2.4 Кооперативи

Кооперативи – це добровільне об’єднання фізичних або юридичних осіб з метою спільного рішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань. (ст.. 1. Закону «Про кооперацію»).

Це визначення не випадково взяте із Закону про кооперацію, оскільки саме цей нормативний акт визначає правові основи всіх кооперативів в той час як Господарський кодекс та Цивільний кодекс особливу увагу приділяють виробничим кооперативам (ст.. 95 – 110 Господарського кодексу; ст.. 163-166 ЦК). Для регулювання діяльності інших типів кооперативів ст.. 94 Господарського кодексу посилається до інших нормативних актів – фактично до Закону про кооперацію.

Розрізнюють такі види кооперативів, як виробничі, споживчі, обслуговуючі. В залежності від видів діяльності вони можуть бути сільськогосподарськими, транспортними, торгівельними, туристичними тощо. Кооперативи засновані на об’єднанні майнових внесків своїх членів або на особистій участі. Членами кооперативу є громадяни та юридичні особи. Виняток складає лише виробничі кооперативи: їх членами можуть бути юридичні особи. [7]

Мінімальний кількісний склад членів кооперативу встановлюється Законом – на сьогодення це Закон про кооперацію ст.. 7 , в якому зазначена мінімальна кількість кооперативу – три особи. Засновницьким документом кооперативу є статут, затверджений загальними зборами його членів.

1. Виробничі кооперативи. [7, 8]

Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про кооперацію», виробничим кооперативом визнається кооператив, який створений в результаті добровільного об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Оскільки виробничі кооперативи діють на основі підприємництва, до них застосовуються принципи, в тому числі свобода здійснення будь-якої діяльності, що не заборонена законом.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Виробничий кооператив є юридичною особою, діє на основі Статуту, який є його правовим документом, що регулює його діяльність, та має самостійний баланс. Найменування виробничого кооперативу повинно містити слова "виробничий кооператив" або "кооперативне підприємство". Для здійснення господарської та іншої діяльності виробничий кооператив за рахунок власного майна формує відповідні фонди.

Майно виробничого кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в рівних частинах та/або пропорційно очікуваній участі члена кооперативу в його господарській діяльності.

Фінансові ресурси виробничого кооперативу формуються за рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.

2) підприємства споживчої кооперації;

Споживча кооперація в Україні - система самоврядних організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань), а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною організаційною формою кооперативного руху (ст.. 111 Господарського кодексу України).

Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту.

Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в спілки, інші форми об'єднання, передбачені законом, єдину спілку споживчих товариств України та мають право вільного виходу з них. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань).

Об'єкти права власності споживчої кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих товариств, спілок (об'єднань). Їх частка у власності визначається договором. Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог чинного законодавства.

Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог Господарського кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

2.5 Господарські товариства та їх види

До введення в дію з 01.01.2004р. Цивільного кодексу та Господарського кодексу, а також класифікатору організаційно-правових форм господарювання діяльність, створення та ліквідація господарських товариств здійснювалася відповідно до Закону України “Про господарські товариства”.

Згідно до класифікатору організаційно-правових форм господарювання господарськими товариствами визнаються суб’єкти господарювання, які створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об’єднання їх майна та участі у підприємницькій діяльності товариства з метою отримання прибутку. До господарських товариств відносяться: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. [ 13]

Відповідно до Цивільного кодексу України існують підприємницькі та непідприємницькі товариства. Згідно до ст.. 84 Цивільного кодексу, підприємницькими товариствам є товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного розподілу між учасниками, можуть бути створені лише як господарські товариства або виробничі кооперативи.

Непідприємницькі товариства, як і підприємницькі, можуть у передбачених законом випадках здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прибуток, але вони не мають на меті одержання прибутку і не можуть його розподіляти між своїми учасниками. Такими формами можуть бути непідприємницьке, некомерційне партнерство, автономна некомерційна організація, державна некомерційна корпорація тощо. Непідприємницькими організаціями є релігійні громади (парафії, церкви) інші релігійні організації (монастирі, релігійні братства, місії, навчальні заклади), а також об’єднання громадян. Правове регулювання створення і діяльності таких некомерційних юридичних осіб регулюються Законом України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку». [11] Різновидами непідприємницьких організацій є торгово-промислові організації, які створюються на підставі Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Відповідно до цього закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, що об’єднує юридичні особи, які створюють та діють відповідно до законодавства, та громадян України, які зареєстровані як підприємці. Законом передбачено, що торгово-промислові палати мають право створюватися за ініціативою учасників спору третейські суди, галузеві або територіальні комітети, ради підприємців, цільові секції фахівців-консультантів, виконувати інші повноваження. [ 17]

Товариства мають своє найменування. Найменування товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств – прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства і не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств, відомств і громадських організацій. Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на Україні.

Господарські товариства можна поділити на дві групи: об’єднання капіталів та об’єднання осіб. До першої групи відносяться такі товариства, які при їх створенні передбачають об’єднання майна засновників та учасників і необов’язково-особистої участі (тобто підприємницької діяльності). До другої групи належать товариства, в яких їх засновники беруть участь не тільки майновими внесками, але й безпосередньою особистою участю.

Засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Підприємства, установи та організації, які стали учасниками товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, а також міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками господарських товариств нарівні з громадянами та юридичними особами України, крім випадків, встановлених законодавчими актами України.

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства діють на основі Закону України “Про господарські товариства”, який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов’язки їх засновників та учасників.

В Україні найбільш поширеними суб’єктами підприємницької діяльності є господарські товариства, які займають важливе значення місце серед суб’єктів господарювання. Їх діяльність регулюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про господарські товариства». [6 ]

Законом України “Про господарські товариства” господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Господарські товариства є юридичними особами та можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не суперечить законодавству України. Надання господарського товариства статусом юридичної особи визначає використання до нього загальних правил, що містяться в Цивільному кодексі.

Загальний принцип свободи підприємницької діяльності, що не заборонений законом, закріплений у відношеннях господарських товариств. Спеціальними законами може бути передбачена винятковість зайняття господарськими товариствами деякими видами підприємницької діяльності, що означає позбавлення права займатися іншими видами діяльності.

Відповідно до класифікатору організаційно-правових форм господарювання та ст. 14 Цивільного кодексу України, засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Законом можуть бути встановлені стосовно учасників товариства певні обмеження. У ст.. 13 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлює, що учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та громадінні організації. Обмеження щодо участі у господарських товариствах можуть встановлюватися шляхом визначення спеціальних вимог щодо кількості та якості засновників. Так, відповідно до ст.. 33 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» фондову біржу може бути створено не менш як 20 засновниками – торговцями цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності із цінними паперами. [12]

Згідно з законодавством України господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Акціонерне товариство

Відповідно до класифікатору організаційно-правової форми господарювання, Цивільного (ст.. 152) та Господарського (ст.. 81) кодексів, акціонерне товариство – це господарське товариство, статутний капітал якого поділений на визначну кількість акцій однакової номінальної вартості. На відміну від інших господарських товариств, статутний капітал яких розділений на частки , тільки в акціонерному товаристві ці частки виражені в акціях, тобто в цінних паперах. Під цінними паперами розуміються грошові документи, що засвідчують взаємовідносини між собою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсоток, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншими особами. [ 2,4,13.]

По-перше, статутний фонд акціонерного товариства має акціонерну природу, формується шляхом емісії та продажу акцій фізичним та/або юридичним особам. По-друге, акціонерне товариство має публічний статус емітента цінних паперів (акцій, облігацій). Інші товариства не мають статусу емітента акцій. Акціонерне товариство є юридичною особою, яка від свого імені випускає акції і зобов’язується своєчасно виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Шляхом випуску і продажу акцій акціонерні товариства і формують свої статутні фонди, і збільшують їх, якщо це необхідно. Акції відкритих акціонерних товариств допускаються до вільного продажу на умовах визначених Законом України “Про цінні папери та фондову біржу“, іншими актами про фондовий ринок. По-третє, фізичні та юридичні особи, які придбали акції акціонерних товариств, фіксуються у реєстрі власників іменних цінних паперів і набувають статусу акціонерів. По-четверте, особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають (точніше, несуть ризик відповідальності ) за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характеризується і деякими іншими рисами. Так, товариство має засновницькі права щодо створення господарських об’єднань (участі в існуючих об’єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізовувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законом України «Про господарські товариства» , Цивільним та Господарським кодексами виділено два види акціонерних товариств: закриті та відкриті. За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні товариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджуватись як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі – продажу на біржі (статті 6-8 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”). В закритому акціонерному товаристві акції розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом підписки або купівлі – продажу на біржі.

Засновники закритих акціонерних товариств до дня скликання установчих зборів повинні внести не менш як 50 відсотків номінальної вартості акцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Називаючи цей вид товариства “товариством з обмеженою відповідальністю“, законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб’єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу. Товариство з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами.

Відповідно до ст.. 140 Цивільного кодексу товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлений статутом. Товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями, його майнова відповідальність не пов’язана з майновою відповідальністю учасника товариства. Ті ж учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов’язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Ця форма об’єднання засновниками їх можливостей та засобів шляхом створення нової юридичної особи, яка і стає єдиним власником переданого засновниками майна. Учасниками товариства можуть бути фізичні та юридичні особи. Закон України «Про господарські товариства» не встановлює максимальну кількість учасників товариства. ЦКУ передбачає, що правове положення товариства з обмеженою відповідальністю буде врегульоване окремим законом, який і встановить максимальну кількість учасників такого товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю.

На відміну від товариства з обмеженою відповідальністю учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. Наприклад при створенні товариства учасники домовилися нести додаткову відповідальність у додатковому розмірі від вартості вкладу кожного з них.

З метою захисту кредиторів Цивільний кодекс встановлює, що у разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Незважаючи на подібність визначення товариства з додатковою відповідальністю до товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до ст.. 113 Цивільного кодексу воно розглядається як окремий вид господарських товариств.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення Цивільного кодексу про товариства з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом.

