Освіта і шкільництво на Закарпатті.

Достовірних да­них про виникнення першої школи в Закарпатті немає. Од­нак можна припустити, що перші школи в Закарпатті, як і в інших країнах, а також у Київській Русі, Галицько-Волин­ському князівстві виникали при церквах і м­о­на­сти­рях. Найкращі школи існували при Му­­качівському і Грушівському монастирях. Вони вважа­ли­ся школами вищого типу і готували не лише попів і дя­ків, але й вище духівництво для православної церкви. По­­ширення католицизму сприяло створенню шкіл при ка­то­­ли­цьких духовних центрах, особливо при чернечих ор­де­нах, де учні засвоювали т. зв. тривіум (граматику, ри­то­ри­ку, логіку), що означало нижчий ступінь церковної куль­ту­ри. Кращою з латиномовних шкіл слід вважати створену в кін­ці ХІV ст., в Ужгороді, школу при чернечому ордені свя­того Павла, в якій готували керівні кадри для ка­то­ли­ць­кої церкви. Новим у розвитку освіти в Закрапатті є поява в ХV-ХVІ ст. парафіальних шкіл в містах і містечках, в окремих ве­ликих селах, де зосереджувалася значна кількість ре­міс­ни­ків, організовувалися ярмарки і базари. Серед них слід в першу чергу згадати початкову школу, відкриту у 1401 р. в Ужгороді. Пізніше такі школи були відкриті в Му­ка­че­ві, у Берегові, Севлюші та Хусті, в ряді містечок Ма­ра­мо­ро­щи­ни – Тячеві, Сігеті, Солотвині та інде. Школи ці пе­ре­бу­вали під контролем священиків церковних управ. Зростання шкіл дещо активізується після зап­ро­ва­джен­ня унії в середині ХVІІ ст. Ведучи боротьбу проти пра­вослав’я, уніати створювали нові школи, уже через десять років у Му­ка­чівському монастирі, де уніати мали досить сильні по­зи­ції, була відкрита школа вищого типу для підготовки свя­ще­ників і півчих для уніатських приходів. Великим досягнення у розвитку народної освіти в За­кар­патті в період феодалізму вважається поява за­галь­но­ос­вітніх середніх шкіл – гімназій, а згодом і середньої спе­ці­аль­ної освіти – педагогічних училищ. У другій половині ХVІІІ ст. в Закарпатті з’явився і пер­ший спеціальний середній учбовий заклад – уніатська се­мі­­нарія, утворена для підготовки дяко-учительських кад­рів. Початок йому поклав єпископ М. Ольшавський ще в 40-х роках ХVІІІ ст., коли на місці монастирської бо­гос­лов­ської школи була відкрита Мукачівська вища богословська шко­ла. В умовах навчання в школі зазначалося, що всі уч­ні повинні володіти народною русинською мовою, на якій ве­лося навчання. Навчання тривало три роки, основними пре­дметами в школах були латинь, моралістика, теологія, чи­тання, письмо, арифметика. Дуже важливим центром підготовки духовних, а ча­стко­во й освітніх кадрів була богословська і філософська шко­ла у Красному Броді, у яких навчалося чимало ви­хід­ців із західних районів Закарпаття.

Літературне перетворення на Закарпатті в XX ст.

Лі­те­ра­­тура і фольклор,саме вони найкраще відтворюють ос­­новні традиції слов’янського й інших народів За­кар­пат­тя, відображають боротьбу народних мас проти со­ціаль­но­го і релігійного гніту, проти іноземних загарбників. Пісня, на­­родні перекази, ліро-епічні твори, вірші і проза по­ши­рю­­валися в Закарпатті у такій же формі і схожості, як і в за­­хідноукраїнських землях та в Україні взагалі.

