Питання 2. Добро – основна етична категорія: сутність, зміст.

Добро і зло – найбільш загальні форми моральної оцінки, що розмежовують моральне і аморальне. З поняттям моралі, моральної поведінки людини пов’язані і такі поняття, які оцінюють її як доброї, доброчинної у відповідності з мораллю суспільства чи моральністю будь-якої людини, або як злої, аморальної. В особистісному смислі завжди оцінюється відношення об’єкта до суб’єкта, що відповідає значущості. За характером оцінки бувають абсолютними «хороше», «погане», «байдуже», або у порівнянні – «краще», «гірше», «рівноцінне».

Отже, розглядаючи категорії етики, важливим буде усвідомлення, що основними з них є категорії добра і зла. Вони є узагальненнями і являють собою діаметрально протилежні характеристики, мають вираз головних настанов моральної свідомості. Родовим для поняття добра і зла виступають поняття позитивного і негативного.

Вихідними емоціями, у формі яких здійснюється позитивна і негативна оцінка зовнішніх об’єктів, слугують гнів, страх і задоволення. Через страх негативним суб’єкту являється те, що може здійснити на нього вплив розрухи. Через переживання гніву здійснюється оцінка якогось фактора дійсності як обмеження свободи особистісних рахунків, як перепони до їх здійснення. Через задоволення розуміється щось позитивне, значуще для людини (або людської спільноти у цілому), необхідна умова життя людини і суспільства.

Таким чином добро – це те, що оцінюється позитивно, розглядається як важливе і значне для життя і суспільства. Добро асоціюється з гармонією, добробутом і т.ін.

На різних етапах суспільного розвитку уявлення про добро включали у себе ідею корисності, цінності, у тому числі й матеріальних благ, майна тощо. Релігійна етика бачить добро як вираження розуму або волі Бога. У різних вченнях добро прийнято виводити із суспільної користі, з космічного закону або світової ідеї тощо.

Зміст добра і зла обумовлений ідеалом моральності: добро – це те, що прагне до ідеалу, зло – те, що віддаляється від ідеалу. Доброю можна назвати людину, яка створює добро.

З розвитком духовної культури й етики як її складової під добром розуміється: доброзичливість і взаємодопомога; взаєморозуміння і співпраця; співчуття і співпереживання; те, що забезпечує моральну культуру спілкування; доброта і доброчинність, доброчесність і вада, «добро-зустріч», «добро - слово», псевдодоброта (удавана доброта та корислива псевдодоброта), добросовісна праця.

Розглянемо з позиції юридичної діяльності та правника, який її здійснює, окремі моральні поняття.

Доброта – морально-ціннісна характеристика юриста, яка включає такі властивості, завдяки яким він здатний творити добро. До них належать: милосердя, чуйність,правдивість, приязнь, прихильність, готовність поступитися власним інтересам або благами задля інших. Через ці та інші властивості доброта відбивається в житті, практичній діяльності людей. Їй притаманна цілісність особистості (добра людини і в поведінці, і в думках). Вона не егоїстична: добра людина жертвує особистими інтересами для блага інших. Але допустимі і відхилення: не завжди чуйний безкорисливий юрист творить добро (випадки моральної – професійної деформації).

Чільне місце в змісті категорії «добро» займає поняття доброчинність як морально позитивна якість людини. Вона відображає різні сторони добра і виховується в людях. Різним історичним епохам, культурам, моральним системам були притаманні різні доброчинності. Доброчинність однієї системи була вадою в іншій (позитивна доброчинність стоїків з точки зору християнства є пороком: є вищий розум – Логос і причинна необхідність – Доля. Людина нічого не може зробити з долею і не може нічого змінити в світі. У той же час, стоїки вчили керуватись чотирма доброчинностями: мужністю, розумінням (мудрістю), поміркованістю і справедливістю.

Доброчесність – поняття моральної свідомості, яке виступає узагальненою характеристикою позитивно стійких моральних якостей особистості. Це поняття підкреслює діяльну форму засвоєння добра, характеризує моральну міру поведінки особистості.

Вада – поняття моральної свідомості яке служить узагальненою характеристикою негативних моральних якостей і віддзеркалює моральну міру непорядної поведінки. Вадами є: погорда, нечесність, жадність, лицемірство, корисливість, заздрість, невміння або небажання керувати власними вчинками і велике бажання керувати іншими.

Юрист – у своїй діяльності не може уникнути: «Добро-зустрічі», «Добро-слова», Добро-дії.

Добро-зустріч - ставлення до клієнта, який звернувся до правника за допомогою з позиції доброзичливості: щирості, зацікавленості, привітності, бажання допомогти, що викликає у відвідувача – бажання поділитися потаємним, бути відвертим.

Добро –слово. Згадайте Тараса Шевченко:

«Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється - ожива, як їх почує!....Знать, од Бога

І голос той, і ті слова ідуть між люди»

І як прекрасно звучить звертання до судді в судовому засіданні «Вища честь»! Добро-слово позитивно впливає навіть на злочинця, на підлеглого, на колегу – юриста. Мудре і чуйне слово слово заспокоює, породжує думки про справедливість.

Добро-дія – це дія юриста, яка сприяє добробуту іншого вона здійснюється під впливом морального мотиву. Але при цьому недопустимо керуватися принципом «Мета виправдовує засоби».

У сучасних умовах стає всеочевиднішим, що подолати зло неможливо лише добрим словом, потрібна активна протидія, боротьба зі злом. До цієї проблеми слід підходити чесно і обережно: не дати зачарувати себе «добро – словом» і «добро-дією», як і недопускати жорстокості, бо категоричність може виступати як моральне зло. (Приклад боротьби з наркоманією в РФ).

Удавана доброта. Її зовнішні ознаки: штучна усміхненість, не настирливість, підлабузництво, улесливість, імітація простодушності, щедрість у малих речах, уміння поступитися в іншому, в тому, що в даний час не потрібно, або без чого можна обійтись.

Не так тії вороги

Як добрії люди -

І окрадуть жалкуючи,

Плачучи осудять,

І попросять тебе в хату,

І будуть вітати, і питать тебе про тебе,

Щоб потім сміятись,

Щоб тебе добити…

Тарас Шевченко

Корислива псевдоброта. Грунтується на мотивах особистого збагачення, матеріальної вигоди, здобуття переваг для себе. Ось що сказав про «юриста» Іван Котляревський в своїй «Енеїді»

А то сидить в брилі в кереї,

З товстою книжкою в руках,

І всім, бач, гонить ахінеї,

І спорить о своїх правах?

То родом з Глухова юриста,

Він має чин канцеляриста.