76.Оун і упа в роки Другої Світової війни та післявоєнний період.

Складовою руху опору в тилу фашистів після невдалої спроби ЗО червня 1941 р. проголосити у Львові відновлення самостійної Української держави стали дії певної частини Організації українських націоналістів (ОУН) тa Української повстанської армії (УПА). Напередодні вторгнення німецьких військ у СРСР націоналістичний рух вже був суттєво розколотий. Саме цього періоду почали виявлятися розходження між ветеранами — членами Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (Мельник, Барановський, Сушко), що здебільшого перебували в еміграції, і молоддю — радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях (Бандера, Стецько, Шухевич та ін.). У серпні 1939 р. у Римі відбувся Другий Великий збір ОУН, на якому домінували прибічники А. Мельника, якого і було затверджено лідером організації. Відповіддю молодих радикалів на непоступливість ветеранів стало скликання в лютому 1940 р. у Кракові власної конференції, яка не тільки не визнала рішень римського збору, а й сформувала Революційний провід ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається одночасне існування двох українських націоналістичних організацій: ОУН-Б — бандерівська, та ОУН-М —мельниківська. Залишаючись вірними інтегральному націоналізму,обидві організації ставили перед собою одну мету — незалежність України, проте погляди на шляхи її досягнення суттєво відрізнялися. З початком бойових дій Німеччини проти СРСР ОУН-Б перейшла до рішучих акцій. ЗО червня 1941 р. у щойно захопленому німцями Львові, спираючись на “Нахтігаль” та збройні групи бойовиків, бандерівці провели в будинку “Просвіти” Українські національні збори, які ухвалили Акт про відновлення Української Держави. Було обрано Українське державне правління на чолі із Я. Стецьком. Невдовзі С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН-Б було заарештовано і відправлено до Берліна. Крім цього, гітлерівцями було заарештовано 300 членів ОУН, із яких незабаром 15 було розстріляно. С. Бандера півтора року провів у берлінській в'язниці, до вересня 1944 р. перебував у концтаборах Заксенгаузен та Оранієнбург. Історія формування Української повстанської армії (УПА) досить складна. Ще в серпні 1941 р. Тарас Бульба-Боровець оголосив себе головним отаманом України, продовжувачем справи С. Петлюри й організував нерегулярне формування укр. міліції. Становлення оунівського партизанського руху почалося в середині 1942 р. Після хвилі масового дизертирства з лав української поліції навесні 1943 р. військові формування значно зросли і спочатку називалися Українська визвольна армія (УВА), а невдовзі взяли популярну вже на той час назву — Українська повстанська армія. Очолив її Роман Шухевич (Тарас Чупринка). чисельність УПА в момент найбільшого піднесення боротьби (кінець 1944 —початок 1945 р.) досягла 100 тис. осіб. У лютому 1943 р. третя конференція ОУН-Б прийняла рішення про перехід до збройної боротьби. Перший бій з німцями відбувся 7 лютого цього року, коли перша сотня УПА під керівництвом І. Перегійняка здійснила напад на містечко Володимирець Волинської обл. У березні 1943 р. повстанці розгромили табори для військовополонених у Луцьку та Ковелі. Про намагання УПА утвердитися як “третя сила” свідчить статистика: лише в жовтні—листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів.По закінченню війни уряд направив чимало зусиль на придушення повстанських загонів ОУН. Виникла мережа підпільних «боївок» (по 10-15 чоловік) у сільській місцевості. Загони УПА тією чи іншою мірою контролювали територію площею до 150 тис. кв. км. За офіційними данними, українське підпілля вчинило 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, в яких загинуло не менш як 30 тис. представників комуністичного режиму, військовослужбовців, місцевих жителів.Після капітуляції Німеччини, сталінське керівництво одержало можливість посилити протидію ОУН – УПА. Військова сила, помножена на силу репресивно–каральних органів, стала вирішальним фактором «радянізації» Західної України, ліквідації опору ОУН-УПА.Блокада й прочісування величезних територій, арешт й депортації, розстріли й провокації, коли спецзагони держбезпеки, замасковані під УПА, чинили свавілля ось лише деякі «штрихи до портрета» повоєнной дійсності на західноукраїнських землях. За офіційними данними, тут у 1944–1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. учасників ОУН.Фінал цієї історичної драми бів визначений. Надії керівництва ОУН і УПА на радянсько– американський конфлікт, який дозволив би відродити державність України, не справдились. В кінці 40-х рр. збройне підпілля почало відчувати нестачу зброї, амуніції, харчів.

Від1947 р. почав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА, а після загибелі 5 березня 1950 р. її головного командира Шухевича вона остаточно починає втрачати боєздатність.