Тема 8. Макрорівень національної економіки

1. Цілі та методи макроекономічного регулювання.

2. Фінансова система національної економки. Фінансова (фіскальна) політика.

2.1. Фінансова система, фінансова політика, державний бюджет.

2.2. Доходи бюджету.

2.3. Видатки бюджету

2.4. Дефіцит бюджету, державний борг.

3. Грошово-кредитна система.

   1. Грошова система.

   2. Грошовий ринок.

   3. Банківська система.

4. Грошово-кредитна (монетарна) політика.

5. Взаємодія фіскальної та монетарної політики.

1. Цілі та методи макроекономічного регулювання

Загальновідомо, що цілями макроекономічної (або стабілізаційної) політики держави є пом’якшення циклічних коливань, стабілізація економічної діяльності в країні загалом. Тож, на макрорівні мають бути вирішені такі основні проблеми:

• стабільне економічне зростання;

• повна зайнятість;

• стабільний рівень цін;

• зовнішньоекономічна рівновага.

Зверніть увагу, що наведені цілі можуть як доповнювати одна одну, так і суперечити.

Загальновідомо, що сучасне макроекономічне регулювання почало формуватися під впливом Великої депресії, з проведення заходів антикризової політики. Згідно з макроекономічною теорією Дж.Кейнса, це були заходи, що спрямовані на зростання сукупного попиту. Вони передбачали проведення певної фіскальної (бюджетно-податкової) та монетарної (грошово-кредитної) політики, при цьому більш актуальною вважалася перша, - так званий механізм “тонкого налаштування”.

Подальший розвиток подій, зростання інфляційних тенденцій в країнах з розвинутою економікою спонукали уряди цих країн удосконалювати відомі рецепти та шукати нові методи стабілізації економіки. Все більшої актуальності набуло антиінфляційне регулювання, що здійснювалося переважно заходами грошово-кредитної політики. У роки стагфляції к. 70-х – п. 80-х саме жорстка монетарна політика дозволила подолати інфляцію та перейти до економічного зростання 90-х.

Слід зазначити, що таким чином відбулася еволюція поступового зміщення епіцентру регулювання з прямих методів (що властиві більшою мірою фіскальній політиці) – на непрямі (що використовуються монетарною політикою), оскільки саме останні більше відповідають природі ринкового механізму.

Тож відбулася зміна акцентів у конкретних заходах макроекономічного регулювання – від ідеї “тонкого налаштування” практично відмовилися, макрорегулювання в основному здійснювалося за допомогою грошово-кредитної політики, а фінансово-бюджетна політика будувалася зазвичай на основі так званих фіскальних (бюджетних) правил.

Ці правила або норми вимагали бюджетних обмежень - зниження бюджетних дефіцитів, скорочення темпів зростання бюджетних видатків, зменшення податкового тягаря. Вважалося, що затверджені законодавчо або прийняті в якості свого роду суспільної домовленості вони здатні виправити певні негативні аспекти в діяльності урядів, які під тиском електорату схильні витрачати більше, ніж дозволяють доходи. Згідно з Маастрихтською угодою бюджетний дефіцит має бути до 3% ВВП, ще більш жорсткі вимоги були у Пакті стабільності (збалансований або навіть профіцитний бюджет).

Втім, остання фінансово-економічна криза внесла свої корективи в макроекономічне регулювання.