Контрольні запитання

1. Фактори розвитку міжнародного поділу праці

2. Світовий ринок . Риси, притаманні світовому ринку

3. Світове господарство в системі МЕВ

ТЕМА 3. МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

3.1. Характеристика міжнародної торгівлі як однієї з форм МЕВ

3.2. Регулювання міжнародної торгівлі

3.3. Роль ГАТТ/СОТ в регулюванні міжнародної торгівлі

3.1. Характеристика міжнародної торгівлі як однієї з форм МЕВ

Міжнародна торгівля (МТ) - це система відносин обмінного характеру, що виникають та існують між суб’єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці (МПП). Це форма МЕВ, що відображає товарно-грошові відносини стосовно товарів, що є продуктами матеріального виробництва. Структуру міжнародної торгівлі, як правило, розглядають у двох ракурсах: як торгівлю окремими групами товарів та як систему методів організації реалізації товарів на світовому ринку.

За товарною структурою МТ товари поділяються на наступні групи:

• продовольство (вкл. напої та тютюн);

• сировина;

• мінеральне пальне;

• продукція переробної промисловості.

У структурі МТ за методами реалізації товарів виділяють:

• традиційну торгівлю - товар - відповідні гроші, виходячи з попиту і пропозиції;

• торгівлю в рамках кооперації;

• зустрічну торгівлю - сукупність міжнародних торговельних угод при укладанні яких закупівля продукції супроводжується зворотнім постачанням товарів;

• міжнародну біржову торгівлю. Кліринг - система безготівкового розрахунку за товари , послуги, яка базується на зарахуванні взаємних вимог і зобов’язань. Вона здійснюється у вигляді системи міжнародних організацій з купівлі-продажу золота, валюти, цінних паперів;

• міжнародні аукціони;

• міжнародні ярмарки - великий періодично діючий ринок, що проводиться в одних і тих же місцях у визначений час;

• міжнародні виставки;

• міжнародні тендери (торги) - покупець оголошує конкурс для продавців з різних країн на товар, який повинен відповідати певним вимогам;

• консигнація - форма продажу товарів за кордоном, при якій володар товарів передає їх комісіонеру для продажі з його складу.

3.2. Регулювання міжнародної торгівлі

Державне регулювання міжнародної торгівлі здійснюється на різних рівнях:

• одностороннє;

• двостороннє;

• багатостороннє.

Одностороннє регулювання полягає у застосуванні методів впливу урядами країн в односторонньому порядку без погодження або консультацій з торговими партнерами. Такі заходи використовуються здебільшого при загостренні політичних відносин.

При двосторонньому регулюванні заходи торгової політики попередньо узгоджуються країнами - торговими партнерами. Кожна із сторін попереджує свого торгового партнера про прийняття будь-яких заходів, які, як правило, не вносять суттєвих змін у торгові відносини, а лише сприяють їм.

Багатостороннє регулювання передбачає погодження і регулювання торгової політики багатосторонніми угодами.

Розрізняють економічні та неекономічні наступні методи зовнішньоторгової політики.

В свою чергу економічні методи поділяються на тарифні та нетарифні.

Головним інструментом торгової політики держав є тарифні методи. Базуються вони на митних тарифах. Митні тарифи представляють собою систематизований, відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності або гармонізованої системи опису та кодування товарів, перелік товарів із зазначенням мит, якими вони обкладаються при перетині митного кордону держави.

Митні тарифи складаються на основі товарних класифікаторів. Митний тариф кожної країни складають конкретні ставки мита.

Мито - це обов’язковий грошовий збір, здійснюваний державою через мережу митних закладів з товарів при перетині ними кордону країни. Мито виконує декілька функцій:

• захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністське мито);

• є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальне мито);

• є засобом покращення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки.

За способом нарахування мита бувають:

• адвалерні - це мита, які нараховуються на митну вартість товару (наприклад, 20% від вартості);

• специфічні - це мита, які нараховуються на натуральні одиниці, тобто вагу, обсяг або якої-небудь характеристики товару (наприклад, 20 дол за 1 тонну);

• комбіновані - коли товар одночасно оподатковується адвалерним і специфічним митами (наприклад, 20% вартості, але не менше 10 дол. за 1 тонну).

За об’єктом обкладання мита бувають:

• імпортні - які накладаються на імпортні товари при їх завезенні у країну;

• експортні - які накладаються на експортні товари при їх вивезенні за межі митної території держави;

• транзитні - накладають на товари, що перевозяться транзитом через територію країни.

За характером мита бувають:

• сезонні - для регулювання торгівлі продукцією сезонного характеру;

• антидемпінгові - застосовуються у випадку ввезення на територію країни товару за демпінговими цінами;

• компенсаційні - накладаються на імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо або непрямо використовувались субсидії, якщо їх імпорт наносить шкоду національним товаровиробникам аналогічних товарів.

За походженням:

• автономні - вводяться на основі односторонніх рішень органів державної влади країни;

• конвенційні - встановлюються на базі двосторонніх або багатосторонніх угод;

• преференційні - це пільгові мита, які встановлюються на основі багатосторонніх угод на товари, що походять з країн, що розвиваються.

За типами ставок:

• постійні - які не змінюються в залежності від обставин;

• змінні - які можуть змінюватись у встановлених органами державної влади випадках, наприклад, за зміни рівня світових цін.

За способом нарахування:

• номінальні - тарифні ставки, вказані у митному тарифі;

• ефективні - мита на кінцеві товари, встановлені з врахуванням рівня мит на імпортні вузли та деталі цих товарів.

