1.3. Механізм управління фінансовими ресурсами підприємств

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.( Чернякова Є. О. Науковий керівник: к.е.н., доц. Дубровіна Н.О. Харківський торговельно-економічний інститут КНТЕУ Процес управління фінансовими ресурсами підприємства)

За своєю сутністю управління фінансовими ресурсами підприємств передбачає прийняття управлінських рішень в умовах швидкої зміни зовнішнього середовища. Управління фінансовими ресурсами підприємств складається з наступних етапів:

• виявлення та формулювання проблеми чи задачі управління фінансовими ресурсами підприємств, що повинна бути вирішена на базі використання минулого досвіду та наявних даних;

• прийняття управлінського рішення щодо використання фінансових ресурсів та його реалізація;

• аналіз результатів прийнятого рішення з погляду можливих способів його модифікації чи зміни, а також врахування його результатів в процесі нагромадження досвіду, який може бути використаний в майбутньому.

На рівні підприємства управління фінансовими ресурсами повинне розглядатися як адаптивний механізм з допомогою якого воно постійно перебудовується в процесі пошуку найбільш ефективних зв’язків з навколишнім економічним середовищем.

Управління фінансовими ресурсами підприємств притаманні певні властивості: безперервність; циклічність; залежності ефективності управління від послідовності його етапів; динамічність; стійкість; імпульсивність (управління реалізується в імпульс управлінського впливу – в управлінське рішення).

В управлінні фінансовими ресурсами підприємства, на нашу думку, домінують наступні основні принципи:

• узгодженості термінів фінансових операцій;

• платоспроможності;

• рентабельності інвестування;

• збалансування ризиків;

• врахування потреб ринку;

• максимізації рентабельності.

До основних складових управління фінансовими ресурсами підприємства відносять управління власним капіталом, залученими коштами, а також управління структурою капіталу та визначення оптимальної його структури, яка б мінімізувала СЗВК і максимізувала ринкову вартість підприємства.

Власний капітал являється фундаментом, фінансовою основою підприємства. Величина і динаміка власного капіталу найважливіша ознака стану підприємства і його надійність.

Управління власним капіталом включає в себе три важливих етапи:

– формування власних фінансових ресурсів внутрішніх і зовнішніх джерел;

– оптимізація структури капіталу;

– оцінка ефективності управління власним капіталом.

Управління власним капіталом пов’язано не тільки з забезпеченням ефективного використання уже накопиченої його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, забезпечуючи подальший розвиток підприємства.

Одним із найважливіших завдань у системі управління власним капіталом є підвищення ефективності його використання. Оцінка ефективності використання власного капіталу в системі фінансового забезпечення підприємств може здійснюватися трьома основними напрямами:

– оцінка ролі власного капіталу в загальних обсягах фінансового забезпечення господарюючого суб’єкта;

– оцінка раціональності напрямів розміщення власного капіталу;

– оцінка раціональності використання власного капіталу.

Щоб оцінити роль власного капіталу в загальних обсягах фінансового забезпечення господарюючих суб’єктів, розраховуються коефіцієнти фінансової незалежності та якості власного капіталу. Раціональність напрямів розміщення власного капіталу може оцінюватися на основі розрахунків коефіцієнтів покриття власним капіталом необоротних активів і забезпечення оборотного капіталу власними джерелами фінансування.

Критерієм ефективності використання власного капіталу є його рентабельність. Для поліпшення цього показника в теорії фінансового аналізу застосовується модель Дюпона, яка відображає взаємозв’язки між фінансовими показниками.

Управління власним капіталом полягає у визначенні та реалізації політики щодо формування власного капіталу за рахунок найбільш ефективних зовнішніх і внутрішніх джерел. Збільшення власного капіталу за рахунок внутрішнього джерела (прибутку), звичайно, є найбільш прийнятним для підприємства, оскільки при цьому не збільшується вартість власного капіталу. Однак забезпечити зростання підприємства виключно за рахунок прибутку досить складно, оскільки для цього необхідно мати значний резерв нерозподіленого прибутку. Це, в свою чергу, потребує високоефективної діяльності підприємства, великих обсягів чистих грошових надходжень, а також ефективної дивідендної політики, яка б забезпечувала оптимальний розподіл прибутку, задоволення інтересів акціонерів і достатнє зростання підприємства за рахунок капіталізованого прибутку.

