послуг експертів;

• підготовку національних кадрів в галузі атомної енергетики;

• поставку обладнання для АЕС та наукових лабораторій.

Технічне співробітництво фінансується Фондом технічної допомоги й співробітництва, а також коштами ПРООН.

Серед функцій МАГАТЕ є також: розроблення планів ядерної безпеки; знешкодження діяльності атомних установок; радіаційний захист; використання атомних матеріалів (ізотопів тощо) в медицині, фармацевтиці, сільському господарстві; теоретичні дослідження в галузі ядерної фізики, радіобіології та ін. МАГАТЕ є спонсором Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті (Італія), має Лабораторію морського середовища в Монако. Агенція поширює інформацію про можливості використання атомної енергії в мирних цілях. Зокрема разом з АЯЕ, вона публікує «Червону книгу» з інформацією про ресурси, виробництво урану й попит на нього. МАГАТЕ пропонує також цілу серію програм та послуг по заходам безпеки на АЕС. Ці програми набувають особливого значення після Чорнобильської катастрофи.

Європейський Союз – економічна асоціація країн Європи. В ЄС утворений єдиний внутрішній ринок, зняті обмеження на вільне переміщення товарів, капіталів, робочої сили між країнами, створена єдина валютна система.

Початково ЄС був заснований по Римському Договору 1957 року, як спільний ринок 6 європейських держав. Остаточне створення Європейського Союзу було затверджено Трактатом 7 лютого1992 року в Маастрих (Нідерланди).

Виконавчим органом ЄС є Європейська Комісія – вона складається з 20 членів, які призначаються на 5 років національними урядами, але повністю незалежні у виконанні своїх обов’язків. Склад комісії затверджується Європарламентом.

Європарламент – це зібрання із 626 депутатів, які напряму вибираються громадянами країн – членів ЄС терміном на 5 років. Він приймає спільні рішення з Радою Міністрів по конкретним питанням і контролює роботу Рад ЄС і Європейської Комісії

Соціальний аспект розвитку ЄС має таке саме значення, як і економічний. Про це свідчить схвалений в Страсбурзі у 1989 році «Статут про соціальні права».

Практичні результати втілення Статуту пов’язані з розробленими програмами дій, у відповідності до яких найбільша кількість обов’язкових директив була підготовлена саме з питань ОП.

Забезпечення гарних умов праці на робочому місці – одна із головних цілей Статуту про соціальні права. Статут підкреслює також право працівників на отримання інформації, особливо при зміні трудових умов.

Законодавство Євросоюзу в сфері охорони праці можна умовно розділити на дві групи:

 директиви ЄС щодо захисту працівників;

 директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).

Законодавство Євросоюзу про охорону праці згруповане таким чином:

 загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

 вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків; Директива Ради 92/91/ЄЕС щодо охорони праці на підприємствах, де здійснюється видобування мінеральної сировини через свердловини, Директива Ради 92/104/ЄЕС щодо охорони праці на підземних і відкритих гірничодобувних підприємствах; Директива Ради 93/103/ЄС під час роботи на борту риболовних суден; Директива Ради 1999/92/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників, які піддаються потенційній небезпеці у вибухонебезпечних середовищах);

 вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці; Директива Ради 90/269/ЄЕС щодо ручного переміщення вантажів, коли є ризик пошкодження спини у робітників; Директива Ради 90/270/ЄЕС щодо роботи за екранами дисплеїв; Директива Ради 92/58/ЄЕС щодо використання знаків про загрозу безпеці та/чи здоров'ю на роботі);

 вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі; Директива Ради 2000/54/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних із застосуванням біологічних робочих матеріалів під час роботи; Директива Ради 9824/ЄС щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних робочих речовин на робочому місці; Директива Ради 96/82/ЄС про запобігання значних аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами; Директива 2002/44/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту робітників від ризиків, пов'язаних з вібрацією, Директива Ради 36/ 188/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, пов'язаної з дією шуму на виробництві (скасовується Директивою 2003/10/ЄС від 15.02.2006 р.); Директива 2003/10/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних із шумом; Директива Ради 83/477/ЄЕС про захист працівників від небезпеки, спричиненої на робочому місці азбестом);

 захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі; Директива Ради 91/383/ЄЕС щодо працівників, які перебувають у тимчасових трудових відносинах);

 положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

 вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин; Директива Європейського парламенту та Ради 89/688/ЄЕС щодо засобів індивідуального захисту; Директива Європейського парламенту та Ради 94/9/ЄС щодо обладнання та захисних систем, призначених для використання у вибухонебезпечних середовищах; Директива Ради 87/404/ЄЕС щодо простих посудин, які працюють під тиском; Директива 97/23/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо загальної безпеки продукції).

Окрім нормативно-правових актів, у Євросоюзі широко застосовуються заходи незаконодавчого характеру (наприклад, кожні п'ять років приймаються програми дій з охорони праці на робочому місці).

Європейська Комісія має намір інтенсифікувати роботу з міжнародними організаціями, такими як ВООЗ і МОП. Крім того Комісія сприяє роботі Співтовариства в країнах третього світу і виконанню угод, укладених із країнами Центральної і Східної Європи. Щодо останніх, то передбачають наближення їхніх законодавств у сфері ОП до відповідних законодавств Європейського Союзу. Комісія Євросоюзу має намір працювати над поліпшенням умов виробничого середовища у цих країнах.

Налагоджується співробітництво в галузі ОП України із Європейським Союзом. На саміті «Україна - ЄС» в 2010 році був підписаний протокол до Угоди про партнерство і співробітництво по основним принципам участі в програмах ЄС.