Освіта і наука в Україні у другій половині 50-х – першій половині 60-х років

Координуючим центром розвитку науки в Україні, як і раніше, залишалася Академія наук УРСР (з 1946 р. по 1962 р. її очолював О. Палладій, а з 1962 р. очолив видатний український вчений Б. Патон). На початку 60-х років АН УРСР об'єднувала понад 50 науково-дослідних установ, де працювала 21 тис. осіб, у тому числі 6,8 тис. науковців. Головними осередками розвитку науки в Україні стали науково-дослідні інститути. У республіці проводилися дослідження з ряду ключових, визначальних напрямів науково-технічного прогресу. 1964 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР було побудовано найбільший у світі на той час прискорювач електронів. Розширилася пошукова діяльність у галузях фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо. Колектив Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР 1961 р. одержав перші штучні алмази. Україна залишилася центром досліджень у галузі електрозварювання, яку очолював академік, президент АН УРСР Б. Патон.

Світове визнання здобули роботи українських учених у галузі точних наук. Серед них – розроблені наприкінці 50-х років академіком М. Боголюбовим нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. Це дало можливість обґрунтувати теорію надтекучості та надпровідності.

Одночасно створювалися інститути з нових напрямів науково-технічного прогресу: металокераміки, радіофізики, напівпровідників, хімії полімерів, кібернетики, проблем міцності та ін.

Позитивні зрушення відбулися в сільськогосподарських науках. Проектувалися і впроваджувалися у виробництво машини для хімічного захисту рослин, зокрема, садів та виноградників. Велася активна робота по селекції нових сортів озимої пшениці, ячменю, картоплі, овочів, фруктів. Були виведені нові сорти винограду, смородини, персиків.

Однак особлива увага приділялась науковим установам, які обслуговували потреби військово-промислового комплексу, що відповідало прагненню радянського керівництва перемогти США у боротьбі за військове панування у світі.

Значних здобутків досягла вітчизняна медицина. Відомий хірург М. Амосов разом зі своїми послідовниками успішно здійснював розробку нових методів лікування серцевих захворювань. На початку 60-х років у науково-дослідних установах республіки була розгорнута активна робота з розвитку обчислювальної техніки. Цей процес сприяв швидкому становленню кібернетики – науки про загальні закони одержання, зберігання, передачі та обробки інформації. Вона стала визначальним напрямом розвитку науково-технічної революції, з яким пов’язувалися перспективи розбудови атомної енергетики, реактивної авіації, гідротехніки, електромеханіки та інших галузей. У 1962 р. у структурі АН УРСР було створено Інститут кібернетики. Упродовж 20 років його очолював академік В. Глушков. Під його керівництвом науковці створили першу в світі обчислювальну машину широкого профілю «Дніпро», машини «Промінь», «Мир», «Київ». Україна стала одним із провідних центрів розвитку кібернетики.

У 50-і роки в Україні активно розвивалася цивільна авіація. З 1956 р. на авіалініях України з’явився новий літак ТУ-104, що стало початком нового етапу розвитку цивільної авіації (швидкість – 800 км/год, дальність польоту – 3100 км). З’явився новий літак АН-24, створений українськими авіаконструкторами на чолі з О. Антоновим.

Розвиток цивільної авіації в 60-х роках характеризувався освоєнням і широким впровадженням реактивної техніки, що дало змогу за першу половину 60-х років збільшити перевезення пасажирів у 6 раз, пошти – в 3 – 4 рази, вантажів – у 2,5 раза.

З 60-х років розпочався період активного застосування авіації в народному господарстві України.

У другій половині 50-х років розпочалася підготовка до друку «Української Радянської Енциклопедії», у 16-ти томах, де не тільки розгорнуто подавалася інформація про Україну, а й поверталися із забуття викреслені сталінським тоталітарним режимом імена багатьох видатних наших співвітчизників. Почали видаватися журнали «Економіка Радянської України», «Народна творчість та етнографія», «Радянське право», «Український історичний журнал» та інші. Розширилася тематика суспільствознавчих досліджень. Водночас влада посилювала ідеологічний контроль і цензуру за друкованою продукцією суспільствознавців.

Для населення створювалися сприятливі умови у галузі освіти. Зокрема, в 1956 р. уряд скасував оплату навчання у середній та вищій школі. Наприкінці 1958 р. в СРСР було прийнято Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти», який Верховна Рада УРСР продублювала у квітні 1959 р. Згідно з цим законом передбачалося впровадити обов’язкову восьмирічну освіту та перетворити десятирічні школи на одинадцятирічні, створивши в них відповідну матеріальну базу для оволодіння випускниками масовими професіями. Кожна школа тепер спеціалізувалася на підготовці робітників для свого регіону.

1958 р. під час обговорення проекту реформи школи знов активізувався процес русифікації освіти. Влада дала батькам право самим вирішувати, якою мовою мають навчатися їхні діти. Через рік наказом Міністерства освіти УРСР російська мова проголошувалася у школі обов’язковою, а українська вивчалася лише за бажанням. Внаслідок такої політики в республіці почала скорочуватися кількість українських шкіл. Протягом 1959 – 1966 р. вона скоротилася більше як на 2 тис. У середньому на одну українську школу припадало 190 учнів, а на кожну російську – 524.