Збільшення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел, зокрема коштів, залучених на ринку, як правило, призводить до збільшення вартості власного капіталу і падіння ринкової ціни акцій, однак у багатьох випадках є необхідним заходом для підприємств, якщо останні мають високий кредитний рейтинг і широко відомі на відповідному ринку. Для невеликих підприємств додаткове фінансування за рахунок власних коштів є досить проблемним, оскільки вони не можуть забезпечити достатній рівень капіталізації за рахунок прибутку і не можуть залучити кошти на ринку. Для них основним джерелом додаткового фінансування виступають різні види позик.( Фінансовий менеджмент - Шелудько В.М.)

У будь-якому випадку при формуванні власного капіталу підприємства менеджери повинні враховувати вартість різних складових капіталу, можливості підприємства щодо залучення коштів на ринку, рівень прибутку та потребу в ресурсах для здійснення капіталовкладень, бажання акціонерів отримувати дивіденди визначеного рівня тощо. Результати управління фінансовими ресурсами підприємств реалізуються в грошових потоках, що протікають між підприємством і бюджетом, власниками капіталу, партнерами по бізнесу та іншими суб’єктами. Інструментами цього служать управлінські рішення щодо використання фінансових ресурсів ( сплати податків, виплати заробітної плати, інвестування тощо).

Політика управління позиковим капіталом – система принципів і методів розробки та реалізації фінансових рішень, що регулюють процес залучення позикових коштів, а також визначають найбільш раціональні джерела фінансування позикового капіталу відповідно до потреб і можливостей розвитку організації на різних етапах її існування. (I.A. Бланк [3])

До завдань політики управління позиковим капіталом відносять :

• встановлення напрямків ефективного використання позикових

• коштів;

• визначення оптимального обсягу позикового капіталу;

• визначення найкращих умов залучення позикових коштів для

• підприємства;

• розрахунок найоптимальнішого строку користування позиковими

• коштами.

В практиці управління фінансовими ресурсами підприємств доцільно використовувати одну з двох моделей грошового потоку: грошовий потік для власного капіталу чи грошовий потік для усього задіяного капіталу. Використовуючи першу модель розраховується ринкова вартість власного (акціонерного) капіталу підприємства. При використанні другої моделі умовно не розрізняють власний та залучений капітал, а визначають сукупний грошовий потік.

Необхідно розуміти різницю між валовим та чистим грошовим потоком. Валовий грошовий потік характеризує всю сукупність поступлень і виплат грошових коштів у визначений момент періоду, який розглядається. Чистий грошовий потік характеризує різницю між додатнім і від’ємним грошовим потоком в конкретний момент періоду, що досліджується.

Процес управління фінансовими ресурсами підприємств здійснюється в наступній послідовності: забезпечення повного та достовірного обліку фінансових потоків організації та формування необхідної звітності; аналіз фінансових потоків в попередньому періоді; оптимізація фінансових потоків організації; планування фінансових потоків в розрізі їх видів; забезпечення ефективного контролю за протіканням фінансових потоків організації.

У відповідності з визначеними пріоритетами та ієрархією організаційної структури в управлінні фінансовими ресурсами промислових підприємств можна виділити три рівні – стратегічний, тактичний та оперативний.

Пріоритетом управління на стратегічному рівні є забезпечення необхідним обсягом фінансових ресурсів найбільш вагомих (у відповідності з встановленими довготерміновими цілями) проектів, заходів та операцій, результатом яких можуть бути значні зміни фінансового стану підприємства, різка зміна структури та величини усіх господарських засобів (активів) та джерел їх утворення (пасивів).

Функціональна направленість тактичного рівня управління фінансовими ресурсами підприємств та його значення для забезпечення взаємозв’язку стратегічних цілей підприємства і щоденної діяльності окремих підрозділів визначає в якості пріоритетів для керівників:

• пошук та розподіл необхідної кількості фінансових ресурсів для забезпечення окремих напрямків діяльності підприємства (закупівлі, виробництва, збуту) та його основних підрозділів;

• постановку середньо- та короткотермінових цілей, контроль їх виконання та визначення порядку залучення використання фінансових ресурсів у відповідності з довготерміновими цілями та вибраною стратегією підприємства.

