29. Методологічні засади бухгалтерського обліку депозитних операцій

На міжнародному рівні методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові зобов’язання, до яких також відносяться залучені банком депозити, регламентуються такими стандартами:

• МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання»;

• МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»;

• МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації»

Згідно з класифікацією, що наводиться у Міжнародних стандартах фінансової звітності, залучені банком депозити відносяться до категорії фінансових зобов’язань, які є одним із видів фінансових інструментів.

Згідно з МСБО 32 «Фінансові інструменти: подання» фінансовий інструмент — це будь_який контракт, який приводить до фінансового активу одного суб’єкта господарювання і фінансового зобов’язання або інструмента власного капіталу іншого суб’єкта господарювання.

Фінансове зобов’язання — це будь_яке зобов’язання, що є:

а) контрактним зобов’язанням:

• надавати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому суб’єктові господарювання, або

• обмінюватися фінансовими інструментами або фінансовими зобов’язаннями з іншим суб’єктом господарювання за умов, які є потенційно несприятливими для суб’єкта господарювання, або

б) контрактом, розрахунки за яким здійснюватимуться або можуть здійснюватися власними інструментами капіталу суб’єкта господарювання та який є:

• непохідним інструментом, за яким суб’єкт господарювання зобов’язаний або може бути зобов’язаний надавати змінну кількість власних інструментів капіталу суб’єкта господарювання, або

• похідним інструментом, розрахунки за яким здійснюватимуся або можуть здійснюватися іншим чином, ніж обмін фіксованої суми грошових коштів або іншого фінансового активу на фіксовану кількість власних інструментів капіталу суб’єкта господарювання. З цією метою до інструментів власного капіталу суб’єкта господарювання не включають інструменти, які самі є контрактами на майбутнє отримання або надання інструментів власного капіталу суб’єкта господарювання.

МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка» вимагає, щоб суб’єкт господарювання визнавав фінансове зобов’язання у балансі, коли і тільки коли суб’єкт господарювання стає стороною контрактних положень щодо інструмента. Під час первісного визнання фінансового зобов’язання суб’єктові господарювання слід оцінювати його за справедливою вартістю плюс витрати на операцію, які прямо відносяться до придбання або випуску фінансового зобов’язання.

Справедлива вартість — це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Витрати на операції — це додаткові витрати, які прямо відносяться до придбання, випуску або вибуття фінансового активу чи фінансового зобов’язання. Додаткові витрати — це витрати, які не відбулися б, якщо суб’єкт господарювання не придбав, не випустив або не реалізував фінансовий інструмент.

Після первісного визнання суб’єктові господарювання слід оцінювати всі фінансові зобов’язання за амортизованою собівартістю, застосовуючи метод ефективної ставки відсотка.

Метод ефективної ставки відсотка — це метод обчислення амортизованої собівартості фінансового активу або фінансового зобов’язання (або групи фінансових активів чи фінансових зобов’язань) та розподілу доходів у вигляді процентів чи витрат на виплату процентів протягом відповідного періоду часу.

Амортизована собівартість фінансового зобов’язання — це сума, за якою фінансове зобов’язання оцінюється при первісному визнанні, мінус виплати основної суми, плюс (або мінус) накопичена амортизація будьякої різниці між цією первісною сумою та сумою погашення із застосуванням методу ефективної ставки відсотка.

Ефективна ставка відсотка — ставка, яка точно дисконтує очікуваний потік майбутніх грошових платежів або надходжень упродовж очікуваного терміну дії фінансового інструменту до чистої балансової вартості (амортизованої собівартості) цього інструменту.

Суб’єктові господарювання слід виключати фінансове зобов’язання (або частину фінансового зобов’язання) з його балансу тоді і тільки тоді, коли, його погашають, тобто, коли заборгованість, визначену в контракті, погашено, анульовано або строк її дії закінчується.

Вимоги щодо розкриття інформації про фінансові зобов’язання містяться у МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації».

В Україні методологічні засади відображення в бухгалтерського обліку банків депозитних операцій та витрат і доходів, пов’язаних з їх проведенням регламентується такими нормативноправовими актами НБУ:

• Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ від 27.12.2007 р. № 481;

• Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою Правління НБУ від 18.06.2003 р. № 255.

Відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, банк оцінює залучені вклади (депозити) під час первісного визнання за справедливою вартістю, уключаючи витрати на операцію. Витрати на операцію, що безпосередньо пов’язані з визнанням фінансового інструменту, включаються у суму дисконту (премії) за

цим фінансовим інструментом.

Справедлива вартість фінансового зобов’язання визначається шляхом дисконтування всіх очікуваних майбутніх грошових потоків із застосуванням ринкової процентної ставки щодо подібного фінансового інструменту.

Якщо під час первісного визнання банк визначає вартість фінансового зобов’язання за процентною ставкою, вищою або нижчою, ніж ринкова, то в бухгалтерському обліку потрібно визнавати прибуток або збиток на суму різниці між справедливою вартістю фінансового зобов’язання та вартістю договору в кореспонденції з рахунками дисконту (премії).

Банк амортизує дисконт (премію) протягом строку дії фінансового інструменту із застосуванням ефективної ставки відсотка. Сума дисконту (премії) має бути повністю амортизована на дату повернення депозиту.

Згідно з Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, процентні витрати визнаються із застосуванням методу ефективної ставки відсотка.

Визнані банком процентні витрати відображаються в бухгалтерському обліку із застосуванням принципу нарахування та обачності. Нагадаємо, що суть принципу нарахування полягає у відображенні в обліку та фінансовій звітності доходів і витрат під час їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів банку.