Питання 3. Благо, користь і добро.
Значне місце серед етичних понять, поряд із добром, є благо. Благо – це ієрархічна сукупність об’єктів (зовнішніх явища і внутрішніх станів), які оцінюються позитивно на тій підставі, що вони мають яку – небудь цінність. Окрім речей викликаючи приємні відчуття, у цю сукупність можна включати об’єкти, які не здійснюють безпосередній вплив на органи чуття, але здатні здійснити подібний вплив у майбутньому. Людська душа красить позитивними фарбами не тільки те, що є метою, а і те, що веде до мети або знаходиться близько від неї. До блага відноситься не тільки те, що викликає задоволення, але і те, із чим пов’язано очікування задоволення і надія на нього. Отже на вершині ієрархії виявляється ідея вищого блага, або Бога. Вище благо – це кінцева мета, яка не може бути засобом ні для чого іншого.
І нарешті, можна, погодитись з Олександром Гугніним, що моральною діяльності кожної людини повинно бути благо – як поняття і принцип творіння. Зрозуміло, що і для юриста благо є моральною основою його діяльності.
Благо – це загальносоціологічна категорія, що має чітко окреслений етичний аспект. Без блага, писав видатний теолог і філософ Середньовіччя Ф.Аквінський, немає ні світу речей, ні світу людей.
У повсякденному житті благом прийнято називати все те, що сприяє людському життю, служить задоволенню матеріальних і духовних потреб людей, приносить їм насолоду або зручність, або виявляється засобом для досягнення певних цілей. Тому благом називають перш, за все, речі, корисні для людського життя: їжу, житло, одяг. Здобуваються вони в процесі діяльності.
Але і духовні блага зв’язані з практичною діяльністю, що опосередковує засвоєння різноманітних духовних потреб. Духовні блага – це пізнання, освіта, предмети культурного вжитку. Наявність необхідних благ – неодмінна умова існування людини та суспільства; передумова їх розвитку і вдосконалення. Благо, як відмічали ще древні філософи, поняття ціннісне, яке фіксує здатність об’єктів природи, матеріальної та духовної культури служити задоволенню життєвих потреб суб’єкта, в якості котрого виступають як окремі особи, так і колективи людей, суспільство в цілому.
Тим більше , нині кожен розуміє, що максимальна кількість грошей за чесну працю, а звідси заможність, зручності, комфорт – обов’язковий компонент матеріальних благ, а їх максимальне використання – неодмінна умова сучасного життя, й таких понять як користь і добро. У багатьох етичних вченнях (утилітаризм, прагматизм) добром вважають все, що корисно, моральною називають систему взаємної користі людей. Людина згідно з цими теоріями дбає в першу чергу про свою користь матеріальну, соціальну тощо. Зведення добра до особистої вигоди розмиває межу між добром і злом. З метою досягнення особистої користі може бути вигідно здійснити аморальний вчинок. Окрім цього потреби людини можуть бути перекрученими, небезпечними для інших людей. Користь є засобом досягнення добра. У різних моральних системах добром, яке не можна звести до корисності, є вищі цінності. Вони самоцінні, не утилітарні. Вищі цінності не приносять конкретної вигоди людям (користь), інколи навіть вимагають жертвувати своїми інтересами. Вищими цінностями є: свобода, рівність, гуманність, гуманність, справедливість та ін.. Добро обов’язково безкорисне, тому відношення взаємної користі не можуть вважатися добром, поскільки грунтуються на егоїстичних інтересах. Добро базується на потребах людини дарувати добро іншим людям.