6. Виробнича структура підприємств, фактори які на неї впливають
Промислове підприємство – це складна система, що включає численні виробничі ланки, які в сукупності створюють його виробничу структуру.
Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, а також має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до законодавства України.
Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й напівфабрикати перетворюються в готову продукцію.
Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.
Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їх взаємозв’язку.
Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).
Під виробничою структурою розуміють склад і кількість виробничих ланок (виробництв, цехів, дільниць, потоків, робочих місць), їх розміри та взаємозв’язки.
Структура промислових підприємств в різних галузях неоднакова, навіть підприємства однієї галузі мають різну структуру: різну кількість цехів, потоків, дільниць, різні розміри, форми та рівень спеціалізації їх.
За формою спеціалізації основних цехів розрізняють такі типи виробничої структури:
- предметна;
- технологічна;
- змішана (предметно-технологічна).
- Предметна виробнича структура має певний ступінь замкнутості й визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного обладнання, інструментів тощо.
Технологічна виробнича структура визначає чітку технологічну відокремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту.
Змішана (предметно - по детальна) виробнича структура характеризує наявність на одному й тому сам ому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним принципом.
Загальна структура – сукупність усіх виробничих, управлінських та невиробничих підрозділів підприємства.
На виробничу структуру підприємства впливає ряд факторів є такі:
1) розмір підприємства;
2) рівень спеціалізації його;
3) асортимент продукції, тобто ступінь складності продукції;
4) технічне оснащення підприємства;
5) рівень розвитку кооперування з іншими підприємствами.
Потужне підприємство з широким асортиментом продукції має більшу кількість пошивних цехів, потоків, робочих місць, розміри його підрозділів також великі.
Складна продукція зумовлює необхідність виділення додаткових дільниць для обробки деталей або виконання певних стадій обробки (наприклад, дільниця для дублювання деталей).
Крім того, на виробничу структуру впливає техніка, що використовується на виробництві. Так, при використання високопродуктивних пресів та спецмашин для виконання оздоблювальних операцій доцільно створювати цехи та дільниці обробки.
В умовах застосування системи автоматизованого проектування (САПР) в експериментальних цехах при виготовлення розкладок лекал за допомогою графопобудовника - плоттера ліквідуються відповідні дільниці в інших цехах.
В разі централізації експериментального або ремонтно-механічного цехів на одному з підприємств виробничого об’єднання кількість структурних одиниць на інших підприємствах зменшуються.
В разі роздержавлення форми власності на виробничу структуру прямого впливу не мають, якщо при цьому істотно не змінюється виробничий процес. Якщо роздержавлення супроводжуватиметься розукрупненням виробництва, зміною рівня спеціалізації, асортименту продукції та ін.., це неодмінно призводить до зміни виробничої структури
Основною структурною одиницею підприємства є це.
Цех – це адміністративно та територіально відокремлена частина підприємства, що спеціалізується на випуску визначених видів продукції або на виконанні певних стадій обробки для всіх видів продукції.
Колектив робітників цеху підпорядкований його начальнику. З метою допомоги начальникові в розв’язанні конкретних питань, пов’язаних з удосконаленням техніки та технології, контролем за виробництвом, плануванням та обліком виробництва створюють апарат управління цехом (інженер – технолог, бухгалтер, нормувальник та ін..).
Останнім часом на підприємствах невеликі підрозділи виділяють не в самостійні цехи, а у відділення, тобто переходять до без цехової системи управління. Очолює відділення старший майстер, підпорядкований безпосередньо головному інженерові. Всі функції обліку, нормування, планування, технічного керівництва відділенням виконують відповідні відділи фабрики.
Цехи можна утворювати на основі використання різних видів спеціалізації – технологічної (або постадійної), подетальної та предметної (або видової).
При технологічний спеціалізації в цеху виконують стадію технологічного процесу, обробляють усі види продукції. Спеціалізація за технологічним принципом доцільна в тих випадках, коли всі види продукції опрацьовуються за єдиною методикою (з незначними відхиленнями) та за допомогою одного й того самого устаткування, що характеризується високою продуктивністю. При цьому враховують санітарно – гігієнічні умови праці.
