- •Тема 1 Культура наукової мови
- •1. Становлення та розвиток наукової мови
- •2. Поняття культури мови й культури мовлення
- •3. Основні комунікативні ознаки культури мовлення
- •Запитання і завдання
- •Тема 2 Загальна характеристика наукового стилю мовлення
- •1. Науковий стиль української мови. Особливості наукового стилю.
- •2. Мовні формули в науковому стилі
- •Запитання і завдання
- •Тема 3 Науковий текст
- •Текст як наукове поняття
- •2. Текст і дискурс
- •3. Речення і висловлювання
- •4. Ознаки тексту
- •5. Специфіка роботи з науковим текстом
- •Запитання і завдання
- •Тема 4 Культура термінотворення
- •1. Історія розвитку сучасної української термінології
- •2. Поняття “термін”, “термінологія”, “терміносистема”, “термінознавство”.
- •3. Поняття “дефініція”
- •4. Вимоги до термінів
- •Системність
- •Однозначність
- •Мотивованість
- •Точність
- •5. Структура термінів
- •Запитання і завдання
- •Тема 5 Жанри наукових текстів на правах рукопису
- •Курсова робота
- •Дипломна робота
- •Магістерська робота
- •4. Критерії оцінки і порядок оцінювання наукових робіт студентів (курсових, дипломних (кваліфікаційних), магістерських)
- •Запитання і завдання
- •Тема 6 Жанри наукових вторинних текстів
- •Анотація
- •Конспект
- •Рецензія
- •Реферат
- •Запитання і завдання
- •Тема 7 Правила оформлення наукової роботи Оформлення наукової роботи відповідно до дсту
- •Структура наукової роботи
- •Нумерація
- •Ілюстрації
- •Таблиці
- •Формули
- •Загальні правила цитування і посилання на використані джерела
- •Оформлення списку використаних джерел
- •Додатки
- •Запитання і завдання
- •Тема 8 Культура усного наукового мовлення
- •Мовленнєвий етикет як компонент комунікації студентів та спеціалістів
- •Етикетні формули в спілкуванні
- •3. Мовний етикет української науки
- •Етикетні вирази науковців
- •Запитання і завдання
- •Тема 9 Жанри усного наукового мовлення
- •Форми колективного обговорення проблем
- •Переговори
- •Дискусія
- •Запитиання і завдання
Запитання і завдання
У якому столітті почав формуватись науковий стиль української мови?
Чому латина не виконувала тих функцій, що раніше?
Хто і коли заснував журнал «Основа»? Назвіть інші наукові товариства.
У якому році почало працювати наукове товариство імені Тараса Шевченка?
Коли було створено Інститут української наукової мови?
Поясніть поняття «культура мови» і «культура мовлення».
Охарактеризуйте поняття «мова», «мовлення» і «спілкування».
Назвіть основні ознаки мовлення, охарактеризуйте їх.
Тема 2 Загальна характеристика наукового стилю мовлення
1. Науковий стиль української мови. Особливості наукового стилю.
Сучасна українська мова, як природний вербальний резервуар інформації, має розгалужену систему функціональних різновидів - стилів, які обслуговують різні потреби комунікації: повідомлення, інструктаж, з'ясування, пояснення, обґрунтування, переконання, обговорення, пропаганда, діяння, вплив тощо. Відомо, що власне лінгвістичне вивчення мови науки почалося з часу виходу в світ (середина XX ст.) книги англійського вченого Т. Сейворі "Мова науки".
Творення української наукової мови відбувалося за нелегких умов як через необхідність розв'язання внутрішньомовних термінологічних проблем, так і через вплив екстралінгвальних (позамовних) факторів, що виявлялися в постійній боротьбі українців за права рідної мови. Вийшовши на орбіту науки, українська мова наочно оживила запрограмований у ній раціоналізм як високу здатність до передачі логічних категорій мислення і пізнання.
Науковий стиль української мови має свої особливості. Його основна функція - інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обґрунтування, роз'яснення, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ); завдання - передавання наукової інформації; обставини мовлення - офіційні. Досить широким є діапазон його використання - наукові праці (дисертації, монографії, статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручники і навчальні посібники для ВНЗ, науково-популярні журнали тощо. Загальні ознаки наукового стилю мови - поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки - усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переважанню складних речень; форма тексту - монологічна (опис, міркування). Як функціональний різновид високорозвиненої літературної мови, науковий стиль презентує багатство виражальних можливостей української мови, забезпечуючи спілкування у важливих сферах суспільного життя.
Активно функціонуючи в різних формах вираження наукової думки (найчастіше - у письмовій, рідше - в усній), науковий стиль розгалужується, за традиційною класифікацією, на основні різновиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-технічний.
