Розвиток кінематографа на Україні поч. XXст. Характеристика творчості о.Довженка.

Поступово відроджується українське кіно. Однак на екранах України сьогодні на 90 відсотків – американські стрічки. Українські фільми становлять 0,3 відсотка і займають вони всього один відсоток кіновідеотелеекранного часу.У 1990-і рр. в Україні діяли п'ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів. Розпочав роботу Національний центр Олександра Довженка.

Гідний внесок в українське кіномистецтво зробили режисери Р. Балаян, К. Муратова, В. Криштофович, М. Бєліков, В. Гресь, актори Б. Ступка, А. Роговцева, Н. і О. Сумські.З 1991 р. кінематограф України був спрямований на вільний ринок..

У 1990-і рр. на екранах з'явилися фільми талановитих режисерів О. Бійми ("Казка", У вересні 1997 р. в Парижі демонструвався кінофільм, який показали на Каннському кінофестивалі, київського режисера В. Криштофовича "Приятель небіжчика". у 1998 р. був показаний фільм "Фучжоу" кінорежисера М. Іллєнка. Картина була відзначена дипломом "За видатний фільм". Українська студія хронікально-документальних фільмів випустила фільм "Кольори часу" (режисер І. Шкляревський, оператор Шедужко). У 1998 р. на екрани України вийшов документальний фільм Ю. Луканова "Три любові Степана Бандери".

У 1993 р. розпочалася робота над кінотрилогією про Олега Ольжича – подвижника духу, патріота..

1996 р. було представлено вісім фільмів, створених на українських кіностудіях, зокрема "Фучжоу" М. Іллєнка, "Кисневий голод" А. Дончика, "Останній бункер" " В.Іллєнка. Значною подією фестивалю стала світова прем'єра фільму О. Довженка "Прощавай, Америка!", який він знімав на "Мосфільмі" на початку 1950-х рр.

Найкращим українським фільмом 1998 р. на ХХVІІІ-у Міжнародному кінофестивалі визнано художній фільм "Дві Юлії", знятий кінорежисером О. Дем'яненко. Фільм відзначено щорічною премією "Арсенал". Восени 2000 р. відбувся ХХХ-й Київський міжнародний фестиваль студентських і дебютних фільмів "Молодість", який відкрився фільмом Л. Осики "Камінний хрест" (відреставрована копія з англійськими субтитрами), який є яскравою кінометафорою українського життя.Останніми роками, внаслідок численних реорганізацій, українська державна кінематографія фактично втратила кінопромисловість, Наприкінці 1990-х рр. лише 2-3% міських кінотеатрів могли функціонувати за рахунок надходжень від кінопоказу. Різке зменшення доходів від кінопоказу призвело до того, що державні прокатні організації стали не в змозі закуповувати нові фільми.

Нині в Україні налічується близько 15 тис. кіноустановок, зокрема 837 міських кінотеатрів. Але попри все кіномистецтво все ще цікавить публіку. Досвід "Кінопалацу", "Жовтня", "Кінопанорами", "Дружби" – кінотеатрів, де встановлено сучасне обладнання, де створено більшою чи меншою мірою комфортні умови, – свідчить про любов глядачів до цього виду мистецтва, а також про те, що з економічною стабільністю публіка повернеться до кінотеатрів. Сучасне вітчизняне кіно далеко не завжди виробляє шедеври. Однак навіть не зовсім вдалі фільми (прикладом є "Роксолана" Б. Небієрідзе та останній витвір М. Засєєва-Руденка – "Чорна рада") дивляться. Значний успіх здобув фільм А. Матешка "День народження Буржуя". Запущено у виробництво вражаючий за розмахом та бюджетом проект Ю. Іллєнка під робочою назвою "Молитва за гетьмана Мазепу".

Кіномистецтво нині переживає труднощі не тільки матеріального порядку. Йому нелегко витримувати й конкурентну боротьбу з телебаченням. У боротьбі за глядача кінотеатри дедалі частіше вдаються до показу голлівудських фільмів з дорогими зйомками, ефектних, але далеко не завжди художньо досконалих. Сьогодні на екранах України понад 90% фільмів – американські картини й тільки 0,3% – українські.

Досягнення радянської системи освіти,запровадження загальноообовязкової середньої освіти. Особлива увага приділялася освіті, яку партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи 25 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» , яким було розпочато роботу щодо реформування школи Семирічні і десятирічні школи були перетворені на восьмирічні (обов'язкові) та одинадцятирічні загальноосвітні трудові політехнічні з виробничою практикою, що нагадувало попередні уніфіковані трудові школи. Випускники середніх шкіл, за винятком 20% кращих учнів, були зобов'язані попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузів. Після приходу до влади Л. Брежнєва ця реформа, як й інші реформи М. Хрущова, була фактично відкинута, хоча окремі її елементи залишилися. Була збережена, зокрема, загальна обов'язкова 8- річна освіта, не була відновлена плата за середню та вишу освіту. З 1956 р. в республіці почали діяти школи-інтернати, а з 1960 р — школи подовженого дня. З 1966 р. відповідно до рішень XXIII з'їзду КПРС почалося впровадження загально обов'язкової десятирічної освіти. Господарські реформи потребували все більше і більше фахівців з вищою освітою. У 1964 р. був заснований Донецький університет, у 1972 р. — Сімферопольський, у 1985 р. — Запорізький, а згодом — Прикарпатський та Волинський. Одночасно запроваджувалося навчання дітей з 6 років, 8-річні школи було реорганізовано в 9-річні, середні — в 11-річні, а професійно-технічні училища різних типів — в єдиний тип навчального закладу — середні професійно-технічні училища. Незважаючи на тотальний контроль українськими вченими — економістами, істориками, філософами, філологами, літературознавцями та мистецтвознавцями в 60—80-і рр. було опубліковано ряд цікавих наукових розробок. Так, історик М. Брайчевський написав кілька глибоких наукових розвідок із давнього історичного минулого України, зокрема «Коли і як виник Київ», «Походження Русі», «К происхождению древнерусских городов». Нестандартно підходили до вивчення історичного минулого українського народу та його культури такі історики, як О. Апанович, Я. Дзира, О. Компан.І. Бойко, філософ Є. Пронюк, літературознавці Є. Кирилюк, І. Дзюба та ін. Науковими колективами було видано ряд фундаментальних праць з історії України, держави і права, археології, філософії, літератури і мистецтва, які, втім, не одержали однозначно позитивної оцінки наукової громадськості, особливо зарубіжної Серед них варто назвати такі багатотомні публікації, як «Історія Української РСР», «Історія міст і сіл Української РСР», «Археологія Української РСР», «Історія українського мистецтвознавства», «Історія української літератури», «Словник української мови», «Українсько-російський словник».