1. Які закономірності розвитку культури?

Матеріальна, духовна та соціальна сфери культури становлять її базову структуру. На її основі розгортається культура дій і поведінки конкретних людей відповідно до їх причетності до культурних надбань. Розвиток і функціонування культури підпорядковані певним закономірностям.

Першою з них є взаємозв’язок і взаємовплив усіх сфер культури. Без матеріальної основи не може розвиватися духовна сфера суспільства і навпаки. Зрозуміло, матеріальні та духовні блага не є самоціллю, а виробляються заради людей, проте без відповідної культури соціальних стосунків вони не можуть бути доступними всьому населенню. Тому найкращою умовою розвитку системи культури є гармонійний розвиток усіх її елементів.

Другою закономірністю розвитку та функціонування культури є відносна самостійність усіх її сфер. Кожна з них має власну внутрішню логіку розвитку та специфіку взаємодії своїх елементів. Через те, наприклад, у країнах із невисоким рівнем матеріальної культури може досягти злету література, мистецтво, філософія тощо. Або, навпаки, може панувати матеріальний достаток і непогані здобутки в галузі освіти, науки, техніки, а свободи та права людини в той час значно обмежені чи існує расова або національна дискримінація.

Суттєвою ознакою самостійності кожної з основних сфер культури є їх різна інтенсивність сприйняття нового. Так, матеріальна культура, особливо її економічний аспект, приречена на безперервне відкидання застарілих технологій і засобів виробництва та постійне засвоєння найновіших досягнень. Без цього наступить застій і занепад. У той час у духовній сфері за загального розвитку всієї культури дуже повільно змінюються мова, фольклор, традиції, менталітет народу. Нове приживається повільніше, воно завжди сприймається гостро, як щось недоречне, чуже.

Є суттєві особливості й у сприйнятті та засвоєнні культурним середовищем тих чи інших соціальних свобод і навіть деяких загальнолюдських цінностей. Наприклад, у соціокультурному просторі посткомуністичних країн нерідко відбувається те, що Е. Фромм назвав «втечею від свободи». З’являється ностальгія за «сильною рукою» в державному правлінні чи несприйняття заміни смертної кари довічним ув’язненням або відміни інституту прописки тощо.

Третьою закономірністю розвитку культури є її відкритість. Культурні здобутки різних народів та їх кращі надбання мають бути загальнолюдськими. Континентальна, регіональна чи національна культура повинна завжди сприймати все краще ззовні та ділитися своїм. Замкненість прирікає культуру на загибель.

Але й надмірне споживання чужого, особливо в духовній сфері, веде до того самого. Завжди повинен домінувати власний осередок, оскільки локальна культура може розчинитися серед інших і зникнути. Тому більшість народів намагається підтримувати та розвивати власне суспільне виробництво, свою науку й освіту, зберігати мистецтво, звичаї тощо. Так, у Франції, Чехії та інших країнах створені державні структури для захисту мови, охороняються культурні цінності, відроджуються забуті народні традиції.

Четвертою закономірністю розвитку культури є її внутрішня відкритість. Відкритість культури означає доступність її здобутків для кожного з членів суспільства. Тоді досягається тотожний культурі рівень усього соціуму і розгортається перспектива його подальшого розвитку.