На швейних фабриках за технологічним принципом утворені підготовчі, експериментальні, розкрійні цехи та цехи обробки). Технологічна спеціалізація цехів має такі переваги:
а) підвищується потужність цехів і потоків;
б) забезпечується більш повне завантаження високопродуктивного устаткування, зменшується потреба в устаткуванні та капітальних витратах, що зумовлює більш високий рівень фондовіддачі;
в) створюються великі можливості маневрувати робітниками, оскільки на кожній операції, як правило, є кілька операцій.
Разом з тим технологічна спеціалізація має деякі недоліки, що виявляються більшою або меншою мірою залежно від умови виробництва.
У зв’язку з тим, що трудомісткість операцій по різних видах продукції відрізняється, а зміст їх та послідовність змінюються, в деяких цехах впровадження потокових форм організації виробництва затруднюється. Устаткування розташоване, як правило, групами, до складу яких входять однотипні машини та робочі місця. Наприклад, в розкрійному цеху виділяють дільницю настилання, групу стрічкових машин, групу робочих місць для пришиття процес них талонів. Між групами робочих місць утворюються запаси, подовжуються шляхи транспортування предметів праці, що збільшує незавершене виробництво й обсяг транспортних робіт.
В швейній промисловості поширюється процес спеціалізації фабрик на випуск технологічно однорідної продукції. В той же час здійснюється технічне переоснащення підприємства шляхом впровадження спеціального високопродуктивного устаткування з великою вартістю, його повне використання можливе лише в потоках великої потужності. У зв’язку з цим технологічна спеціалізація цехів знаходитиме більш широке використання, включаючи стадію пошиття.
При виготовленні на підприємстві технологічно однорідної продукції, де можлива постадійна спеціалізація всіх основних цехів, утворюється фабрика потік. При цьому замість паралельних цехів пошиття споруджуються послідовні цехи – заготівельний, монтажний та обробний, в кожному з них організується єдиний потік з обробки всіх видів продукції (в окремих цехах можу бути два паралельних потоки, якщо їх об”єднання недоцільне).
В разі подетальної спеціалізації в окремому цеху здійснюють обробку однойменних деталей різних видів продукції (наприклад, дублювання деталей). Подетальна спеціалізація цехів реалізується на підприємствах в тих випадках, коли однойменні деталі продукції різних видів оброблюються за однаковою технологічною методикою з використанням високопродуктивного спеціалізованого устаткування (багатоголкові машини, преси, автомати для заготовки деталей).
Переваги подетальної спеціалізації ті самі, що й у технологічної. Крім того, при подетальній спеціалізації забезпечуються підвищення потужності потоків, більш глибокий поділ праці та на основі цього зростання продуктивності праці робітників і якості виконання операції.
При предметній спеціалізації в цеху виконують обробку певного виробу або обмеженої кількості виробів. Так, цехи пошиття швейних підприємств спеціалізуються за предметним принципом. При цьому в цеху виконуються всі пошивні операції, потрібні для перетворення в готовий продукт крою конкретного виду продукції. Цех спеціалізується на обробці продукції одного – двох видів, що зумовлює можливості використання спеціалізованого устаткування та оргтехоснащення, закріплення навичок у робітників, зростання продуктивності праці та підвищення якості продукції.
Предметна спеціалізація доцільна у виробництвах з масовим випуском продукції, коли планового завдання цеху досить для забезпечення повного завантаження робітників і устаткування. В іншому випадку більш ефективною є технологічна спеціалізація. Наприклад, виділення операцій обробки з кількох пошивних цехів та об’єднання їх в обробки зумовлено тим, високопродуктивне устаткування, яке використовується на цій стадії виробництва (преси, спецмашини), може бути повністю завантажене, а робітники спеціалізовані тільки за умови великого обсягу виробництва.
У цехах з предметною спеціалізацією, де випуск продукції певних видів порівняно невеликий, устаткування використовується на 20-5-%, а робітники виконують широке коло операцій, що відрізняються за змістом.
На підприємствах використовується і змішаний (предметно – технологічний) принцип спеціалізації основних цехів. При цьому в цеху використовується певна стадія обробки продукції, але не за всіма видами її, а за двома, трьома, що характеризуються технологічною подібністю. В паралельних цехах обробляють інші види продукції (монтажні цехи).
Цехи підприємства являють собою сукупність дільниць або потоків.
