1.3. Формування музейної комунікації в окремих країнах світу.

Формування музейних комунікацій почалося в 80-тих роках ХХ століття. До цього часу класична модель музею застаріла, і відвідувачі втратили інтерес до одноманітних музейних експозицій. Перед працівниками стояла нелегка задача здивувати відвідувачів, зробити їх не одноразовими, а постійними клієнтами. Так в США на початку 80-тих років у музеїв з'являється інтерес до вивчення відвідувачів, і їх поведінки. У США фінансування музеїв дозволене, тому це істотно полегшило впровадження нових технологій в музейну справу. Американський фонд Келлога виявив цікавість до проблеми відвідуваної музеїв, і організував приватні курси для директорів музеїв, хранителів, і працівників освітніх відділів. На цих курсах знайомили з можливостями музейних експозицій, спеціально орієнтованих для відвідувачів. Курси Келлога розпочали розвиток соціальних музейних комунікацій в США. У середині 80-тих років проблема відвідин музеїв активно освітлюється в пресі («Музейні новини» і ін.). Так само в статтях надають увагу питанню задоволення потреб відвідувача, методам оцінюючи відвідувачів і освітнім програмам. У 1990 році створюється Спеціальний комітет з дослідження відвідувачів, і їх оцінюванню. А в 1991 – Асоціація вивчення відвідувачів. З початку 90-тих при організації експозицій музеї стали віддавати перевагу рядовим відвідувачам, а не певним категоріям людей. Це спричинило за собою створення експозицій для середньостатистичного громадянина США. Тому в них стали, активно застосовувати розважальний момент. Ця тенденції не втрачає своїй актуальності і зараз. [3, з. 24]

Розважального в музейних експозиціях ставати більше, а ініціатива їх створення переходить від хранителів і експозіционерів до широких мас потенційних відвідувачів.

У Франції розвиток системи соціальних музейних комунікацій йшов іншим шляхом. Після діяльності агентства «Публіка і комунікації» («Public et Communication»), в 90-тих стали звертати увагу на відвідувачів, і ступінь їх задоволення експозицією. У Франції стали активно застосовувати методи опиту і анкетування. 10% кошторису витраченої на побудову експозиції, йшли на усунення помилок, які були знайдені в ході досліджень.

1.4. Досвід музейної комунікації в Росії.

Комунікативна діяльність російських музеїв ще в значній мірі відстає від загальносвітових прогресивних тенденцій. У Росії тільки з середини 90-тих років стали звертати увагу на відвідувача. До цього відвідувач вважався лише споживачем, а значить високоінтелектуальною людиною. Але далеко не всі відвідувачі так всесторонньо розвинені, що б зрозуміти той або інший задум експозіціонера. Особливо це торкається олігархічної верхівки, серед якої є певна мода, у тому числі і на музеї. У художніх музеях активно застосовують аудіогід, який дає доступну інформацію про тих, або інших полотнах. [12, з. 197]

У Росії є географічна закономірність у області розвитку музеїв. У Москві і Санкт-Петербурзі музейна справа налагоджена краще, ніж в провінції через історичні і культурні традиції цих міст. У зв'язку з цим і комунікації краще налагоджені в цих регіонах. У Росії перевагу віддають екскурсіям, які активно проводять для туристів, і нетрадиційним формам. Зокрема, часто проводяться свята. Одним з грандіозних ходів в Москві, було освічений 1000-річчю хрещення Русі. Приблизно раз на квартал музеї проводять анкетування. [12, з. 224]

Але на усунення помилок у музеїв часто немає засобів. Крім того деякі музеї не потребують соціологічних досліджень, і живуть на своєму авторитеті (Ермітаж, Третьяковська галерея). Активно в Росії застосовують новітні технології, що в значній мірі пожвавить інтерес відвідувача до музею. У ключових залах експозицій стоять монітори, на яких йде реконструкція тієї або іншої історичної події, або йде фільм присвячений тематиці експозиції. Деякі зали супроводжуються аудіо супроводом. Належним чином налагоджений випуск сувенірної і друкарської продукції музеїв. Так само музеї Росії активно практикують лікування психологічних травм через експозицію. Особливо у дітей. [12, з. 235]