2. Текст і дискурс

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (франц. dіsсоиrsе – мовлення). До 80-х років XX ст. термі­ни "дискурс" і "текст" уживалися як синонімічні. Це по­яснюється браком у певних європейських мовах слова, відповідного франко-англійському "дискурс", тому його замінили найменуванням "текст".

Розрізнення понять "текст" і "дискурс" відповідає по­ложенням Ф. де Соссюра про мову і мовлення (лінгвістики мови і лінгвістики мовлення), означає відмінність тексту і дискурсу, однак не протиставляє їх, а підкреслює їхню єд­ність.

Основні характеристики цих двох одиниць можна представити у вигляді опозиційних пар:

• текст – одиниця лінгвістичного аналізу, дискурс – комунікативного, їх можна розглядати як відповідники речення і висловлювання;

• усність – писемність; письмовий текст протистав­ляється усному дискурсу; відповідно текст – це предика­тивна одиниця, а дискурс – це мовленнєва дія, або мов­леннєвий акт. Письмовий текст має певні переваги над дискурсом: сказане усно необхідно запам'ятати, щоб керу­ватися цим або передати іншим. Немає потреби у запа­м'ятовуванні написаного, оскільки текст закріплений на матеріальному носії, його можна прочитати у будь-який час;

• час створення – передавання; створення дискурсу збігається з часом його передавання, за умови, що мовлен­ня не передається за допомогою магнітних носіїв або зміст сказаного не надходить через посередника; створення тек­сту переважно не збігається з часом його передавання: текст створюється в один час, а передається та надходить до адресата в інший;

• монологічність – діалогічність; дискурс передбачає часто інтерактивну дію, а текст – монолог;

• обсяг – дискурс передбачає протяжність, а текст може бути дуже коротким (складатися з одного речення);

• когезія (когерентність); текст характеризується ко­гезією на поверховому рівні (лексики, граматики), а озна­кою дискурсу є дискурсивна когерентність між мовленнє­вими актами;

• відсутність у тексті та наявність у дискурсі засобів невербального супроводження мовлення.

На відміну від дискурсу, текст документа тісно не по­в'язаний з реальним часом. Він існує у фізичному часі не як такий, а лише на матеріальному носії, який може старіти і псуватися. Дискурс не може накопичувати інформацію. Цей спосіб передавання інформації не призна­чений для її збереження. Тільки текст, як носій інформації, накопичує, зберігає її. Текст можна багаторазово відтворювати, тоді як дискурс відтворити неможливо.

3. Речення і висловлювання

Текст як одиниця мови складається з одиниць нижчого рівня – речень. Саме текст, а не речення є вищою і неза­лежною мовною цілісністю. Реченню як одиниці мови властива предикативність, а тексту – зв'язність. Речення характеризується тільки одним – "горизонтальним планом змісту, тоді як у тексті існують дна плани змісту – "вертикальний" і "горизонтальний".

Для теорії тексту важливими є виділення двох одиниць – речення і висловлювання. Речення – це граматична структура, у якій наявний предикат, а висловлювання (фраза) – актуалізована одиниця комунікації, обов'язко­вою ознакою якої є інтонація. Висловлювання об'єднують­ся у тематичні блоки, а останні – у дискурси.

Речення характеризується як певна структурна модель і належить мові, а висловлювання як лексично наповнена модель із певною інтонацією є оди­ницею мовлення. Речення розглядаєть­ся як абстрактна віртуальна мовна одиниця, конструкція, яка описується без урахування її лексичного наповнення і вираженого комунікативного завдання. Висловлювання – конкретна мовленнєва одиниця, що характеризується лінійною реалізацією віртуальної моделі, комунікатив­ною націленістю, інтонаційним оформленням і ситуатив­ним значенням.

За обсягом речення і висловлювання можуть не збігати­ся: висловлювання може бути ширшим за структурну мо­дель (за рахунок відокремлених зворотів, вставних слів, звертань тощо) і меншим (у вигуках, ствердженнях і запе­реченнях, привітаннях, у фразах ввічливості та ін., які називають замінниками речень).

Хоч більшість лінгвістів теоретично розрізняють речен­ня і висловлювання, унормованим є термін "речення".