Дільниця – це група робочих місць, що виділяється за принципом технологічної спеціалізації, де виконуються однотипні операції за всіма видами продукції (наприклад, дільниця настилання тканин, дільниця розбракування та вимірювання тканини в підготовчо – розкрійному цеху). Передумови та переваги творення дільниць цеху ті самі, що й при створенні цехів за принципом технологічної спеціалізації.
Потік – це група робочих місць, за якою закріплене виконання всіх робіт, що необхідні для виготовлення продукції певного виду на певній стадії виробництва.
Потік характеризується такими ознаками:
1. Він спеціалізується на випуску певного виду продукції (або обмеженої кількості видів); для цього встановлюється конкретний обсяг випуску продукції.
2. За потоком закріплюють колектив робітників, технологічне обладнання та виробничу площу.
3. Робочі місця розміщують відповідно до технологічної послідовності.
4. Для виконання кожної з операцій закріплюють таку кількість робітників та устаткування, яка забезпечує виконання завдання потоку, тобто рівну пропускну спроможність операції.
5. Предмети праці після обробки на одній операції негайно передають на наступну. У зв’язку з цим та з урахуванням однакової пропускної спроможності забезпечуються безперервний рух предметів праці в потоці, перехід їх з однієї операції на іншу, а також безпосередній зв’язок між робітниками, що виконують суміжні операції.
6. Застосовуються транспортні засоби з безперервним рухом та постійним напрямом для передавання предметів праці з однієї операції на наступну.
Крім цього, впровадження потокових форм організації виробництва передбачає:
а) застосування високопродуктивного спеціалізованого устаткування на основі глибокого проділу праці, спеціалізації робітників;
б) раціональну організацію робочих місць;
в) використання технічно обґрунтованих норм виробітку з метою чіткого узгодження роботи виконавців на всіх операціях;
г) безперебійне постачання потоку всіма необхідними матеріальними ресурсами (основні та допоміжні матеріали, електрична і теплова енергія та ін..), а також утримання устаткування в нормальному стані.
Впровадження потокових форм організації виробництва на підприємствах промисловості супроводжується значним зростання техніко – економічних показників.
У потоці зростає продуктивність праці та забезпечується полегшення праці за рахунок спеціалізації робітників, використання спеціалізованого устаткування та механічного транспортування продукції, підвищення дисципліни праці. Безпосередній зв’язок між робітниками – виконавцями суміжних операціях, залежність у роботі кожного наступного робітника від попереднього виключають можливість самовільних перерв у роботі, запізнень.
При потоковому методі організації виробництва підвищується якість продукції. Це зумовлюється, по-перше, спеціалізацією робочих місць, можливістю застосування спеціалізованих машин та пристроїв, які підвищують точність обробки; по-друге, підвищенням відповідальності за якість роботи, оскільки певний колектив виконує повну обробку продукції даного виду.
При потоковій організації скорочується тривалість виробничого циклу, тобто часу, протягом якого предмет праці знаходиться в процесі виготовлення від моменту надходження предметів праці в цех (потік) до моменту передачі на наступну дільницю. Це відбувається завдяки зростанню продуктивності праці, передачі предметів праці на наступне робоче місце відразу після закінчення їх обробки на попередньому, зменшення розміру транспортних партій, (кількості предметів праці, що одночасно подають на робоче місце). З цих причин в потоці скорочується обсяг незавершеного виробництва, а тому й необхідна кількість оборотних коштів.
Важливою перевагою потокових форм організації виробництва є забезпечення необхідних умов для безперервності виробничих процесів та ритмічного випуску продукції.
Потоки та дільниці складаються з робочих місць.
Робоче місце є первинною структурною ланкою виробництва. Це частина виробничої площі з засобами праці, які на ній розміщені, що призначена для виконання операції одним робітником або бригадою. В цьому випадку бригада – колектив робітників, які одночасно виконують операцію над одним предметом праці (бригада настильниць або розбракування тканини).
Відносно технічного обладнання розрізняють робочі місця автоматизовані, машинні, прасувальні, ручні.
За формою обслуговування робочі місця поділяють на індивідуальні, бригадні, багатоверстатні. У разі багатоверстатної форми один робітник обслуговує кілька машин (на пресах, петельних автоматах).
