1.2.3. Структура та напрями діяльності управлінь у справах захисту прав споживачів

Основною проблемою державних підприємств, в тому числі і управлінь у справах захисту прав споживачів, є недостатнє фінан­сування з боку Держави. Доказ цьому - це незначний склад (за чи­сельністю 9-15 чоловік) спеціалістів в управлінні. Кожний провід­ний спеціаліст відповідає за декілька груп товарів (послуг), наприклад, один спеціаліст на всю область проводить перевірки по всіх групах продовольчих товарів.

Начальник управління у справах захисту прав споживачів керує процесом роботи спеціалістів на підприємстві. В його обов'язки вхо­дить: організація роботи спеціалістів, консультації для споживачів.

Заступник начальника управління у справах захисту прав споживачів підпорядкований начальнику управління і виконує розпо­рядження начальника, доводить їх до відома спеціалістів управління.

Спеціалісти управління у справах захисту прав споживачів роблять планові та позапланові (за письмовими скаргами споживачів) контрольні перевірки по областях України. Вони підпорядковані за­ступникові начальника управління у справах захисту прав споживачів.

Бухгалтер веде статистичний облік заяв споживачів та іншу фі­нансову звітність. Він підпорядковується безпосередньо начальни­ку у правління у справах захисту прав споживачів.

1.2.4. Організація та порядок роботи управління у справах захисту прав споживачів

Спеціалісти управління у справах захисту прав споживачів ма­ють право:

• видавати господарюючим суб'єктам обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

• перевіряти на підприємствах торгівлі, громадського харчування та послуг: якість товарів (робіт, послуг), додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), додержання правил торгівлі та надання послуг;

• безперешкодно входити та досліджувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення;

• відбирати зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки якості на місці або для проведення незалежної експертизи у лабораторіях (при цьому така експертиза виконується за рахунок підприємств, у яких про­водиться перевірка);

• проводити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги і реалізовані товари;

• припиняти відвантаження та реалізацію, які не відповідають ви­могам нормативних документів до усунення недоліків згідно з положенням, затвердженим постановою Верховної Ради України від 25.01.95 р. № 26/95-ВР;

• забороняти реалізацію споживачам товарів (виконання робіт, на­дання послуг), на які у підприємства відсутні документи, які по­свідчують їх відповідність вимогам нормативних документів; відсутні сертифікати відповідності на товари, що реалізуються; відсутні документи, які підтверджують відповідну якість імпорт­них товарів (завезених на територію України без документів);

• тимчасово, до ліквідації виявлених недоліків, припиняти діяль­ність підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та послуг, які систематично реалізують недоброякісні товари, по­рушують правила торгівлі і надання послуг, умови зберігання та транспортування в порядку, затвердженому постановою ВРУ від 25.01.95 р. № 26/95-ВР;

• опломбовувати у сфері торгівлі, громадського харчування та по­слуг: виробничі, складські, торговельні та інші приміщення; не­правильні, несправні та з відсутнім відповідним клеймом або з порушеними строками повірки вимірювальних приладів, за до­помогою яких здійснюється обслуговування споживачів у відпо­відності з порядком, затвердженим наказом Держспоживзахисту

від 13.02.96 р. № 5;

• вилучати неякісні товари, документи та інші предмети, які свід­чать про порушення прав споживачів;

• подавати у суд позови стосовно захисту прав споживачів;

• передавати матеріали перевірок на дію осіб, які вміщують ознаки злочину, органам дізнання або попереднього слідства;

• накладати на винних осіб адміністративні стягнення;

• накладати на господарюючі суб'єкти сфери торгівлі, громадсько­го харчування та послуг, у тому числі на громадян-підприємців стягнення, які передбачені ст. 23 Закону про захист прав спожи­вачів.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів здійснюється управлінням у справах захисту прав споживачів, які мають право перевіряти:

• підприємства (їх об'єднання), заклади і організації незалежно від форм власності та організаційно-правових форм;

• громадян-підприємців;

• іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку дія­льність на території України.

Права посадових осіб органів захисту прав споживачів при про­веденні перевірок викладені у ст. 5 Закону про захист прав спожи­вачів. Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари затверджений постановою КМУ від 02.04.94 р. № 215.

Контрольні перевірки проводяться посадовими особами при пред'явленні службового посвідчення та в присутності особи, яка здійснює безпосередній продаж товарів (продавця), та, по можли­вості, представника перевіряючого господарюючого суб'єкта (на­приклад, директора магазину).

Результати контрольної перевірки оформляються актом, один примірник якого залишається у перевіряючого підприємства.

Якщо при проведенні контрольної перевірки будуть встановлені порушення правил торгівлі (побутового обслуговування), особа, яка допустила порушення, повинна дати письмове пояснення. Це пояснення додається до акта контрольної перевірки, про що в акті робиться відповідна відмітка.

Акт про результати контрольної перевірки підписується всіма уча­сниками перевірки. У разі відмови підписати акт або дати письмове пояснення в акті робиться запис про те, що вказані особи ознайомлені зі змістом акта, проте від його підписання відмовилися.

Продавець, представник господарюючого суб'єкта, має право під час підписання акта письмово оформити свою незгоду з результа­тами контрольної перевірки у формі протоколу розбіжностей.