Повне товариство

Відповідно класифікатору організаційно-правових форм господарювання та до ст.. 119 Цивільного кодексу повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що належить. Повне товариство – це об’єднання двох чи більше осіб для ведення підприємницької діяльності, що вважається діяльністю самого повного товариства і забезпечується не тільки майном, переданим його учасникам в статутний фонд (складовий капітал), а й солідарне з іншим майном, що не покриваються складовим капіталом товариства. Солідарна відповідальність означає, що кредитор повного товариства має право на свій розсуд вимагати виконання зобов’язання товариства, як від учасників спільно, так і від кожного з них окремо, притому як цілком, так і в частині зобов’язання.

Повні товариства будуються на особистій участі учасників у веденні справ товариства і тут важливе значення має особиста довіра учасників один до одного. Учасник товариства не має права без згоди інших учасників укладати у своїх інтересах угоди, що складають предмет діяльності товариства, тому що, по суті, угода, укладена учасником повного товариства в інтересах повного товариства нічим не відрізняється від аналогічної угоди, укладеної учасником у своїх інтересах.

Повне товариство створюється і діє на підставі установчого договору (статуту цей вид товариства не має). Крім загальних вимог щодо змісту установчих документів господарських товариств, установчий договір про повне товариство повинен визначати розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму участі у справах товариства. Такі вимоги випливають із особливого характеру товариства, зокрема з ведення його справ , яке здійснюється за загальною згодою всіх учасників.

Ведення справ товариства може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи кількома з них , які виступають від імені товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати решті учасників на їхню вимогу повну інформацію про дії, виконувані від імені та в інтересах товариства.

Учасник повного товариства має право передати свою частку або її частину іншим учасникам товариства або третім особам тільки за згодою всіх учасників. З передачею частки (її частини) третій особі до останньої переходять всі права та обов’язки, що належали учаснику, який вибув.

Оскільки всі учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю, вони не мають права від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цієї вимоги учасник товариства зобов’язаний компенсувати збитки, заподіяні товариству.

Законодавством встановлено особливий порядок виходу учасника з повного товариства. Якщо товариство було створено на невизначений строк, його учасник може у будь-який час вийти з товариства , попередивши про це не пізніше як за три місяці. Вихід з товариства, створеного на визначений строк, можливий лише з поважних причин та з попередженням не пізніше як за шість місяців. Учаснику, який вибув, сплачується вартість його частин прибутку, одержаної товариством у цьому році. [ 2,4]

Як уже зазначалося учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Важливим є те, що учасник товариства відповідає за борги останнього незалежно від того, чи виникли вони після або до його вступу до товариства.

Якщо борги товариства повністю сплатить один із учасників, він має право звернутись з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників , які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.

Командитне товариство

Командитним товариством є один з найстаріших видів господарських товариств, особливістю якого є наявність у складі його засновників двох груп з різним правовим становищем.

Командитне товариство можна кваліфікувати як товариство змішаного типу, в якому разом з одним або більше учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном ( повні товариші), є один або більше учасників відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства ( вкладників або командитистів).

Відповідно до ст.. 132 Цивільного кодексу, командитним товариством визнається товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну – право кредитора вимагати від учасників вимагати виконання зобов’язань тільки в частині, не покритій розміром складового капіталу товариства) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Слід зазначити, що надане Цивільним кодексом поняття командитного товариства, дещо відрізняється від поняття, яке міститься в ст.. 75 Закону України «Про господарські товариства». Тут з’явилося положення про те, що вкладники не беруть участі у діяльності товариства. Тобто була чіткіше визначена різниця між повними учасниками та вкладниками.

На відміну від повного товариства в командитному товаристві засновники поділяються на два види: повні учасники, правове положення яких має подібність з правовим положенням учасників повного товариства – вони несуть субсидіарну майнову відповідальність за зобов’язаннями всім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення, управляє справами товариства, зобов’язані приймати майнову та персональну участь в товаристві; вкладники, які на відміну від повних учасників, після сплати ними своїх вкладів не несуть додаткової відповідальності за зобов’язаннями товариства своїм майном, не беруть участь в управлінні справами товариства, сплачувати вклади мають право брати участь в розділі прибутку товариства відповідно до їх розмірів часток; мають право вимагати першочергового повернення вкладів у випадку ліквідації.

У найменуванні командитного товариства повинні бути обов’язково зазначені слова «командитне товариство», а також міститися імена (найменування) всіх повних учасників, тобто мати наприклад такий вигляд: «Командитне товариство «Шевчук і Павло» або може бути зазначено ім’я одного повного учасника і додані слова «і компанія», наприклад: «Командитне товариство «Шевчук і компанія».

У зв’язку із тим, що за своєю правовою природою командитне товариство має багато спільних рис і повним товариством, законодавчо було встановлено, що до командитного товариства застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правове становище повного товариства, якщо інше не встановлено законом.