При визначенні структури підприємства, слід забезпечувати високу економічність виробництва. Насамперед треба створювати спеціальні цехи та відділення, оскільки спеціалізація забезпечує зростання продуктивності праці, створює умови для використання спеціалізованого високопродуктивного устаткування, більш повного використання основних фондів і підвищення якості продукції. Крім того, необхідно забезпечити пропорційність усіх підрозділів підприємства, щоб у кожному цеху (на дільниці) можна було обробляти таку кількість продукції, яка відповідала б плановому завданню підприємства при високому рівні використання виробничих потужностей.
Дільниці підприємства слід розташовувати за принципом прямо точності, який забезпечує скорочення відстані між взаємопов’язаними дільницями, зменшення обсягів транспортних робіт.
На підприємствах великої та середньої потужності доцільно створювати великі цехи з потоками та дільницями раціональної потужності з метою використання переваг концентрації виробництва.
Важливим напрямом удосконалення структури та підвищення техніко – економічних показників виробництва є поділ праці між підприємствами та встановлення раціональних форм кооперування. Для швейних фабрик він полягає в утворенні централізованих експериментальних, розкрійних цехів в об’єднанні, централізованому виготовленні фурнітури, запасних частин та ін.. При цьому ефективність досягається за рахунок спрощування виробничої структури, зменшення апарату управління, укрупнення централізованих цехів.
Проблема вибору раціональної виробничої структури виникає не тільки при будівництві нових або реконструкції діючих підприємств. Зміна виробничої структури можлива та доцільна в разі зміни асортименту та обсягу випуску продукції, технічного переозброєння та змінах у зв’язку кооперування. При цьому можуть бути змінені види робочих місць та їх кількість, потужність та форми організації потоків, форми спеціалізації та потужність цехів.
З метою прийняття раціональних організаційних рішень слід здійснювати багато етапний процес, що зводиться до конструювання, аналізу, відсіювання варіантів та вибору найбільш ефективного варіанту виробничої структури.
Процес вибору виробничої структури можна реалізувати в три етапи:
1. Техніко – економічний аналіз умов виробництва – методика обробки застосованого устаткування, режимів обробки та нормативів для всього асортименту продукції. При цьому визначається можливість сполучення всіх видів і різновидів продукції в одному виробничому процесі. В результаті аналізу можуть бути отримані три відповіді: не можна; можна, але не ефективно; можна без втрат. Цей етап необхідний для визначення форми спеціалізації цехів та її підрозділів.
2. Формування можливих варіантів виробничої структури, що відрізняються потужністю цехів та спеціалізацією їх, розміром дільниць і потоків, розподілом між ними асортименту продукції, формами організації потоків та їн. Таке формування виконують з урахуванням галузевих рекомендацій з потужності та профілю цехів і потоків. По кожному з варіантів визначають вплив його особливостей на норми часу, витрат матеріалів, якість виготовлення виробів, величину втрат через перебудови процесу, регулювання устаткування при переході на інший асортимент та інші. Неефективні варіанти відкидають. При цьому враховують не лише економічні показники, а й умови праці.
3. Розрахунки витрат на виробництво продукції (собівартість), потреба в устаткуванні та виробничих площі (капітальні витрат) та обсягу незавершеного виробництва (оборотні кошти). За цими даними визначають питомі приведені витрати на кожному з варіантів, що залишилися, вибирають раціональний варіант за критерієм – мінімум питомих приведених витрат.
Вибір раціонального варіанту виробничої структури буде більш обґрунтованим і вірогіднішим у разі використання економіко – математичних методів та ЕОМ.
Відомі дві постановки та математичні моделі завдання. При використанні першої постановки завдання певний обсяг та асортимент продукції розподіляють між заданими цехами та потоками, тобто між підрозділами, що мають визначені техніко – економічні характеристики. Математична модель відображує розподільне завдання, метою якого є мінімізація питомих приведених витрат. Друга постановка – більш складна, вона включає рішення економіко – математичного завдання на рівні кожного підрозділу (потоку), в результаті чого визначають оптимальні або раціональні потужності або раціональні потужності та раціональну форму організації. Далі на рівні підприємства розглядають можливі сполучення цих варіантів, які оцінюють за приведеними витратами, та обирають най ефективний варіант.