Кожний із цих різновидів має специфічні номінативно-виражальні засоби поряд із засобами, спільними для наукового стилю в цілому. Так, власне науковий містить інформацію, призначену для фахівців певної галузі знань; науково-навчальним стилем подають лекційний матеріал, готують підручники, навчальні посібники, довідники та іншу літературу, призначену для закладів освіти; науково-популярний стиль представлений у наукових статтях, брошурах, мета яких - зацікавити новою науковою інформацією широке коло читачів незалежно від їх фахової підготовки; науково-публіцистичний стиль широко репрезентований у газетах і журналах, де наукова проблема висвітлюється з погляду публіциста і з метою активізації інтелекту читачів та формування масової свідомості при обговоренні нових досягнень науки й техніки або гострих, дискусійних проблем. Науково- технічний стиль властивий переважно інженерній літературі — про засоби і знаряддя, які використовуються у виробництві і призначені для створення матеріальних цінностей (науково-інженерні журнали тощо).
Літературне мовлення наукового стилю в обох його формах (писемній та усній) у своєму типовому вияві суттєво відрізняється від усіх інших мовних стилів. Писемна форма — первинна, найбільш традиційна й показова для нього. З неї починається й сама літературність, нормативність кожної мови. Перші писемні фіксації мовлення становлять початок наукового стилю мови, яка за сприятливих соціальних умов і широкого використання стає основою літературної мови.
Писемне наукове мовлення представлене тим, що було надруковане, записане від руки і стосувалось найрізноманітніших істинних або й достовірних знань людини про себе, про інших, про всю природу, Всесвіт. Найзначніші набутки наукового пізнання людиною дійсності викладено в енциклопедіях, монографіях, підручниках і посібниках, інших наукових працях.
Усною формою наукового стилю охоплено те, що, будучи науково істинним, реалізується в усно виголошуваних доповідях, виступах, лекціях тощо. Наприклад, журнальна наукова стаття як витвір особливої писемної творчості належить до писемної форми наукового стилю. Ця ж стаття, будучи прочитаною вголос, становитиме один із набутків і витворів усної форми наукового стилю. Відмінності між формами наукового стилю несуттєві з погляду лексичного й граматичного, але різні за способом його вияву: писемне наукове мовлення матеріально реалізується в друкованих чи написаних від руки знаках, літерах, розділових знаках, а усне наукове мовлення втілюється у вимовлюваних елементах мови, в інтонації.
Розглянемо деякі особливості наукової мови, котрі суттєво впливають на мовностилістичне оформлення наукової роботи.
У науковому стилі мови широко використовуються іменники й прикметники. Це надає науковому мовленню нединамічності, статичності — на відміну від розмовно-побутового й художньо-діалогічного мовлення, в якому активно використовуються дієслова. В наукових текстах часто вживаються віддієслівні іменники, дієприкметникові, дієприслівникові, прикметникові звороти тощо.
Мові наукового стилю притаманні:
своєрідна стрункість і деякий особливий стандарт у побудові речень, широке використання простих ускладнених речень (з однорідними членами, узагальнюючим словом, з відокремленим членом речення, із вставною чи вставленою одиницею);
тяжіння до складних синтаксичних конструкцій, зокрема до складнопідрядних речень з кількома предикативними частинами;
переважання граматично повних речень;
обмежене вживання не по-книжному оформлених конструкцій з розмовним відтінком, які надають емоційного забарвлення науковому викладу, наукове мовлення здебільшого позначене книжним ладом, способом викладу, чітко організоване структурно, бо саме це необхідне для того, щоб забезпечити однозначність сприймання писемного й усного наукового тексту кожним, хто має в цьому потребу;
слова-терміни з різних галузей знань (лінгвістичні, математичні, хімічні, біологічні, суспільно-політичні та ін.): фонетика, асиміляція звуків; синус, множення; атом, молекула; береза, листя; ідея, матеріалізм та ін.;
загальнонаукові терміни: аналіз, синтез, аналізувати, синтезувати, дослідження, індукція, дедукція, систематизація, класифікація тощо.
Слова, як правило, в науковому стилі вживаються в прямому значенні, вкрай обмежено використовуються фразеологізми. Цим зумовлюється іменний характер наукового мовлення, що оперує поняттями, кожне з яких здебільшого виражається іменником або сполученням слів із синтаксично незалежним іменником у ньому.
Нині є закономірним, що в наукових працях замість «я» використовують «ми» з огляду на те, що вираз суб’єкта авторства як колективу надає більшого об’єтивізму викладові. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості, комплексний підхід до розв’язання проблеми.
Мета наукового мовлення полягає і в тому, щоб систематично і об'єктивно викласти певні наукові проблеми, питання. Основна увага звертається на логіку і точність викладу, від яких залежить рівень інтелектуальності наукових висловлювань. У науковому стилі, як і в офіційно-діловому, значною мірою реалізується інформативно-комунікативна функція мови. У науковому мовленні виявляються найбільш ціннісні пізнавальні надбання людства в кожній сфері його діяльності. З плином часу техніка наукової діяльності змінюється, розгортається і вдосконалюється.