6. Молодший шкільний вік.
Задача батьків — сприяти сприйняттю дитиною майбутнього вступу в школу як бажаної і значимої події, свідчення дорослішання; сприяти створенню реального образу школи і правильного відношення до навчальної діяльності — відносини узятої на себе відповідальності.
Перехід до шкільного навчання супроводжується істотною перебудовою всієї соціальної ситуації розвитку дитини, розширенням кола значимих осіб. Центральною фігурою у важливій для дитини області шкільного життя стає вчитель, який виступає як представник суспільства, що пред'являє обов'язкові для виконання вимоги.
Шкільна успішність позначається на всій системі соціальних відносин дитини. Безумовна батьківська любов піддається іспитові першими численними шкільними труднощами. Щоб полегшити першокласникові освоєння позиції учня, потрібно:
• з самого початку ввести в сферу життя дитини, зв'язану зі школою, чіткі правила;
• не робити домашні завдання замість дитини, але і не вимагати спочатку повної самостійності і відповідальності;
• придати зборові портфеля, підготовці до наступного навчального дня статус ритуалу;
• виявляти підвищену цікавість до виконання шкільних заповідей;
• не ревнувати дитину до вчителя;
• з розумінням відноситися до «спалаху конформізму», що виражається словами «нам так сказали!» і зв'язаною саме з особливою цінністю правил і норм для новоспеченого школяра;
• стримувати побоювання з приводу недосконалості вчителів і шкільних програм;
• уважно поставитися до непорозумінь, до всіх перипетій взаємин з однокласниками, підказати варіанти реагування на жарти, обзивання, кепкування;
• звернути увагу на питання дитини після відвідування школи — адже саме ненароком, у вільному спілкуванні батьки передають їй свої тривоги, цінності й емоційні акценти. Допомагаючи дитині в рішенні однієї з основних задач молодшої школи — формуванні «уміння учитися», треба звернути її увагу на виділення навчальної задачі (що саме необхідно освоїти), використання підходящих навчальних дій (способів, методів розуміння і завчання), навичок планування, самоконтролю і самооцінки.
Але при цьому не пред'являти завищених вимог, не чекати стрімких результатів. А саме головне — уникати зайвої центрованості сім’ї тільки на шкільному аспекті життя дитини, не зводити своє відношення до неї переважно з погляду успіхів у навчанні; зберігати і підтримувати почуття безумовної любові і прийняття.
7. Підлітковий вік.
Цей віковий період дітей вимагає особливої уваги батьків до тих змін, що відбуваються зі зростаючою дитиною, особливої гнучкості їхньої педагогічної тактики, величезного терпіння, виваженості, уміння бачити позитивне і щире в зухвалій поведінці підлітка. Батько повинний враховувати складність підліткового періоду і для самого підлітка, характерні для етапу гормональної перебудови організму нестійкість настрою, фізичного стану і самопочуття, вразливість, неадекватність реакцій.
Теоретично визнати нові потреби і нові здібності дорослішаючих дітей батькам легко, але набагато складніше відмовитися від «дитячих» форм контролю, підібрати взаємоприйняті способи визнання подорослішання підлітка.
Відкритості у взаєминах з підлітком у сім’ї не можна домогтися силою, її можна тільки заслужити. Необхідно сприяти формуванню нового рівня самосвідомості, здатності до пізнання себе як особистості і становленню вибірковості інтересів, виділенню стрижневих, постійних особистісних інтересів, що характеризуються «ненасичуваністю» .
Батьки повинні пам'ятати про такі істотні аспекти розвитку в перехідний період, як:
• нерівномірність фізичного і фізіологічного розвитку підлітків і можливість хворобливих переживань через затримку або надто стрімкі зміни пропорцій тіла;
• підвищена чутливість підлітка у відношенні змін власної зовнішності, фізичного вигляду, що вимагає коректності й обережності у висловленнях з цього приводу;
• яскраво виражена потреба підлітка бути «значимим» в очах однолітків, ствердитися серед них;
• часте виникнення відхилень самооцінки і рівня домагань убік надмірного заниження або завищення;
• схильність до невмотивованого ризику, до неадекватного реагування (аж до спроб суїциду) по, здавалося б, незначним приводам, невміння передбачати наслідки своїх учинків;
• підвищена імовірність загострення або виникнення патологічних реакцій, психічних захворювань