Культурне життя в Україні у другій половині 40-х – на початку 50-х років

Відновлення системи народної освіти почалося відразу після звільнення території республіки від німецьких окупантів. В цілому по республіці у 1946 – 1947 навчальному році за таким несприятливим режимом навчалося 45% школярів. Зрештою до 1950 року довоєнну мережу шкіл республіки було відновлено. В 1953 р. було здійснено перехід до обов’язкової семирічної освіти. У 1953 р. в українських школах навчалося 26,4% школярів республіки. За період з 1948 по 1954 р. кількість російських шкіл в УРСР зросла у півтора раза, а українських – зменшилася з 26 до 25 тисяч.

У повоєнні роки зростав освітній рівень працюючої молоді. В республіці склалася мережа шкіл для робітничої і сільської молоді. На багатьох підприємствах відкривалися вечірні та заочні школи. Наприкінці IV п’ятирічки в УРСР налічувалося 630 шкіл робітничої та 1333 сільської молоді. У 1950 році їх закінчили понад 37 тис. працюючої молоді.

Особлива увага приділялася підвищенню освітнього рівня населення західних областей України, де проводилася політика радянізації: у 1949 р. було остаточно ліквідовано неписьменність дорослого населення в Закарпатській та Ізмаїльській областях.

За період IV п’ятирічки відновилася діяльність вищої школи республіки. Окрім відбудови зруйнованих у роки війни вищих навчальних закладів, відкривалися нові (університет – в Ужгороді, сільськогосподарський інститут – у Львові, медичний інститут – у Станіславі та інші). Поступово зміцнився науково-педагогічний потенціал вищої школи, зростала кількість студентів.

У 1947 р. на основі Інституту енергетики АН УРСР були створені інститути теплоенергетики і електротехніки. У 1949 р. почав діяти Інститут використання газу в комунальному господарстві та промисловості. Проте головною науковою установою республіки залишалася Академія наук УРСР, яку очолив видатний вітчизняний вчений-біолог О. Палладій.

У ці роки вчені республіки досягли значних результатів. 1946 р. було запущено перший експериментальний атомний реактор. Наприкінці 40-х років в Інституті електротехніки АН УРСР під керівництвом С. Лебедєва створено першу в СРСР малу електронно-обчислювальну машину «МЕОМ».

Продуктивно працювали науковці Інституту електрозварювання АН УРСР. Тут склалася своя наукова школа на чолі з Є. Патоном. Розвиток вітчизняної металургії був пов’язаний з науковими розвідками З. Некрасова, М. Доброхотова, І. Францевича та інших.

Серйозні здобутки мали науковці України у сфері медицини. Відомий вчений М. Стражеско створив власну терапевтичну школу, відому в усьому світі. Визнаним авторитетом серед науковців не тільки нашої держави, а й зарубіжжя став учений-офтальмолог В. Філатов.

Від дослідників, які працювали у сфері суспільних наук, вимагали насамперед забезпечення ідеологічних потреб комуністичної влади. Все, що не збігалося з її інтересами, проголошувалося «ворожим» та «антинародним».

Водночас здійснювався таємний нагляд за вченими. Яскравим проявом такого явища стала «лисенківщина». Усе, що не відповідало «лисенківському вченню», знищувалося. Нищівній критиці було піддано підручник для вищих навчальних закладів «Курс генетики», підготовлений академіком АН УРСР М. Гришком та професором Л. Делоне. Вчені, які намагалися захистити науку від шахрайства та авантюризму Т. Лисенка, стали жертвами репресій. Лише восени 1948 року було звільнено з роботи 127 викладачів вищої школи, у тому числі 66 професорів. Вітчизняна біологія виявилася відірваною від світової науки. Фактично було зруйновано механізм використання досягнень фундаментальної біологічної науки в практиці сільського господарства й медицини.