Живописне мистецтво Закарпаття в XX ст.

Одним із проявів національного і культурного відродження русинів-українців Закарпаття у 20-30-х роках минулого століття було виникнення і розвиток закарпатської школи живописного мистецтва. Оскільки саме закарпатські художники, поряд із літературою і театральним мистецтвом, виконували важливу громадсько-суспільну функцію – будителів національної самосвідомості русинів-українців краю. До засновників закарпатської школи живопису, її успішного розвитку й славної народної домінанти 20-30-х років належать яскраві постаті Й. Бокшая, А. Ерделі, А. Коцки, Ф. Манайла ,Е. Контратовича, В. Борецького ,Г. Глюка, З. Шолтеса, Е. Грабовського та інших. Вони діяли і розвивали свою майстерність на основі глибокого розуміння філософії життя-буття свого народу, тогочасного суспільства, неповторних природних краєвидів рідного краю тощо. Все це зображували на своїх полотнах і графічних аркушах, застосовуючи гіперболізм мажорної тональності, кольорове рішення, інтенсивність ліній та крайнє узагальнення. Загальновживаними серед мистецтвознавців та громадської спільноти стали поняття «Бокшаївська осінь», «Річки Ерделі», «Манайлівська Гуцульщина», «Шолтесова Верховина», «Кашшаївська зима» та ін. Досягнення закарпатської школи живопису 20-30-х років є безперечними. Своє продовження вона отримала і в подальші часи, будучи прикладом вірного служіння народознавчим ідеалам рідного краю. Великою повагою користувалася карпато-руська скульптор Олена Мондич – автор бюстів О. Духновичу, Е. Фенцику, О. Добрянському, О. Митраку, монументального пам’ятника О. Духновичу в Пряшеві.

Значних успіхів на Закарпатті досягло народно-прикладне мистецтво. Про це засвідчила організована 1924 р. виставка у Празі під назвою «Життя і мистецтво Подкарпатской Руси». На ній було представлено витвори майстрів народного декоративно-вжиткового і кустарного виробництва із 16 округів краю: килимарство, гончарство, різьба по дереву, взуття, одяг, рушники, покривала, скатерті, серветки, сорочки, спідниці, фартухи тощо. Виставка пройшла з великим успіхом. Виставочні експозиції репрезентували собою не тільки музейно-науковий інтерес, але й були поставлені на виробничо-кустарну, переважно рукодільну, основу з метою реалізації відповідної продукції. У мистецькому плані найзнаменитішою із таких навчальних закладів була державна професійна школа по обробці деревини у с. Ясіня, заснована у 1921 р. На думку шкільного реферату, у такій школі повинні враховуватися традиції народного художнього різьбярства Гуцульщини. До речі, в Ясінській школі вчився майбутній народний художник України Василь Свида.

На промислову основу при школах було поставлено традиційне для краю кошикарство. Його центрами були Іршавський, Свалявський і Хустський райони. Кошикарські майстерні Підкарпатської Русі брали участь у міжнародних виставках Чехословаччини, Англії, Бельгії, Голландії.

Культура Закарпаття XIX ст

Кінець ХVІІІ — перша половина ХІХ ст. — це був період початку формування національної культури. У науковій літературі його називають ще періодом культурно-національного відродження слов’янських народів Австрії, в тому числі і русинів Закарпаття.

Характерною особливістю розвитку культури цього періоду вважається боротьба за утвердження народного духу культури. Це був якісно новий етап.

Культура Закарпаття цього періоду знаходилася під значним впливом угорської культури, особливо періоду боротьби за реформи у 20-40-х роках ХІХ ст. Через Угорщину в Закарпаття проникали ідеї французького просвітительства, ідеї боротьби за утвердження світської ідеології, носіями якої були письменник Д. Бешенєї, поет Ф.Келчеї, поет Шандор Петефі.

Будительський період у розвитку культури має кілька етапів, кожен з яких характеризується рядом особливостей.

Перший хронологічно охоплює кінець 80-х років ХVІІІ ст. Це був період реформ у галузі освіти, зростання шкільництва, появи сподівань на краще.

Другий період припадає на 1815-1830 роки, коли монархи об’єднали сили і пішли в наступ на деякі завоювання поневолених народів у галузі культури. У Закарпатті цей період позначився наступом на школи, на передову частину інтелігенції. Саме в цей період посилилася еміграція передової молоді, переслідуваної габсбурзькими та угорськими властями, в Росію. На початку 30-х років у Росії працювало щонайменше 20 вихідців із Закарпаття — це І.С.Орлай, М.А.Балудянський, В.Г. Кукольник, П.Д.Лодій, А.І.Дудрович, М.В.Білевич, Ю.І.Гуца-Венелін, І.І. Молнар та ін.

Третій період охоплює 30-40-і роки ХІХ ст., коли Угорщину охопив рух за реформи. Процесс культурного відродження Закарпаття у цей час значно прискорився і наповнився новим змістом. Боротьба за рідну мову, школу та культуру дедалі частіше перепліталася з вимогами захисту інтересів селян-кріпаків, поліпшення умов життя і праці дрібних ремісників, торговців, міської бідноти. Громадсько-політична думка Закарпаття, як і всієї Угорщини, готувала такий великий політичний і соціальний вибух, яким була революція 1848-1849 років.