Тема № 2 основні принципи міжнародного права (2 год.) План:

1. Юридична природа основних принципів міжнародного права.

2. Принцип суверенної рівності держав.

3. Принцип невтручання у внутрішні справи.

4. Принцип рівноправності та самовизначення народів і націй.

5. Принцип незастосування сили або загрози силою.

6. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів.

7. Принцип непорушності державних кордонів.

8. Принцип територіальної цілісності держав.

9. Принцип поваги прав людини й основних свобод.

10. Принцип співробітництва держав.

11. Принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань.

Методичні рекомендації

В межах даної теми потрібно дати загальну характеристику міжнародного права як особливої системи права, розкрити його сутність і роль в міжнародних відносинах.

Приступаючи до висвітлення першого питання, слід вказати на існування у вітчизняній і зарубіжній літературі безліч визначень “міжнародного права”. Суперечки серед науковців про визначення “міжнародного права” ведуться давно, оскільки сам термін визначає право лише між народами. Однак із усіх існуючих визначень можна виділити загальне визначення міжнародного права, як особливої системи права, що складається з принципів і норм, регулюючих відносини між його суб’єктами. При цьому варто відзначити, що міжнародне право відрізняється від інших правових систем за методами правового регулювання, об’єктом (між владні відносини, загальнолюдські або глобальні проблеми), суб’єктами права (незалежні й суверенні держави, міжнародні міжурядові організації), за способами нормоутворення (шляхом укладання міжнародних угод і формування звичаїв) й забезпечення їх юридичної сили.

Відповідаючи на друге питання потрібно вказати, що міжнародне право є самостійною складною системою права. При цьому системний характер міжнародного права пояснюється тим, що його елементи (загальновизнані принципи і норми міжнародного права, галузі і інститути міжнародного права) знаходяться у тісному взаємозв’язку і взаємодії, утворюючи певну цілісність. Ядром даної системи виступають загальновизнані принципи і норми міжнародного права, зафіксовані в міжнародних договорах і звичаях. Розкриваючи процес нормоутворення в міжнародному праві потрібно розмежувати норми міжнародного права за дією стосовно учасників міжнародно-правових відносин (універсальні і локальні), способом (методом) правового регулювання (імперативні і диспозитивні), в залежності від функцій в системі міжнародного права (матеріальні і процесуальні) і зазначити особливість структури міжнародно-правової норми. Визначаючи системність міжнародного права, що має об’єктивний характер, не слід ототожнювати з системою науки міжнародного права, яка створюється окремими вченими і науковими центрами і по своїй суті є суб’єктивною.

У межах третього питання спочатку потрібно дати визначення джерел міжнародного права, під якими слід розуміти систему правоутворюючих факторів або зовнішню форму існуючих юридичних норм. Слід зауважити що термін “джерела міжнародного права” використовується в двох значеннях – матеріальному (матеріальні умови життя суспільства) і формальному (форми, в яких знаходять свій прояв норми права). При цьому тільки формальні джерела міжнародного права слід вважати юридичною категорією, що й складають предмет вивчення міжнародного права. Під джерелами міжнародного права можна розуміти й результати процесу нормоутворення. Важливо відмітити, що в силу специфіки міжнародного права й процесу його нормоутворення, не існує визнаного усіма суб’єктами міжнародного права якого-небудь правового акту, яким передбачався б перелік джерел міжнародного права та їх визначення. Даючи аналіз визначення “джерела міжнародного права” необхідно насамперед звернутися до статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, яка містить перелік джерел міжнародного права, що використовуються Судом при вирішенні переданих йому спорів.

Розкриваючи четверте питання, слід вказати, що міжнародне право розрізняє основні (держави, народи і нації, що реалізують право на самовизначення) і похідні (міжнародні міжурядові організації, державоподібні утворення або “вільні міста”, фізичні особи, транснаціональні компанії) суб’єкти. При цьому основними суб’єктами міжнародного права є держави, що обумовлено наявністю у них універсальної і повної в усіх відносинах міжнародної правоздатності. Необхідно вказати, що правоздатність інших учасників міжнародних правовідносин виявляється переважно у відносинах із державами і походить від правоздатності останніх. Особливу увагу необхідно приділити питанню про міжнародну правосуб’єктність фізичних осіб, оскільки в міжнародно-правовій літературі ця проблема є предметом гострих дискусій.

Висвітлюючи п’яте питання, потрібно розкрити етапи становлення України повноправним суб’єктом міжнародного права. Особливу увагу при цьому слід звернути на нормативно-правові акти про незалежності України, насамперед Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Конституцію України від 28 червня 1996 року, Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року застереження Верховної Ради України щодо цієї угоди, а також вказати на їхню роль в становленні України повноправним членом міжнародної спільноти.