3.6. Переліки

У тексті пунктів або підпунктів можуть бути переліки. Перед кожною позицією переліку слід ставити дефіс або (за необхідності послатися в тексті на один із переліків) малу літеру, після якої ставлять дужку. Для подальшої деталізації переліку необхідно використовувати арабські цифри, після яких ставлять дужку.

Перелік першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня – з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Приклади:

а)____________________________________________________

б)____________________________________________________

1)_________________________________________________

2)_________________________________________________

а)____________________________________________________

3.7. Формули

Формули нумерують у межах розділу арабськими цифрами. Номер формули складається з номера розділу і номера формули в розділі, між якими ставиться крапка. Номер формули у круглих дужках друкують біля правого поля сторінки у тому ж рядку, наприклад, (2.3) – третя формула у другому розділі.

Посилання на формулу в тексті роботи виконується за таким зразком: «...у формулі (2.3)...»

Формули в додатках нумерують окремо арабськими цифрами в межах кожного додатка з додаванням перед цифрою позначен­ня додатка, наприклад, «(В. 1)».

У формулі як символи величин слід застосовувати позначення, встановлені відповідними стандартами або іншими документами.

Рівняння і формули повинні бути відокремлені від тексту. Вище і нижче формули залишають інтервал не менший одного рядка. Формули, що подаються одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комою.

Пояснення символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули, якщо вони не пояснювалися в тексті, мають, бути наве­дені безпосередньо під формулою. Пояснення кожного символу слід давати з нового рядка в тій послідовності, в якій символи наведено у формулі. Перший рядок пояснення має починатися словом «де».

Наприклад:

FV = PV (1 + i) ⁿ (1.3)

де FV – майбутня вартість грошей;

PV – теперішня вартість грошей;

i – ставка складних процентів;

n – період нарахування процентів.

3.8. Правила цитування та посилання на використані джерела

При написанні курсової роботи студент повинен давати по­силання на джерела, які наводяться в дипломній роботі. Та­кі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити до­стовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публі­кацій На більш ранні видання можна посилатися лише в тому разі, коли в них є матеріал, який не включено до останнього ви­дання.

Посилання в тексті курсової роботи на джерела слід зазна­чати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, "... у праці [1]...", "... у працях [1—7]...".

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, огля­дових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді у посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дипломній роботі.

Посилання додаються одразу після закінчення цитати у квад­ратних дужках, де вказується порядковий номер джерела у спис­ку літератури та відповідна сторінка джерела, наприклад, [4, с. 35].

Зноски в кінці аркуша робити недоцільно.

Посилання на ілюстрації курсової роботи вказують поряд­ковим номером ілюстрації, наприклад, "…подано на рис. 1.3".

На всі таблиці курсової роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово "таблиця" в тексті пишуть скоро­чено, наприклад: "...в табл. 1.3".

У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації тре­ба вказувати скорочено слово "дивись", наприклад: "див.табл.1.3", "див. рис. 1.3".

Посилання на формули курсової роботи вказують порядко­вим номером формули в дужках, наприклад "...у формулі (1.2)".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. На­уковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського напи­сання. Наукові терміни, запропоновані іншими автора­ми, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках викорис­товується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні до­пускається без перекручення авторського тексту і позна­чається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо пе­ред випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується поси­ланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;