Згідно зі ст. 10 Указу Президента України від 23.07.98 р. № 817/98 „О некоторьіх мерах по дерегулированию предприниматель-ской деятельности" державні органи у справах захисту прав спожи­вачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів під­приємницької діяльності виключно на основі одержаних від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законо­давства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися у письмовому вигляді і вміщувати відомості про прізвище, ім'я, по батькові, місце прожи­вання, серію та номер паспорта або іншого документа, що посвід­чує особистість, а також дані про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав спожи­вачів не мають права розголошувати вказані відомості про спожи­вача, який подав скаргу.

За результатами перевірки до суб'єктів підприємницької діяль­ності можуть застосовуватися санкції у вигляді:

• тимчасового припинення діяльності;

• анулювання сертифікатів та ліцензій;

• вилучення неякісних товарів, документів та інше;

• заборони на реалізацію (продаж) товарів, які не відповідають вимогам нормативних документів;

• накладення адміністративних стягнень;

• застосування санкцій згідно зі ст. 23 Закону про захист прав споживачів.

Застосовувати фінансові санкції до господарюючого суб'єкта за порушення законодавства про захист прав споживачів, які передба­чені ст. 23 Закону про захист прав споживачів та п. 2 положення, затвердженого постановою КМУ від 14.04.94 р. № 236, мають пра­во:

• голова Держспоживзахисту та його заступника;

• начальники управлінь у справах захисту прав споживачів у Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступ­ника.

Рішення про накладення стягнення приймається на основі акта перевірки, який складено уповноваженою посадовою особою Держспоживзахисту та затвердженого начальником (його заступ­ником), і оформляється постановою у встановленій формі.

У разі необхідності питання про накладення стягнення може роз­глядатися за участю представника господарюючого суб'єкта.

Постанова про накладення стягнення складається у трьох примі­рниках:

• перший примірник залишається в державному органі у справах захисту прав споживачів, посадова особа якого прийняла поста­нову про накладення стягнення;

• другий примірник постанови у триденний термін після його при­йняття направляється господарюючому суб'єкту або видається його представникові під розписку;

• третій примірник передається державній податковій інспекції за місцем знаходження підприємства для контролю за нарахуван­ням суми штрафу.

Штраф повинен бути перерахований підприємством у п'ятнадцятиденний термін з дня отримання постанови.

У триденний термін після сплати підприємство повинно письмо­во повідомити державний орган у справах захисту прав споживачів, який наклав стягнення, з зазначенням номера й дати платіжного до­ручення, на основі якого сплачено штраф.

При порушенні п'ятнадцятиденного терміну сплати штрафу державна податкова інспекція за місцем знаходження підприємства стягує штраф у безспірному порядку в десятиденний строк.

Рішення про накладення стягнення на господарюючі суб'єкти може бути оскаржене у вищий орган Держспоживзахисту або суд, при цьому подання скарги не зупиняє виконання рішення (ст. Зако­ну про захист прав споживачів).

Згідно з п. 12 ст. 5 Закону про захист прав споживачів органи Держспоживзахисту мають право накладати на винних осіб адміні­стративні штрафи.

Згідно зі ст. 14 КУпАП посадові особи підприємств несуть від­повідальність за адміністративні правопорушення, пов'язані з не­додержанням встановлених правил у сфері торгівлі, захисту прав споживачів, стандартизації та метрології, забезпечення виконання яких входить в їх службові обов'язки.

Основою для притягнення посадових осіб до адміністративної відповідальності та порядок накладення адміністративних штрафів передбачені такими статтями КУпАП: 155, 156, 156¹, 167, 168, 168, 170, 170, 172, 188.

За фактом здійснення адміністративного правопорушення поса­довою особою Держспоживзахисту складається протокол, в якому, крім інших обов'язкових даних, вказується суть адміністративного правопорушення та назва нормативного акта, який передбачає від­повідальність за це правопорушення.

Протокол підписується особою, яка його виписала, та правопо­рушником - посадовою особою підприємства, яке перевіряється.

У разі незгоди особи, яка здійснила правопорушення, на основі, якого накладене стягнення, така особа може скласти протокол роз­біжностей, або пояснення та зауваження за змістом протоколу, а у разі відмови від підпису протоколу - викласти мотиви своєї відмови.

Згідно зі ст. 227 КУпАП справа про адміністративне правопору­шення розглядається в п'ятнадцятиденний термін від дня складення протоколу.

Рішення про накладення адміністративних штрафів виноситься уповноваженою посадовою особою - начальником Управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі чи його заступниками. На основі рішення виноситься постанова, копія якої впродовж трьох днів вручається чи надсилається особі, стосовно якої вона винесена.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення не є кі­нцевою і може бути оскаржена у вищому органі (Держспоживза-хист або суд).

У разі неодержання вказаного терміну з поважних причинам цей термін за заявою особи, стосовно якої винесена постанова, може бути поновлений органом, правомочним розглядати скаргу. Якщо скарга подана у встановлений термін, виконання про накладання адміністративного штрафу призупиняється.

На розгляд скарги та винесення рішення по ній також встановле­ний десятиденний термін з дня її надходження (ст. 292 КУпАП).

Постанова про накладання адміністративного штрафу обов'язкова для виконання підприємствами всіх форм власності, посадовими особами та громадянами.

Згідно зі ст. 307 КУпАП штраф повинен бути сплачений правопо­рушником не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а у разі оскарження - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Штраф, накладений за здійснення адміністративного правопору­шення, вноситься порушником в установу Ощадбанку України.

У разі несплати штрафу в строк постанова про накладення штра­фу направляється за місцем роботи для утримання суми штрафу в примусовому порядку із заробітної платні.