5.2. Міжнародні інвестиції

Залежно від ступеня реально здійснюваного контролю за діяльністю створених підприємств, розрізняють прямі і портфельні інвестиції.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність з метою отримання доходу. За економічним визначенням, інвестиції - це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої країни.

Під прямими інвестиціями слід розуміти підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над підприємствами, в які він вкладений.

До прямих іноземних інвестицій відносяться як першорядне придбання інвестором власності за кордоном, так і усі наступні операції між інвестором і підприємством, у яке вкладений капітал. Прямі інвестиції включають (поділ прийнято МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):

- вкладення компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і доля акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

- реінвестування прибутку;

- внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Ознакою прямих іноземних інвестицій є встановлення тривалих ділових стосунків між підприємствами та інвесторами за яких інвестор отримує значний вплив на рішення, які приймає підприємство.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу у цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:

- акціонерні цінні папери;

- боргові цінні папери: облігації, прості векселі, боргові розписки інструменти грошового ринку - казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи - опціони, варранти, ф’ючерси, свопи тощо.

Портфельні інвестиції більш характерні для приватного підприємницького капіталу. Вони мають високу ліквідність, тобто цінні папери швидко можуть бути перетворені в готівку.

Позичковий капітал вивозиться за межі країн у вигляді надання позик на короткий чи довгий строк з метою отримання відсотків.

Кредиторами можуть бути приватні фірми або банки, державні органи і міжнародні фінансові організації, а одержувачами - приватні особи, компанії, підприємства, уряди країн.

Державні капітали вивозяться, як правило, на умовах, що відрізняються від звичайного ринкового стандарту, вони містять в собі більш або менш суттєвий елемент субсидії. На вивезений позичковий капітал іноземний кредитор отримує відсотки. Одержувач позики може самостійно використовувати її для вирішення своїх проблем. В той же час кредити можуть видаватись і під конкретні цілі чи програми.

Експорт позичкового капіталу набуває все більших масштабів і став основою сучасної системи міжнародного кредиту.

5.3. Міжнародний кредит

Міжнародний кредит (МК) – позика в грошовій або товарній формі, яка надається кредитором з однієї країни позичальнику з іншої, на визначених умовах.

Ціль МК – одержати максимальний дохід у вигляді відсотків. Принципи МК – визначений термін дії, поверненість, платність, гарантованість (види гарантій – матеріальні, державні). Форми надання – товарний та валютний.

За характером забезпечення МК є забезпечені, які надаються під заставу товарно-матеріальних цінностей і комерційних документів та бланкові (без забезпечення).

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-х роках ХХ ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку. Основу його складають національні фінансові ринки, але він має інтернаціональний характер, оскільки суб’єктами фінансових угод виступають юридичні та фізичні особи іноземних держав, а угоди передбачають трансформацію грошово-кредитних ресурсів з однієї валюти в іншу. Переплетення національних і міжнародних активів веде до формування єдиного універсального ринку, доступного для всіх. На цьому ринку здійснюється рух позичкового капіталу між країнами.

Міжнародний фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл капіталу між кредиторами і позичальниками через посередників на основі попиту і пропозиції на капітал. Його основна ціль – акумуляція та перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників

За своєю структурою світовий фінансовий ринок представляє собою сукупність кредитно-фінансових організацій, які виступають посередниками між кредиторами і позичальниками. Через ці організації здійснюється рух позичкового капіталу. До них відносяться транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, державні агентства, кредитно-фінансові інститути, фінансові посередники. Акумулюючи грошові нагромадження одних (державних органів, приватних фірм, страхових кампаній тощо), вони позичають ці нагромадження іншим організаціям - ТНК, державним органам, міжнародним і регіональним організаціям.

Ринок позичкових капіталів складають світовий грошовий ринок та світовий ринок капіталів.

На обліковому ринку основними інструментами є казначейські і комерційні векселі та інші види короткострокових зобов’язань (цінні папери).

На міжбанківському ринку тимчасово вільні грошові ресурси кредитних закладів залучаються і розміщуються банками між собою, переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі строки. Найпоширеніші строки депозитів - 1,3 і 6 місяців, а граничні - від 1 дня до 2 років (іноді 5 років).

Валютні ринки обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов’язаний з оплатою грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб різних країн.

Позики на світовому грошовому ринку короткострокові і призначені, в основному, для обслуговування міжнародної торгівлі.

Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів.

Основна частка міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським - Лондон. Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франкфурт-на-Майні. З’явились фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій в світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від другого, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

Країни для залучення іноземного капіталу до розвитку національної економіки використовують різні методи, серед яких:

• позичкові стимули - встановлення прямих позичкових пільг або зниження податку та ін.;

• фінансові методи - надання кредитів, субсидій, позик;

• нефінансові методи - надання інформаційної допомоги, допомоги в управлінні, створення спеціальних економічних зон та ін.;

Велику роль в міжнародному русі капіталів відіграють транснаціональні корпорації (ТНК) та транснаціональні банки (ТНБ).