Співдружність Незалежних Держав – снд

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

СНД не є державою і не має наднаціональних повноважень. Всі органи СНД мають виключно консультативні та координаційні функції. Членство в СНД є добровільним, і, згідно зі ст.10 Угоди про Співдружність Незалежних Держав, кожен з учасників має право призупинити чи припинити своє членство, повідомивши про це її учасників за рік.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку держав-членів. Таке співробітництво має перетворитися в майбутньому на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб’єктами міжнародного права.

Передбачалося, що СНД стане потужним економічним об’єднанням на кшталт Європейського співтовариства. Для цього, здавалося, були об’єктивні підстави. Промисловий потенціал держав СНД становить 10% від світового, запаси основних видів природних ресурсів – 25, експортний потенціал – 4,5%, простір СНД має досить розвинуту транспортну інфраструктуру

В 1992 році в Алма-Аті було засновано Міжпарламентську Асамблею СНД як консультативний орган для підготовки проектів законодавчих документів, що являють взаємний інтерес держав-учасниць. В 1995 році глави держав СНД підписали Конвенцію про Міжпарламентську Асамблею, відповідно до якої МПА одержала офіційний статус міждержавного органу.

Штаб-квартира Міжпарламентської Асамблеї держав – Таврійський палац у Санкт-Перебурзі.

У своїй діяльності МПА найбільше значення надає питанням, пов’язаним з гармонізацією та зближенням законодавств держав Співдружності. Ця робота втілюється в прийнятих МПА модельних законодавчих актах і рекомендаціях, при створенні яких враховується досвід парламентів країн Співдружності і міжнародних парламентських організацій.

При Виконавчому комітеті СНД функціонує Консультативна Рада з питань праці, міграції та соціального захисту населення держав-учасників СНД. Вона створена відповідно до Міжурядової угоди (Москва, 1992 рік). Україна не є учасником Угоди, але бере активну участь практично у всіх засіданнях Консультативної Ради як спостерігач. Цілями Консультативної Ради є:

• вироблення узгодженої політики шляхом консультацій та обміну думками з проблем, що представляють взаємний інтерес;

• гармонізація законодавства держав – учасників Співдружності і врегулювання питань, пов’язаних із трудовими відносинами, міграцією, зайнятістю, соціальним захистом та ОП;

• розробка позицій і парафування проектів міждержавних угод із цих питань.

Основними завданнями Консультативної Ради є: сприяння формуванню узгодженої політики та заходів по її здійсненню в сфері трудових відносин і соціального партнерства, ОП, взаємодії в рішенні проблем міграції й зайнятості, соціального захисту населення та охорони здоров’я громадян, які піддалися впливу радіації.

Основними напрямами діяльності Ради є:

• формування спільного ринку праці і регулювання міграції робочої сили;

• визначення правового статусу трудящих-мігрантів і членів їхніх родин;

• створення і удосконалення нормативної бази з питань праці для країн СНД;

• пенсійне забезпечення громадян-учасників СНД;

• регулювання соціально-трудових відносин у транснаціональних корпораціях;

• проведення скоординованої політики в галузі умов і ОП з урахуванням загальноприйнятих міжнародних правил;

• рішення проблем інвалідності й інвалідів;

• соціальний захист ветеранів, громадян, що постраждали в результаті радіаційних катастроф і аварій.

Радою підготовлені та прийняті такі міжурядові угоди:

• Про співробітництво в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігрантів (1994 рік);

• Про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків (1994 рік);

• Про співробітництво в галузі охорони праці (1994 рік);

• Про порядок розслідування нещасних випадків на виробництві, що відбулися із працівниками при знаходженні їх поза державою проживання (1994 рік);

• Про співробітництво в рішенні проблем інвалідності й інвалідів (1996 рік)

• Про порядок розробки й дотримання погоджених норм і вимог з ОП до продукції, яка взаємно поставляється (1996 рік);

• Про регулювання соціально-трудових відносин у транснаціональних корпораціях, що діють на території держав-учасників СНД (1997 рік);

• Про співробітництво по застосуванню Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників і Кваліфікаційного довідника посад службовців (1999рік).