Процес управління фінансовою діяльністю підприємства базується на певному механізмі, який включає елементи зовнішнього та внутрішнього регулювання.

Механізм управління фінансовою діяльністю підприємства:

• зовнішнє регулювання;

• внутрішнє регулювання;

• державне правове та нормативне регулювання фінансової діяльності підприємств;

• внутрішнє регулювання окремих аспектів фінансової діяльності підприємств;

• інформаційне забезпечення фінансової діяльності;

• ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємств;

• система методів фінансового управління, що використовуються на підприємстві;

• система фінансових важелів.

Кожному елементу механізму управління відповідає певний напрям дії.

Державне правове та нормативне регулювання фінансової діяльності підприємств. Законодавчі й нормативні основи державної політики регулюють фінансову діяльність підприємств у таких формах: регулювання інвестиційної діяльності, мінімальних розмірів статутного фонду підприємств окремих організаційно-правових форм, порядку платежів і форм розрахунків між господарюючими суб'єктами

Ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємств. Попит і пропозиція на фінансовому ринку формують рівень цін і котирувань по окремих фінансових інструментах, визначають доступність кредитних ресурсів у національній та іноземній валюті, формують систему ліквідності окремих грошових і фо­ндових інструментів, які використовуються підприємством у процесі своєї фінансової діяльності

Внутрішнє регулювання окремих аспектів фінансової діяльності підприємств. Регламентація низки аспектів фінансової діяльності підприємства вимогами статуту, за допомогою розробленої системи цільових показників, внутрішніх нормативів і вимог

Інформаційне забезпечення фінансової діяльності. Система внутрішніх і зовнішніх джерел інформації фінансового управління базується на організації фінансового й управлінського обліку на підприємс­тві, оперативної й статистичної звітності окремих його служб, показниках поточної кон’юнктури фінансового ринку в розрізі окремих його сегментів

Система методів фінансового управління, що використовуються на підприємстві. У процесі аналізу, планування й контролю фінансової діяльності застосовуються загальноекономічні, прогнозно-аналітичні та спеціальні прийоми і методи управління фінансами на підприємстві

Система фінансових важелів. Основними фінансовими важелями є ставки відсотка, ставки податкових платежів, норми амортизації основних засобів, норма прибутку й інші.

Діяльність з управління фінансами визначає суть фінансової роботи на підприємстві. Вона включає планування й організацію фінансів, облік фінансових ресурсів, контроль і аналіз ефективності їх використання, регулювання доходів і витрат, стимулювання кінцевих результатів виробництва.

За організацію фінансової роботи на підприємстві відповідає фінансова служба – самостійний структурний підрозділ, який виконує визначені функції в системі управління підприємством. Фінансове забезпечення поточної господарської діяльності грошовими коштами, тобто постійної платоспроможності підприємства та ліквідності його балансу. (Власова Н. О., Круглова О. А., Безгінова Л. І. Фінанси підприємств: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2007 — 271 с)

Одним із чинників, що впливає на політику управління капіталом, є досить обмежені можливості підприємств щодо формування визначеної структури позикового капіталу. Як правило, ринок корпоративних облігацій у країнах з трансформаційною економікою є нерозвиненим. Основним джерелом позикового капіталу виступають банківські кредити, які мають в основному коротко- і середньостроковий характер. Крім того, підприємства не можуть досить широко варіювати обсяг позикових ресурсів, оскільки банки досить жорстко контролюють співвідношення власних і позикових коштів потенційних позичальників. Згідно з Положенням НБУ про визначення кредитоспроможності позичальника коефіцієнт фінансового левериджу має бути не меншим за 1. Тобто якщо позикові кошти підприємства не менші від власних, подальше нарощення позикового капіталу за рахунок банківських кредитів є досить сумнівним.

