Опорний конспект лекцій з курсу «КуЛьтурологія»

Модуль 1. «Теорія культури»

Тема 1. Специфіка культурологічного знання.

1. Культурологія як наука про культуру.

2. Визначення культури. Сутність феномену культури.

3. Типологія культури.

4. Методи та підходи в культурології.

5. Функції культури та культурології.

Людство живе особливим, притаманним лише йому життям у створеному ним же особливому середовищі. Це суспільне явище має назву культури (лат. – “обробка”, “виховання”, “освіта”). Саме культура є першопочатком і вершиною людської діяльності, а водночас і умовою досягнень людства і цими ж досягненнями.

Однозначного визначення культури немає. Спочатку цей термін вживався у значенні «вирощування сільськогосподарських рослин». У 45 році до н. е. Ціцерон використав його у значенні розумової діяльності та виховання, а в XVII ст. культурою називали все, що відрізняло людське життя від природного. З XIX ст. з культурою пов’язують найрізноманітніші етапи, стани та сфери життєдіяльності людей: сукупність матеріальних і духовних цінностей; міру ставлення людей один одного, суспільства і природи; специфічний спосіб розвитку людства у процесі праці тощо.

Виходячи з великої кількості підходів до визначення культури, виділяють різні її типи:

1. в історичному процесі виділяють первісну, античну, середньовічну, сучасну й ін.;

2. за географією є культури континентальні (європейська, азійська, африканська тощо), регіональні (східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська і т.ін.) і національні (українська, лівійська, французька, індійська та ін.);

3. за специфікою прояву культуру поділяють на молодіжну, елітну, масову, офіційну;

4. за сферами життя людей виділяють на економічну, політичну, правову, моральну, екологічну, фізичну, сімейно-побутову тощо;

5. у повсякденному житті людини йдеться про культуру праці, навчання, відпочинку, спілкування, поведінки в конкретних ситуаціях.

У ХХ ст. у західній філософії з’явився новий напрям – філософія культури. Виявилися різні підходи до її розуміння.

Так, німецький філософ Освальд Шпенглер (1880 – 1960) у книзі «Присмерк Європи» (1918) характеризував культуру як живий організм, що досягає розквіту, а потім занепадає і гине. Таким чином, кожна з восьми культур, які він розглядав, – це явища одноосібні та не споріднені з іншими.

На цій же позиції стояв і його співвітчизник Вільгельм Дільтей (1883 – 1911), обґрунтовуючи залежність культури від світогляду людей. Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864 – 1920) створив теорію «ідеальних типів» – особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він уже допускав існування зв’язків між різними культурними утвореннями.

Уся філософія культури характеризується перевагою духовного над матеріальним.

За своєю сутністю культура охоплює увесь історичний процес, усі прояви та стани розвитку людства. Вона не обминає жодного народу і жодної людини та вбирає індивідуальне й соціальне, об’єктивне й суб’єктивне. Культура – явище історичне і глобальне. Вона існує стільки, скільки і люди, і є там, де вони діють. Таким чином, у філософському вимірі сутність культури складає творча діяльність людей з перетворення світу. Вона є процесом і продуктом реалізації сутнісних сил людини, оскільки остання, створюючи культуру, тим самим творить себе. Культура є актом реалізації історичного призначення людства. Отже, філософія інтегруючи часткові визначення культури бачить у ній всі матеріальні, духовні та соціальні здобутки за всю історію активно-творчої діяльності людства.

За змістом культура вбирає в себе засоби, форми та результати перетворювальної діяльності людей, спрямованої на задоволення власних потреб і подальший розвиток. Відповідно до основних сфер існування суспільства, культура поділяється на матеріальну, духовну, соціальну та культуру особистостей. Вона реалізується в житті кожної людини в індивідуальному або соціально-груповому значенні. Який зміст основних сфер культури?

1. До матеріальної культури належать створені суспільством знаряддя праці, виробничі та побутові споруди, транспорт, породи виведених людьми тварин і сорти рослин та ін. Сюди входять і технологічні процеси, організація виробництва, способи розподілу благ тощо. Тобто матеріальною культурою є перетворене людьми для життя зовнішнє середовище.

2. Духовна культура – це результати інтелектуальної діяльності людей. Вона складається з досвідних та наукових знань, різноманітних поглядів і теорій, фольклору та здобутків мистецтва, а також їх матеріалізованих проявів у вигляді книг, фільмів, картин, спектаклів, архітектурних споруд тощо.

Сюди також відноситься творчість учених, винахідників, діяльність освітніх, інформаційних та інших закладів, що розповсюджують духовні цінності. Важливим елементом духовної культури є мова – засіб мислення, спілкування та соціалізації людей.

3. Сфера культури соціального життя є результатом тривалого матеріального і духовного розвитку суспільства. У його процесі поступово виникали та формувалися такі соціальні інститути, як держава, політичні та громадські організації та рухи. Сформувалися і способи соціальної діяльності та її регулятори: мораль, релігія, політика, право, мистецтво, освіта тощо. Суспільна організація багатьох країн досягла найвищого для нашого часу рівня демократії шляхом забезпечення верховенства права і через наявність громадянського суспільства.