Тарифна квота - це різновид змінних мит, ставки яких залежать від обсягу імпорту товару і при перевищенні певної кількості встановлюється підвищена ставка тарифу.

Більшість сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі відносяться до нетарифних обмежень. У нетарифних методах фінансові інструменти застосовуються для державного регулювання експорту, приховані - для імпорту; а з кількісних: квотування - для імпорту, “добровільні” обмеження - для експорту, а ліцензування - для експорту та імпорту.

Кількісні обмеження - це адміністративна форма регулювання торгового обороту шляхом встановлення кількості і номенклатури товарів дозволених для експорту чи імпорту.

Квотування (контингентування) - це обмеження у вартості або кількості, які вводяться на імпорт або експорт певних товарів на певний період часу. Квоти бувають:

• за напрямом дії - експортні, імпортні;

• за охопленням - глобальні, індивідуальні.

Ліцензування - передбачає видачу імпортеру або експортеру уповноваженим державним органом спеціального дозволу (ліцензії) на вивезення або ввезення певного товару протягом встановленого терміну.

Ліцензії бувають:

• генеральна - дозвіл на ввезення або вивезення певного товару протягом року без обмеження кількості угод;

• глобальна - дозвіл завезти або вивезти певний товар без обмеження у будь-яку країну протягом визначеного проміжку часу;

• автоматична - дозвіл, що видається негайно після отримання від експортера або імпортера заявки на товар, яка не може бути відхилена органом державної влади.

“Добровільні” обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, базоване на зобов’язанні одного із партнерів добровільно обмежити або не збільшувати обсяг експорту товару на певний період часу в обумовлених угодами розмірах.

Серед нетарифних методів регулювання важливе місце посідають приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму. Їх є дуже багато, за деякими даними до декількох сотень. Але основними з них є:

• внутрішні податки і збори;

• технічні бар’єри;

• вимоги про вміст місцевих компонентів.

Політика в рамках державних закупівель - це прихований метод торгової політики, згідно з яким від державних органів і підприємств вимагається купувати певні товари лише від національних фірм, навіть якщо вони дорожчі за імпортні.

Внутрішні податки і збори - це методи, скеровані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару, а значить і зниження його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони можуть бути прямими (податок на додану вартість, акцизний податок тощо) та непрямими (збір для реєстрації, на митне оформлення тощо).

Технічні бар’єри - це введення таких національних, адміністративних, технічних та інших норм і правил, які не перешкоджають ввезенню товарів з-за кордону. Наприклад, вимоги про дотримання національних стандартів, спеціальне упакування і маркування тощо.

Вимоги про вміст місцевих компонентів - законодавчо встановлена частка кінцевого продукту, яка повинна бути вироблена національними виробниками для продажу на внутрішньому ринку.

Розглянуті вище методи призначені здебільшого для обмеження імпорту. Для стимулювання експорту використовуються фінансові методи торгової політики, серед яких найсуттєвіші наступні:

• субсидії;

• кредитування;

• демпінг.

Субсидії - це грошові виплати, скеровані для підтримки національних товаровиробників. За характером виплат вони поділяються:

• прямі - безпосередні виплати експортеру різниці між його витратами і отриманим доходом зразу ж після здійснення експортної операції;

• непрямі - це приховане дотування експортерів шляхом надання пільг в оподаткуванні, пільгових умов страхування, позик за ставками нижчими за ринкові тощо;

• внутрішні субсидії - це метод, який передбачає бюджетне фінансування виробництва товарів, які реально конкурують з імпортними;

• експортні субсидії - це метод стимулювання експорту шляхом бюджетних виплат національним експортерам, що дозволяє їм продавати товар іноземним покупцям за цінами нижчими, ніж на внутрішньому ринку.

Експортне кредитування - це метод, який передбачає фінансове стимулювання державного розвитку експорту національними виробниками. Воно може здійснюватись у формах:

• кредитів національним експортерам від державних банків під ставку відсотку, нижчу за ринкову;

• державних кредитів іноземним імпортерам, при дотриманні ними зобов’язань купувати товари лише у фірм країни;

• страхування комерційних та політичних експортних ризиків національних експортерів.

Одним з методів субсидування експорту є демпінг - вивезення товарів за цінами нижчими, ніж на внутрішньому та на світовому ринку. Демпінг може здійснюватись за рахунок державних субсидій експортерам або за рахунок зацікавлених фірм. Демпінг може мати одну з таких форм:

• епізодичний демпінг - це епізодичний продаж надлишкових товарів на зовнішній ринок за зниженими цінами;

• спеціальний демпінг - експорт товарів за цінами нижчими, ніж ціни внутрішнього ринку або навіть нижчими, ніж витрати виробництва;

• постійний демпінг - постійний експорт товарів за заниженими цінами;

• зворотній демпінг - завищення цін на експорт у порівнянні з цінами продажу цих товарів на внутрішньому ринку;

• взаємний демпінг - зустрічна торгівля двох країн одним і тим же товаром за заниженими цінами.

Серед нетарифних засобів регулювання міжнародної торгівлі є правові інструменти, які детально вивчаються міжнародним правом, але тісно пов’язані з міжнародною економікою. Серед них виділяють торгові угоди та правові режими.

Торгові угоди укладаються між урядами країн і ратифікуються парламентами. Вони укладаються здебільшого на 5-10 років і за рішенням сторін можуть переглядатися і продовжуватися.

З правових режимів найчастіше використовуються режим найбільшого сприяння та національний режим. Особливості першого з них розглянуто раніше. Національний режим - це режим економічних відносин між державами при якому кожна з сторін надає іноземним фізичним та юридичним особам режим, аналогічний як і для своїх юридичних і фізичних осіб.