7.2. Характеристика основних свiтових ринків та експортерів робочої сили

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі утворились постійні ринки робочої сили.

Перший ринок - традиційно належить США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок іммігрантів. США і надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів. Але в міграційних потоках, які направляються в США і Канаду, знизилась частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість із Латинської Америки та Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які направляються в США, значна частка вчених та висококваліфікованих спеціалістів.

Другий ринок - країни Західної та Північної Європи. Велику роль у використанні іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного потоку у високорозвинуті країни - Німеччину, Англію, Францію, Австрію, Голландію складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Iспанії, Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусії, а також з Iндії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та інших країн, що розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок - район нафтодобувних країн Близького Сходу. Основними приймаючими країнами регіону є Об’єднані Арабські Емірати, Катар, Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома вага іноземних робітників в цих країнах становить понад 50%, а в Катарі - 85%, ОАЕ - 90%. Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Iрак, Сірія, Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок - Латинська Америка. Iнтенсивними є міграційнi потоки між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили переміщається з Колумбії, Парагваю, Чилі, Сальвадору в Аргентину, Бразилію, Венесуелу.

Своєрідними центрами притоку іммігрантів за останні роки стали Iзраїль, Південно-Африканська Республіка, Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основні імпортери – Японія, Гонконг, Тайвань, а також робоча сила з В’єтнаму, Індії, Лаосу, Китаю.

7.3. Регулювання та наслідки міжнародної міграції трудових ресурсів

Існує два види важелів при регулюванні міжнародних міграційних процесів: адміністративно - правові та економічні.

Економічні важелі:

• легальне вербування іноземних робітників;

• візові ставки;

• регулювання заробітної плати мігрантів;

• запровадження різних штрафних санкцій.

Адміністративно – правові:

• встановлення міграційних квот;

• діяльність національних міграційних служб;

• встановлення правових норм міграції.

Практикується одно-, дво- і багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів. Воно здійснюється на національному рівні (сукупність заходів окремої держави із здійснення власної міграційної політики), міжнародному (система заходів регулювання міграції в різних регіонах світу) та інтеграційний (в рамках інтеграційного об’єднання).

На міжнародному рівні регулюванням міграції займаються міжнародна організація праці та міжнародна організація міграції. Найбільш дієвим є двостороннє співробітництво, так як пріоритети в цьому напрямку надаються міжнаціональним відносинам.

Міжнародна міграція на країни, які приймають робочу силу, має як позитивний (підвищення конкурентноздатності національної економіки; збільшення попиту на товари та послуги; економія коштів на освіту та кваліфікаційну підготовку; іноземні робітники служать амортизатором в разі кризи безробіття; як правило іноземні робітники не забезпечуються пенсіями і на них не розповсюджується діяльність соціальних програм, крім того іммігранти покращують демографію розвинутих країн) так і негативний вплив (прояви дискримінації; додаткові проблеми, пов’язані із соціальним захистом мігрантів; відтік національної валюти; втрата спеціалістів в разі репатріації (повернення до дому).

Перевагами для країн, які експортують робочу силу є:

• суттєві надходження конвертованої валюти в країну;

• зменшення тиску надлишків робочої сили;

• підвищення кваліфікації робочої сили.

Негативними наслідками для країни експортера трудових ресурсів є:

• відтік розуму;

• додаткові витрати на освіту;

• поглиблення спаду темпів економічного росту.