В період середньовіччя в Закарпатті поширювалася ве­­лика кількість народних переказів, легенд, балад, казок, на­­родних пісень, Серед по­­ши­рених зразків народної творчості слід назвати перш за все легенди про князя Лаборця, історична діяльність яко­го не підтверджена, але народ зберіг про нього добру па­м’я­ть.

В історії Закарпаття кінця ХІV – початку ХV ст. важ­ли­ве місце посідає діяльність князя Ф. Корятовича, пе­ре­се­ленця з Поділля. У переказі «Про князя Корятовича» йдеть­ся про те, що в Мукачеві «панувала потвора», котра за­мі­сть по­дат­ку щомісяця вимагала від населення двадцять ді­тей-не­мовлят. У ці тяжкі часи через Карпати проїжджав на во­роному коні князь, якому люди й розповіли про своє ли­хо. Князь захистив їх, убивши страшну потвору, і робив лю­­дям добро. Народ вважав Корятовича князем Мука­чів­ським, хоч він сам називав себе князем Поділля.

Популярними в Закарпатті були народні пісні й пе­ре­ка­зи про замки, про панщину («Панщина в Худльові», «Пан­щина у Ворочеві», пісня «Про добрих і злих панів»), про опришків і прибуття козаків у Закарпаття («Ой Че­са­ре, славний хлопче».Важливо відзначити, що в Закарпатті у ХV ст. був зроб­лений один з перших відомих записів української на­род­ної пісні із зображенням особливостей народної мови і вір­шованої форми викладу. Йдеться про пісню-баладу «Ште­фан-воєвода», записану в селі Венеція біля Бардієва. Особливо поширеними в середні віки були такі лі­те­ра­тур­ні твори, як повчальні або тлумачні євангелія, різні збір­ки оповідань, легенд, історична та сатирична поезія, по­лемічна проза та ін. Важливе місце серед літературних тво­рів Закарпаття посідає «Геряхівський тлумачний апо­стол» і «Торунський збірник» (ХVІ ст.). Тлумачний апостол цін­­ний тим, що в ньому містяться не тільки апостольські чи­­тання, але й цікаві повчальні тлумачення тексту, на­пи­са­­ні народною мовою. В «Тереблянському пролозі», крім офі­­ційних матеріалів про життя апостолів, є ряд оповідань ори­­гінального сюжету, зустрічаються апокрифічні ма­те­ріа­ли – апо­крифічне видання апостола Павла, святого Да­нії­л­а і т. п.

У Закарпатті в той час популярними були віршовані та про­зові твори східноукраїнських і галицьких авторів. Се­ред них книга К. Ставровецького «Перло многоценое», ба­ла­да «Піснь козака Плахти», «Піснь грішних людей». З’я­ви­ли­ся і збірки оригінальних творів – «Піснь о образі Кло­ко­чев­ском», «Піснь о Будині», в яких говориться про боротьбу на­род­них мас проти габсбурзького абсолютизму. Вершиною лі­т­ературної творчості того часу є спадщина полум’яного бор­ця проти католицизму, самобутнього полеміста М. Ан­д­рел­ли (1637-1710). Уродженець села Оросвигово (біля м. Му­ка­чева), за що його ще називли «Оросвиговський». Нав­чав­ся у Трнаві, Братиславі та Відні, був ще в ряді великих мі­ст і культурних центрів, де мав змогу добре вивчити ста­новище різних народів і познайомитися з політикою ка­толицької церкви. В 1669 р. пориває з католицизмом, від­ходить від унії і стає на бік народних мас, які боролися за свої права.

Перу М. Андрелли належить багато творів, най­виз­нач­ні­ші серед яких є «Оборона вірному чоловіку» і «Логос». Змі­стом його праць та усних проповідей було обґрунтування при­належності закарпатців до православної віри, які спо­ві­­дають брати на Сході. Андрелла гостро засуджував пла­зу­вання місцевих панів і попів-уніатів перед чужинцями, ви­соко цінив моральні якості людини, зневажав «брехню і зра­ду», «грошолюбство і злотолюбство».