В рамках Угоди про співробітництво в галузі ОП фахівці України разом із фахівцями інших держав СНД проводять спільну роботу щодо удосконалення Системи стандартів безпеки праці , узгодження та розробки нормативної бази в сфері ОП для країн СНД.

Кожна зі Сторін цієї Угоди також визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення та інші документи з питань ОП, видані державними та іншими уповноваженими на те органами про освіту працівників, їх кваліфікацію і допуск до виконання робіт підвищеної небезпеки.

В рамках СНД розвиваються також двосторонні контакти в галузі ОП, зокрема, між Україною та іншими державами – членами СНД.

На сьогодні Україна уклала угоди про взаємне працевлаштування громадян з Литвою, Росією, Молдовою, Білоруссю, Латвією, Вірменією. Укладені також двосторонні угоди у сфері соціального забезпечення з Латвією, Литвою, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Естонією, Молдовою, Росією.

-2-

В Україні основними суб’єктами охорони праці є працівник, роботодавець і держава.

У роботодавця і працівника – свої інтереси до охорони праці та природне прагнення дотримувати їх з найменшими для себе втратами. Держава покликана встановити гарантії прав й обовʼязків кожного із субʼєктів і створити механізм виконання встановлених норм ОП, для чого видаються закони й утворюються органи управління та нагляду за охороною праці. Але й, міжнародний досвід доводить, що якою б сильною не була законодавча складова системи ОП, все-таки найдієвішим залишається шлях переговорів, спільний пошук шляхів вирішення проблем ОП в організації.

Сьогодні в процесі трудових відносин ми все частіше зіштовхуємося з поняттям «соціальне партнерство». Воно прийшло до нас із міжнародного досвіду трудових стосунків і поступово стає нормою нашого життя.

Соціальне партнерство – взаємодія органів державної влади, об’єднань роботодавців і профспілок у визначенні і проведенні в життя узгодженої соціально-економічної політики, політики в галузі трудових стосунків, а також двосторонні стосунки між роботодавцями і профспілками, спрямовані на забезпечення узгодження їхніх інтересів.

Процес досягнення згоди між сторонами трудових стосунків визначається як соціальний діалог. Закон України «Про соціальний діалог в Україні» від 23 грудня 2010 року дає таке визначення:

Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних стосунків.

Соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному (підприємство, установа, організація) рівнях на тристоронній або двосторонній основі.

Субʼєктами (сторонами) соціального партнерства (діалогу) є:

• працівники – в особі профспілок;

• роботодавці – в особі обʼєднань роботодавців;

• держава – в особі органів державної влади.

Ідея соціального партнерства, зокрема в галузі ОП, є основоположною в діяльності міжнародних організацій. Міжнародна організація праці (МОП) вцілому має унікальну тристоронню структуру, визнану компетенцію і багатий досвід у соціальній сфері, тому вона відіграє важливу роль у розробці принципів, якими керуються уряди, організації роботодавців і організації працівників.

В Європейському Союзі соціальна політика також побудована на принципах соціального партнерства.

-3-

Соціальне партнерство в документах Євросоюзу часто позначають терміном «соціальний діалог». В Євросоюзі соціальному діалогу, зокрема, в сфері охорони праці, надають істотне значення. Актуальним вважають завдання щодо інтенсифікації консультації із представниками урядів держав-членів і із соціальними партнерами – тобто з працівниками та роботодавцями.

Основну роль у цих консультаціях відіграють Комісія з безпеки і гігієни праці та Консультативний комітет з безпеки, гігієни й охорони здоровʼя.

Кожен субʼєкт економічної діяльності має брати на себе відповідну соціальну відповідальність перед державою, суспільством, працівниками та довкіллям.

Соціальна відповідальність – це відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і етичну поведінку, яка

• сприяє стійкому розвитку, здоровʼю і добробуту суспільства;

• враховує очікування зацікавлених сторін;

• відповідає діючому законодавству і узгоджується з міжнародними нормами поведінки;

• інтегрована в діяльність всієї організації і реалізується нею на практиці.