2.2. Права споживачів, що визнані Міжнародною організацією пра споживачів

У ході розвитку суспільства спочатку мали перевагу права виро­бників та продавців, а саме:

• право пропонувати будь-який товар, будь-якого типу, розміру та зовнішнього оформлення за умови, що він не несе загрози здоро­в'ю або безпеці, а якщо несе, то пропонувати його з відповідною пересторогою та засобами контролю;

• право призначати на товар ціну будь-якого рівня за умови недопу­щення дискримінації між схожими між собою категоріями покупців;

38

• право витрачати будь-яку суму коштів на просування товару за умови, що ці дії не стануть засобами недобросовісної конкуренції;

• право використовувати будь-яку рекламу про товар за умови, що вона не є оманливою або недоброякісною;

• право запроваджувати будь-які програми стимулювання та за­охочення покупців.

Споживач мав мінімальну можливість впливати на ринок та якість товарів. Поступово виникло перевиробництво одних товарів та дефіцит інших, що призвело до затяжних криз перевиробництва, що різко порушували саморегуляцію ринкових процесів. Споживачі нерідко виступали за захист своїх прав, що викликало появу пер­ших консюмерських законів і громадських організацій на захист прав споживачів.

Права споживачів вперше були сформульовані в Посланні Пре­зидента США Джона Ф.Кеннеді американському Конгресу 15 бере­зня 1962 р. (день 15 березня проголошений ООН Всесвітнім днем захисту прав споживачів і відзначається щорічно у всьому світі, по­чинаючи з 1983 р.). Зокрема, в Біллі Президента декларувалися права споживачів: на безпеку, на вибір, на інформацію, бути вислу-ханим. У подальшому до цього переліку додаються: право на осві­ту споживачів; право на сприяння економічним інтересам спожи­вачів і захист цих інтересів; право на створення громадських консюмерських організацій; право на компенсацію збитків; право на здорове навколишнє середовище. Ці права споживачів доповню­валися й удосконалювалися в процесі розвитку та активізації кон-сюмеризму. Свій внесок в цю справу внесла Хартія захисту спожи­вачів, прийнята 25-ю сесією Консультативної Асамблеї Євросоюзу в 1973 р. (резолюція 543), а також Керівні принципи ООН на захист інтересів споживачів, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 9 квітня 1985 р. (резолюція 248). Активну позицію у розробці та вдо­сконаленні прав споживачів займають Консюмерський Інтернаціо­нал (СІ, 1960 р., Лондон), Європейське бюро споживачів (ЄБС, 1962 р., Брюссель) та інші впливові міжнародні організації.

ПРАВА СПОЖИВАЧІВ, ЩО ВИЗНАНІ МІЖНАРОДНОЮ ОР­ГАНІЗАЦІЄЮ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ

ПРАВО НА ЗАДОВОЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОТРЕБ визначає право на основні (базові) товари і послуги, які забезпечують вижи­вання, на адекватне харчування, одяг, житло, санітарні умови, охо­рону здоров'я, освіту.

ПРАВО НА БЕЗПЕКУ визначає право бути захищеним від про­дуктів, виробничих процесів і послуг, шкідливих для здоров'я або життя. Воно передбачає піклування як про повсякденні, так і про довгострокові інтереси споживачів.

ПРАВО НА ІНФОРМОВАНІСТЬ визначає право отримувати ві­домості, необхідні для того, щоб робити обґрунтований вибір, або приймати потрібне рішення. Споживачі мають бути забезпечені ін­формацією, яка дозволятиме їм діяти розумно і відповідально. Вони також повинні бути захищені від неточних рекламних відомостей, розміщених в об'явах, на етикетках, упаковці або розповсюджених іншими методами, які вводять в оману.

ПРАВО ВИБОРУ визначає право мати доступ до різноманітності товарів і послуг, які продаються за конкурентними цінами, а у разі монопольної торгівлі мати, при справедливій ціні, гарантію задові­льної якості.

ПРАВО БУТИ ВИСЛУХАНИМ визначає право споживача від­стоювати свої інтереси і спонукати уряд й інші органи, що здійс­нюють державну політику приймати їх до повного і співчутливого розгляду при формулюванні і здійсненні економічних та інших ас­пектів політики. Це право передбачає представництво у вказаних органах, а також участь у розробці продуктів і послуг до того, як вони почнуть вироблятися або реалізовуватися.

ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ визначає право на задоволення обґрунтованих претензій, тобто право отримувати компенсацію у разі придбання неякісних товарів або отримання незадовільних по­слуг, а також користуватися прийнятими формами правової допо­моги для задоволення як серйозних, так і дрібних претензій.

ПРАВО НА СПОЖИВЧУ ОСВІТУ визначає право на придбання знань і навичок, які дозволяють споживачеві постійно, протягом усього життя, підвищувати освіченість у сфері відстоювання своїх прав споживача, а також вплив на сфери виробництва і реалізацію товарів та послуг.

ПРАВО НА ЗДОРОВЕ НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ (екоко-нсюмеризм) визначає право на фізичне оточення, яке здатне підви­щувати якість життя. Воно включає в себе захист від екологічних небезпек, над якими окрема особа не має контролю. Воно визнає необхідність захищати і поліпшувати навколишнє середовище для нинішнього і прийдешніх поколінь.