Усі наведені чинники звужують обсяг та глибину завдань щодо управління капіталом в умовах перехідної економіки. Однак завдання ефективного управління фінансовими ресурсами підприємства не стає від цього більш легким, оскільки вирішення потребують такі питання:

• забезпечення в умовах нестабільної економіки та наявності багатьох проблем організаційного і фінансового характеру достатнього зростання власного капіталу за рахунок внутрішнього джерела – прибутку;

• забезпечення зростання власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел – залучення коштів нових інвесторів в умовах, коли кредитний рейтинг багатьох підприємств досить низький, інвестори не мають достатнього рівня довіри щодо інвестування коштів в акції вітчизняних підприємств (за винятком невеликої кількості підприємств, акції яких перебувають в обігу на організованих ринках);

• забезпечення достатнього рівня фінансування виробничо-господарської діяльності підприємства за рахунок позикових коштів в умовах, коли ринок банківських кредитів не завжди надає широкі можливості позичальникам щодо отримання позик різного строку, обсягу, із встановленням гнучкого механізму погашення. Крім того, не всі підприємства мають достатній рівень фінансової стійкості та прибутковості, щоб вчасно повернути позику і не погіршувати в процесі кредитування свій фінансовий стан.

Невід'ємною складовою комерційних ризиків є фінансові, тому що їх першопричина – структура капіталу. Управління фінансовими ризиками називають ризик-менеджментом, метою якого є ідентифікація ризиків, їх оцінювання і нейтралізування. До основних завдань ризик-менеджменту належать визначення цілі ризику і ризикових вкладень капіталу, ймовірності настання події, ступеня і розміру ризику; аналіз зовнішнього середовища; вибір стратегії управління ризиком і засобів його зниження.

Виокремлюють такі види ризиків: кредитний, відсотковий, валютний, втраченої вигоди.

Кредитний ризик – це небезпека втратити кошти організації внаслідок неповернення суми кредиту та нарахованих відсотків.

Відсотковий ризик – небезпека втратити кошти організації через те, що відсотки від залучених коштів перевищують відсотки від розміщених засобів.

Валютний ризик – це небезпека втратити кошти підприємства внаслідок зміни курсу валют.

Ризик втраченої вигоди полягає у небезпеці втратити кошти підприємства внаслідок отримання непрямих збитків від подій. Наприклад, за продажу товарів у кредит невиконання умов оплати їхньої вартості у встановлений термін призводить до зростання дебіторської заборгованості. Іммобілізовані кошти можна розмістити на депозитному рахунку в банку, де вони забезпечать певний прибуток.

Оскільки кожна господарська операція пов'язана з фінансовим ризиком, то для кожного господарюючого суб'єкта можна визначити його інтереси з урахуванням межі припустимого, критичного і катастрофічного ризиків.

Припустимий рівень фінансового ризику визначають за розміром недоотриманого прибутку. Втрату прибутку, яку можна перекрити позитивним результатом від інших операцій, вважають припустимою.

Критичний рівень фінансового ризику визначають за розміром скорочення виручки від реалізації товарів і послуг. Наслідки цієї події вагоміші, оскільки за зниження виручки підприємство втрачає обігові засоби, зростають його боргові зобов'язання тощо. Відсутність альтернативи свідчить про критичний фінансовий стан підприємства.

Катастрофічний рівень фінансового ризику пов'язаний із стрімким зменшенням активів і власного капіталу підприємства. Обігові засоби втрачаються, засновники виходять із товариства, падає курс акцій, вимоги кредиторів стають жорсткішими, можливість банкрутства - реальністю.

Основними засобами зниження чи нейтралізації ризиків є:

• підвищення рівня інформаційного забезпечення господарської діяльності;

• обмеження фінансових витрат;

• страхування ризиків;

• диверсифікація вкладень капіталу і розширення видів діяльності;

• створення ефективної системи економічного і правового управління ризиками;

• дотримання принципів фінансової обережності в комерційній діяльності;

• уникнення ризиків;

• обрання прийнятного рівня ризиків;

• контролювання ризиків;

• визначення ймовірних втрат і прибутків (втрати не можуть перевищувати прибутки);

• розподіл ризиків;

• уникнення ризику сумами, які перевищують розмір власного капіталу;

• самоконтроль і самострахування за рахунок створення резервів.

Отже, управління фінансовими ресурсами має важливе значення в діяльності підприємства, оскільки дасть змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах та інвестувати їх із найбільшим ефектом.